Дракон, чарівниця та лицар

У одному древньому замку жив собі дракон. Та не такий, як ми звикли уявляти: не величезний злюка в лусці з самоцвітів і золотом, яке він накрав у людей (це було б найлегше), гномів (ці чомусь дуже не хотіли віддавати) чи, можливо, навіть у ельфів (якщо їх іще можна знайти на цьому світі). Наш дракон був пацифістом і філософом. Найбільше він любив ріпу, капусту та пироги, які йому приносили мешканці міста, що розташовувалося за кілька миль від замку.
Такою була їхня домовленість: коли місто кличе, дракон прилітає, красується перед бандами королів, магів та інших зайд, трохи пускає полум’я над головами, іноді навіть ричить, а потім задоволено здіймає вітер помахами крил під веселі вигуки глядачів.
Часом у нього кидали списи чи чарівні закляття, а одного разу притягли бомбарду й поцілили в лапу, зламавши кігтя. Дракону довелося згадати, якою лютою була його покійна матінка, коли маленькі дракончики не слухалися, і ввімкнути режим дикого звіра. Потім він шкодував, але ж вони самі його довели! Кігтя зламали, ще й образи кричали. Зрештою, довелося витягати обладунки одного гармаша — дивне слово, як пізніше розповіла йому чарівниця Тессія, коли визволяла шолом, що застряг у зубах і страшенно дошкуляв бідному дракону.

— От скажи, Тессі, — дракон лежав на полянці біля хатинки чарівниці й мало не муркотів від задоволення, коли вона почухала його над оком, — невже їм не сидиться вдома, всім цим королям, магам та зайдам? Пруться та пруться до нас. Може, мені полетіти в Сині гори — і вам спокійніше буде?

Чарівниця поправила свого гостроверхого капелюха, закрутила локон золотистого волосся й розсміялася дзвінким голосом. Тессі було років тридцять, і навіть заняття чарами не зробило її злою, відлюдькуватою чи вічно заклопотаною пошуками таємної влади магинею.

— Кігтику, Кігтику, — вона ніжно провела рукою по його лусці й знову засміялася. — Це тут ми тебе знаємо й любимо, ну а там, у горах, хто тебе знає? А раптом подумають, що ти хочеш викрасти місцевих дівчат та золото? Горяни вміють боротися з драконами…
Кіготь тихо гаркнув — у його розумінні це був сміх.
— І навіщо мені те золото? Важке, мнеться, фу… Та й дівчата… Тессі, в мене є ти, а ті нові — хіба вони вміють втирати масло в мою шкуру чи чухати око? Будуть верещати так, що в мене голова заболить. Їхні брати, батьки та чоловіки спробують мене прогнати… ще когось пораню ненароком. Напевно, ти права, краще мені тут.

На тому й вирішили. Кіготь далі жив собі в замку, а Тессія час від часу навідувалася в гості, приводила місцевих дітлахів послухати історії чи повчитись правильно говорити. Дракон захоплювався риторикою, як і всі дракони. Для нього не було нічого кращого, аніж добре поговорити, шукаючи у словах таємний зміст і приховані сенси.
Так було: діти сідали на його хвоста, бігали та грались, а дракон називав якесь слово й просив обговорити його. Тессія, яка час від часу приходила на ці розмови, тихенько читала якийсь гримуар собі в куточку й попивала заварний трав’яний настій.
Так вони й жили, аж поки в місто не забрів лицар сер Хаген.
Сер Хаген — хто не чув про цього лицаря? Не чули? Давайте я вам розповім. Це був найславетніший лицар у всіх десяти королівствах, семи імперіях та трьох диктатурах. Невисокий, за мірками Кігтика, із довгим русявим волоссям, яке пасувало б не одній дівчині, цей славетний сер їздив повсюди та творив подвиги, де тільки міг. І як міг! Не злічити прекрасних пан, яких він урятував від бандитів, а скільки духів печер прогнали гноми саме завдяки його допомозі?

Ба навіть говорили, що саме він знайшов прекрасну принцесу — дочку славетного короля ельфів Фінде Вогняного — й визволив її з рук злого чарівника. Не знаю, чи правда, але кажуть, що за це йому пропонували стати родичем короля. Та який лицар погодиться жити з ельфами в їхніх таємних палацах, коли є стільки діянь, що чекають на мужнього звитяжця?
Кіготь саме обговорював із Тесс, яке печиво краще — імбирне чи чорничне — до чаю з м’яти та чебрецю, як раптом на нього з диким криком — це був бойовий клич — налетів наш славетний лицар.
Кіготь злякано зойкнув, відмахнувся лапою, в якій застряг спис, — й лицаря мов вітром здуло.
Тесс тільки зашипіла — чай, який вона готувала в невеликому горнятку, розлився їй на сукню. Горнятко розлетілось на друзки, один із яких черкнув її по обличчі. 
— Це ж моя найкраща сукня! — чарівниця скочила й різко повернулася до дерева, на якому опинився Хаген.
— Я покінчу з тобою, злий змію! — лицар обережно спустився з дерева та почвалав до коня, який мирно щипав травичку за кілька метрів від нього. — Твоїй тиранії прийде кінець…

Він ще хотів щось сказати, аж тут зіткнувся віч-на-віч із Тессі. Чарівниця схопила його за ніс і тихо прошепотіла:
— Ти опудало, що ти тут забув? Кігтик злякався, я мокра!
Лицар спробував щось сказати у своє виправдання, та чарівниця люто зиркнула на нього. Кігтик, який теж хотів щось додати, закліпав очима і замовк. Такою Тессі він не бачив.

— Ти розбив моє улюблене горнятко! Я за це перетворю тебе на жабу!

Сер Хаген розсміявся:

— Твої чари не подіють на мене… ква!

І раптом поруч з’явилася велика, ростом з добрячого індика, жаба, яка перелякано замовкла.

Тессі сховала чарівну паличку в рукав і промовила до жаби:

— Будеш таким три роки, або поки не компенсуєш шкоду, яку приніс.

Якщо ви думаєте, що Хаген пробув три роки жабою — то ви помиляєтесь. І ні, він не знайшов дівчину, яка розчаклувала його полілунком, або мага, що перебрав магію Тессі — це все Кігтик. Він так просив чарівницю розчаклувати лицаря, робив такі круглі очі, що на третій день та не витримала й погодилась.

Лицар за ці дні так наквакався та наскакався, що вирішив тимчасово припинити шукати подвиги на свою голову. Він осів у місті й часто розмовляв із Кігтиком, розповідаючи йому історії про дивовижні краї, в яких побував.

Тессі спочатку злилася на те, що дракон так легко пробачив нахабу, та сама якось не помітила, що їй подобається бути в товаристві лицаря й дракона.
Одного прекрасного дня діти, які приходили до Кігтика погратися, не знайшли ані його, ані чарівниці Тессі, ані лицаря. Лишився тільки лист, у якому писалося, що вони повернуться, коли місто буде в біді, бо в світі вистачає бід, а от героїв — ні.
Не раз потім люди чули оповідки про нові подвиги сера Хагена та чарівниці на дракону. Не знаю, правда це чи ні, але кажуть, що якщо ви в біді чи потребуєте допомоги, піднесіть горнятко чаю з чебрецю та м’яти й опівночі промовте слова:
«Славна трійко, я в біді» 
І одного дня на вашому порозі з’явиться лицар із прекрасною чарівницею, а десь в небесах буде літати дракон…