Довга відпустка для янгола

Доба відпустки — це дуже довго, якщо ти архангел. Таку відмову тисячу років отримував Міхаель, допоки йому не урвався терпець.

— Дуже довго, бо я лише архангел, а не Він? — Міхаель махнув полум’яним мечем на величезну арку за небесною канцелярією. — Він відпочивав!

Небесні секретарі пригнулися, щоб меч не опалив їхні крила. Миттю зашурхотіли сувої, зашепотіли ангельські голоси, хтось полетів за роз’ясненням.

З арки полилося сліпуче світло, а за ним голос, від якого секретарі схилили голови: «Раз так, то відпустити! Зараз!».

Секретар швидко вписав дату — 24 грудня 2024 року. Міхаель мечем розтопив сургуч і лишив відбиток пальця. «А меч, меч не забрали! — Почув Міхаель, вже падаючи вниз. — Нічого, все одно ніхто більше не ладен…» Далі архангел потрапив у вир і чув лише гул вітру.

На землі він опинився швидко. Сніг і лід неприємно вкололи босі п’яти. «Ех, забув про взуття», — зітхнув архангел у відпустці.

У цей Святвечір він шукав традицій, про які на небесах розповідали українці. Як носили зірку від хати до хати, співали колядок, а потім ловили у торби горіхи, монети, льодяники. Міхаель не потребував їжі, але нині залюбки скуштував би рум’яних і круглобоких, як сніговики, пампухів з ружею. Хоча ні, перед тим борщик з грибними вушками, вареники, соковиті голубці… Ще таємнича, але  надзвичайно солодка, кутя з маком. Міхаель потер живіт під тонкою сорочкою.

За цими смачними думками архангел проминув кілька хат. Порожньо. Світло не ллється з вікон і пси не брешуть. Міхаель обійшов глибоку вирву посеред дороги і насупився. Лише у крайній хаті він угледів життя. При світлі свічки дві бабусі тулились одна до одної за столом, накритим вишитою скатертиною. Міхаель налічив дванадцять маленьких тарілок зі стравами і купу чистих ложок.

Небесний гість пройшов крізь двері й сів до столу непоміченим.

Старенькі, не змовляючись, затягнули: «Не плач, Рахиле, глянь, діти цілі. Не умирають, а оживають…».

Ще намагаючись віднайти свято, Міхаель умочив палець в кутю й облизав. Не мед, не мак відчув гість, а гірку сльозу, що зронила господиня. І тоді Міхаель усе зрозумів.

Архангел летів у бік східного кордону України, а меч розгорявся все дужче.

— Маю одну добу, — цідив крізь зуби Міхаель, — але це буде дуже довга ніч і ще довший день для вас, північні нелюди.

Ось і позиції московської нечисті. Меч, що пам’ятав битву з Люцифером, проштрикнув танкову броню як масло, передчуваючи вдале святкування.