Божественна ікра

Василь помер і потрапив до Судилища, яке мало вирішити, де він вікуватиме. 

Так сталося, що саме тоді Всевишній також зазирнув туди. Янгол, котрий оформляв новоприбулих, по такій оказії відпросився освіжитися. Бо наче й робота не бий лежачого, але душі всілякі через його руки проходили, і не завжди чисті, тож тут вже хоч-не-хоч, а забруднишся.

Отже, надійшла Василева черга отримувати направлення на довічне перебування в Раю, чи у Пеклі. Господь глянув на вкрите зморшками Василеве лице, примітив загрубілу шкіру на його долонях, про всяк випадок зазирнув у книгу, де були записані гріхи кожного. Звісно, що Василь не був безгрішним, але намагався слідувати заповідям божим, хоча в самого Бога, схоже, й не вірив. 

Всевишній заглянув ще раз в очі новоприбулого, зауважив у них втому й смуток:

— Підеш до Раю, — виніс вердикт. 

— А що я там робитиму? — поцікавився Василь.

— Відпочиватимеш, об’їдатимешся смаколиками, слухатимеш спів птахів райських, — відповів Господь. — Загалом, пізнаєш, що таке щастя. Іди.

— А що як чогось не вистачатиме для цього? — Василь, що вже було розвернувся до райських воріт, затримався, аби перепитати.

— Всього вистачить, повір, — терпляче відповів Всевишній.

— Я то вірю, та все одно — а раптом?

— Василю, не занудствуй! Будуть проблеми — підійдеш до янгола, він все вирішить.

— А якщо не схоче? Я про те, що цидулку якусь би отримати, чи мітку від тебе.

— Василю!

— Та з нею, знаєш, і мені спокійніше, і ти спатимеш краще.

— Бог не спить!

— Але ж…

— Ось тобі мітка! — не стерпів Всевишній. І круглячок з невідомого матеріалу, почеплений на звичайну мотузочку, з’явився на Василевій шиї. — Іди вже!

  Василь помацав знак Божий, спробував прочитати напис на ньому, втім, безрезультатно, і задоволено усміхаючись, пішов до воріт Раю.

А тут якраз посвіжілий янгол повернувся й Всевишній звільнив йому його робоче місце. Сам же подався у найвіддаленіший куток Всесвіту, щоб там у тиші поміркувати над проблемами буття.

Василь тим часом оглядав райські простори. Все йому тут подобалося: і свіже чисте повітря, і краєвиди, і вибір небачених раніше фруктів та ягід, до яких лише простягни руку і вони вже лежать на твоїй долоні. 

Бог не обманув — Василь дійсно почувався щасливим. Але одного разу він впіймав себе на думці, що колишнього задоволення вже не отримує: райські плоди приїлися, кортіло з’їсти огірочка, чи помідоринку, але такого тут ніде не росло. 

Тож Василь, як побачив янгола, підійшов до нього:

— Кажуть, що у ваших силах виконати будь-яке прохання, — почав неголосно. — Я майже все життя працював на землі, а тут, бачу, ґрунти незгірші наших. Мені б насіння, та лопату із сапкою — щоб висадити щось своє, знайоме. Бо, чесно, ваші плоди вже не вдовольняють мої смаки.

— Вибач, нічим не можу зарадити, — беземоційно відповів янгол. — Насолоджуйся тим, що є.

— А Всевишній сказав, що допоможете, — і Василь наче мимохіть показав знак Божий.

Янгол, як побачив його, в лиці змінився, закашлявся:

— Надай мені список, — проказав несподівано охриплим голосом. — Я все дістану…

І почалося у Василя справжнє — в його розумінні — райське життя. 

Він вибрав рівну місцинку, де не часто з’являлися постояльці, розробив її й засадив овочами. Якщо на Землі догляд за рослинами вимагав багато зусиль, то в Раю все виходило завиграшки: щойно висадив насіння, не встиг озирнутися, а воно вже проросло, щоб ще через мить вже радувати соковитою зеленню. А там і плоди не змушували чекати — так і просилися до рота.

Василь почувався на сьомому небі, ніяк не міг натішитися своїми грядками. Аж одного разу помітив, що за його роботою спостерігають. І чим далі, тим більше спостерігачів з’являлося. А далі й сміливець знайшовся, який попросився в помічники до Василя. Після першого відчайдуха зголосився ще один, а потім ще, і ще…

Василь радів, що зустрів однодумців, і знову пішов до янгола. Цього разу він вже не показував знак Божий — просто дав список і став чекати, поки все замовлене принесуть.

Отак потроху частина Раю була перекопана під городи, на яких з усмішкою на устах трудилися райські постояльці. І ніхто їх не змушував робити це — їм, схоже, було за щастя хоч якось урізноманітнити своє буття.

Василь також  працював, хоча інколи й доводилося улагоджувати різні організаційні питання. А ще він подумував частину продуктів переробляти — не всі овочі з’їдалися, а ринку, щоб комусь перепродати залишки, в Раю не було.

Тож він вчергове відвідав знайомого янгола:

— Мені, — почав, — посуд потрібний: бочечки там, чи великі горщики.

— І навіщо воно тобі? — поцікавився янгол.

— Хочу огірочки заквасити. Ти коли-небудь малосольні огірки куштував? А ще плита потрібна, і казан великий. Та вже й банки заодно — різного розміру. І кришки до них. О, ще про сіль забув — її обов’язково, — розійшовся Василь.

— Що це ти вже надумав? — примружив очі янгол. — Чи не консервувати щось збираєшся?

— Люблю здогадливих! — Василь хотів було поплескати райського охоронця по плечу, але не зміг дістати до нього, тому лише усміхнувся. — Сподіваюся, дрова тут теж знайти можна?

— Цьому ніколи не бувати! — голосно заперечив янгол. — В Раю не дозволено використання відкритого вогню. І навіть не проси!

— А як же оце? — Василь знову витягнув із-за пазухи знайому мітку. — Невже ослухаєшся?

— Посуд дістану, а за вогонь і не згадуй! — стояв на своєму райський охоронець.

— То нехай хоч так — принось, що є, — зітхнув Василь і поплентався до своїх плантацій…

Невідомо скільки часу пройшло, бо в потойбіччі час не має ніякого значення, але одного разу Бог знову навідався до Раю. Біля воріт його вже виглядав янгол:

— Слава тобі! Дочекалися! Бо голубів посилати, чи смску, не знали куди. Проблема у нас, Боже. І тільки ти її вирішити можеш.

— Що сталося? — Всевишньому було дивно чути, що він чогось не знає. 

— Мітку свою, що ти Василеві дав, забери у нього, — заблагав янгол. — Бо буття в Раю через це шкереберть летить. 

— Невже все так погано? — янгольська крива посмішка й око райського охоронця, яке нервово сіпалося, було, схоже, підтвердженням найгірших очікувань. — А покличте-но його мені! — насупив брови Господь.

І невдовзі Василь з’явися перед Всевишнім. В руках він тримав накритого рушником кошика. Господь деякий час мовчки дивися на винуватця янгольського хвилювання, потім грізним голосом запитав:

— Ти що, зовсім страху переді мною не маєш? 

— Не гнівайся, Отче! Та чи слід дітям боятися свого справедливого батька? — Василь смиренно схилив голову. — Чи не правильніше буде поважати його, любити? І навіть якщо заслужив кари від нього — невже отець дарма гніватиметься на дітей своїх?

 — Ти ще вказуватимеш, як мені бути? Навіщо фермерське господарство в Раю влаштував? Мало було того, що я там сотворив?

— Але ж я, Отче, всього-на-всього слідував твоїм настановам: бути щасливим. І лише підкоригував райське буття до свого бачення щастя. Та й на мої дії ніхто наче й не скаржиться. Чи було таки? — Василь озирнувся на ворота, за якими стояв янгол. — Але ж бачив би ти очі постояльців, коли я дозволяю їм копирсатися на грядках, доглядати за рослинами. Схоже, не мені одному райське буття здається нудним, якщо знайшлося скільки охочих забруднити руки.

 — Не перекручуй слова мої! Я хотів, щоб ти відпочив від справ земних, а ти й тут про них не забуваєш. Що то в кошику? Навіщо його приніс?

— Це для тебе, Господи! Бо не гоже йти до батька без подарунків, — Василь відкинув рушника і Всевишній побачив у кошівці горщик, горлечко якого прикривав листок хрону; поряд з ним цибулю, моркву та кабачки. — Ось, приніс тобі плоди праці моєї. Глянь який! — Василь відкинув з горщика листок і дістав звідти квашений огірочок. — Малосольний, смачнючий! Скуштуй! — і протягнув огірка Всевишньому.

— Ти що, з глузду з’їхав? Нащо мені матеріальна їжа? Я духовною задовольняюся, чи не знав?

— Та чув таке, — Василь, розглядаючи, повертів огірок в руці, потім надкусив його й той захрускотів на зубах, наче сніг під валянками морозної днини. — То може кабачки візьмеш? Коли ти їх останній раз отримував? Знаєш, як у нас кажуть: людина вважається самотньою, якщо їй за сезон ніхто не дав кабачка. Ти ж, Отче, не з таких, еге ж? — Василь примружив очі, усміхнувся. 

Господь у відповідь лиш легенько прокашлявся.

— До речі, я дивовижний рецепт кабачкової ікри знаю, — продовжував Василь. — Смак — ммм! Божественний! Та й на вигляд гарна. Отже, слухай: підсмажуєш на олії цибулю до золотистої скоринки, додаєш натерту моркву…

— Досить! — не дав йому договорити Господь: — Я забираю у тебе свій знак! — Всевишній простягнув руку і круглячок з Василевої шиї опинився у нього на долоні: — Віднині все в Раю буде, як раніше. А якщо тебе щось не влаштовуватиме, то можу направити сам знаєш куди.

— Ото так відразу? — Василь отетеріло дивися на Всевишнього. — А поговорити — щоб зрозуміти один одного?

— Не біси мене! — Господь аж здригнувся. — Йди звідсіля, поки я добрий.

Засмучений Василь зник за райськими воротами, а Всевишній видихнув, озирнувся:

— Може я дарма з ним отак? — сказав невідомо кому. — Хіба мені тієї мітки шкода? Він же, як дитя — щирий, аж надміру. І дари онде приніс, — Всевишній взяв з горщика огірочок, надкусив його. — Хм, а дійсно смачний! 

Деякий час перед райськими ворітьми чувся лише хрускіт огірка на зубах Всевишнього. Затим Господь взяв у руку кабачок, повертів його:

— От цікаво, чи зміг би Василь здивувати мене своїм рецептом божественної ікри, як оце здивував огірками? — Всевишній зітхнув: — Але не перепитуватиму. Бо ще засумнівається у моєму всезнанні. Хіба що янгола підішлю, щоб розпитав. Заодно і знак Божий поверну. Передам, що погарячкував. Василь же не дарма мене справедливим називав — оце якраз підтвердженням і буде. І нехай тішиться своїм городництвом — на те він і Рай, щоб радувати. А янголи — вони звикнуть, вони ж на службі, — Господь ще раз глянув на кабачок, засміявся: — Ось тепер вже точно мене ніхто не шпинятиме, що самотній!