Кіт, якому наснилося, що він — миша

Один сировар мав кота, який теж завів собі улюбленця — мишу!

Ні, не брешу! Їх люди навіть в Інтернеті бачили!

Кіт Борщик із мишею поряд спав, їв із однієї миски, разом грався. Був не розлий вода.

Астроном, сусід сировара, як зайшов у гості, так і сказав:

— О, Сметанка!

— Де? — стрепенувся сировар. — Я зранку всю сметану молочарю віддав…

— Так ось, на Борщику спить. Тому й Сметанка.

Сировар придивився й гмикнув:

— Добре, що хоч не зміюку відігрів.

І перестав звертати увагу на дивного улюбленця, якого прихистив Борщик.

А от вуличний кіт Шпінгалет, друг дитинства Борщика, показово обминав його двір ще й інших котів підбурював.

— Де це бачено, щоб кіт із мишею товаришував? — шипів Шпінгалет.

Та Борщик із Сметанкою цим не переймалися. Сметанка так заганяла Борщика, що він із товстелезного котиська перетворився на стрункого вправного кота.

— Ну, миша, то й миша, — пирхали кицьки на слова Шпінгалета. — Зате яким красенем Борщик став.

— Ет, — ображався Шпінгалет, — вам тільки про красу думати. А ми з ним і на черепасі каталися курям на сміх, і на дубку дулі горобцям крутили, і раків пекли як ґав ловили на риболовлі…

— Знову ти за рибу гроші, — пхинькали кицьки й простували собі далі.

Проте біда прийшла зовсім із іншого боку.

Борщик спав і дриґав уві сні лапами, наче від когось тікав. Насправді, так і було. Бо коту снилося, що він — миша. Ну, бувають інколи такі дурні сни.

Краще знову приснилося б, що він тигр, чи сокіл, що небом літає.

Але цієї ночі зась. Миша. Що поробиш.

І ось сниться йому, який він маленький, і як боїться всього на світі.

Людей, бо вони великі й непередбачливі.

Сов, що полюють уночі, коли мишам роздолля.

Ще й котів, хижих і з гострими пазурами.

Борщик розумів уві сні, що це вже повна дурня боятися інших котів, хай йому й сниться, що він — миша. Але нічого не міг зробити. Сон усе рівно йшов лише за одним йому відомим задумом.

І ось коли велетенський чорний кіт його, маленьку мишу Борщика, майже впіймав, його нарешті розбудила Сметанка.

— Ти чого виєш? — тицьнулась вона йому в живіт.

— Так таке, — замислився Борщик, як би пояснити. — Тобі ніколи не снилося, що ти — кіт?

— Ні, — здивувалася Сметанка. — Мені завжди сниться, що я, то є я. Цього разу приснилося, як я прокралася на людську ракету й полетіла на Місяць. А він виявився, уявляєш, повністю із сиру! І не одного сорту, а з двісті сорока шести! Там було місячне море камамберу, море рокфору, а ще цирки тампле й канталю, — продовжувала захоплено миша.

Ось що, а сиру Борщик наївся ще змалечку, тож далі слухав повз вуха, як Сметанка торохкотіла про якийсь міжзоряний Атлас, якого вона теж скуштувала б, про Оумуамуа, який їй так і не приснився…

«Як тільки ці сири не називають», — позіхнув Борщик, але так більше й не заснув.

Все гризла думка: до чого йому наснилось, що він — миша? Чи то до зміни погоди, чи то до настання негоди, чи взагалі глузд за розум завернув?

Тому зранку Борщик навідався до сусідської черепахи. Їй було двісті, а може й триста років. За своє життя вона стільки всього перечула, що можливо навіть знала відповідь на котяче питання. Принаймні, спитати було б не зайвим.

— А до чого сниться, що ти — миша?

— Ну, якщо людині, то до неприємностей, — прошамкала старенька, що вилізла погрітися на сонечку. — А якщо коту, то навіть не знаю. Може, навпаки, до приємностей?

Стара не заспокоїла кота. Може, якби коту й снились просто миші, то це б було до приємностей. Але ж не тоді, коли сниться, що ти сам — миша. Це, принаймні, ненормально. Які ж тут приємності?

Весь день кіт тинявся, як сам не свій. А під вечір стало лячно вкладатися.

«А що як присниться ще бозна що?», — розхвилювався кіт.

Відтак Борщик зробив те, чого не робив давно. Він заліз на сусідський дах і задивився на зорі.

Астроном, їх сусід, частенько розглядав на дасі ці зорі в телескоп.

Борщик із Шпінгалетом теж прокрадалися до телескопа, як нікого не було. Тільки шукали в телескоп вони не зорі, а таємничого нічного щебетуна, що виводив дивовижні трелі.

«Якщо цей соловейко так гарно співає, то має бути й на смак не гірше», — розмірковували коти.

Сьогодні Борщику було байдуже на що дивитися, аби не заснути. Тож кіт вирішив пошукати оті міжзоряні сири, про які розповідала Сметанка.

«Як найду, то погукаю її, хай розгляне зблизька», — заповзявся кіт.

Ось тільки до телескопа справа не дійшла. Одна із зірок раптом зірвалася з небосхилу, наче пес Бровко з ланцюга, і помчала прямо на кота.

«Як я вдало забрався на дах. Побачу власними очима, як сконаю од метеорита», — якось відсторонено подумав Борщик.

Коли вже кіт попрощався із життям, зірка зависла над ним, а поряд нізвідки всілася майже звичайна кицька. Лише зелена шерсть видавала в ній іншопланетну приблуду.

— Ти хто? — перелякався Борщик.

— Я — кішка із сузір’я Рисі, кулястого скупчення Міжгалактичний Мандрівник. Гайда з нами тинятися зірками. Нам саме потрібен кіт, який не боїться мишей.

— А що, вам сутужно з ними? — не второпав Борщик.

— Яке там сутужно. Спасу нема в космосі. Всі супутники погризли. У нас навколо рідної планети було двісті сорок шість супутників із різного сиру, і всі понадкушували, уявляєш?

— Ти ж мені снишся? — зауважив якось сумно кіт.

— То й що? Звідки ти знаєш, що все, що тобі сниться, не може існувати в котромусь зі світів Мультивсесвіту? То що, летиш із нами? — промуркотіла кицька.

— Ні, — похитав головою Борщик. — Зате допоможу вам із супутниками.

***

— А я знаю, який сон тобі снився, — хитро примружився Борщик, дивлячись на мишу, що тільки прокинулася.

— А ось і ні, ніколи не вгадаєш, — засміялися Сметанка.

— Тобі снилася планета, заселена зеленими кицьками, навколо якої літало безліч сирних супутників, і ти їх всі понадкушувала.

Мишка насупилася:

— Але ж, Борщику, як?..

Борщик примружився ще хитріше:

— Розкажу, якщо пообіцяєш більше не надкушувати чужі супутники.

А про себе подумав, що питати в черепасі до чого сняться зелені кицьки із сузір’я Рисі, він навіть не поткнеться.