Заголовок

Усі ми виросли з думкою, що війна – це погано. «Миру мир» – досі написано на старих фасадах. «Лиш би нє біло війни» – штука, яку в різних варіаціях транслювали майже усі книжки, гасла, події, фільми, які нас оточували. Та й не тільки нас – цілий світ, і цьому було серйозне пояснення. Воно звалося «20 століття».

Дві Світові війни, безліч знакових локальних конфліктів (як Корейська та В’єтнамські війни), «холодна війна» – відклалися у психіці кількох поколінь. У цих війнах були задіяні мільйони людей – комбатанти, постраждалі чи родичі обох категорій. А поширення газет, радіо та телебачення зробило вплив інформації про війну неймовірним. Сто років майже усі активні люди Землі були глибоко травмовані самим словом «війна».

(Пам’ятаю, як мені довелося вперше в житті написати його на папері. У мене стався реальний ступор над прописами. Здалося, що я випускаю у реальність демона – а мені ж тоді було тільки 7 років!)

Людство в 20-му столітті намагалося переробити і осмислити травматичний досвід – а він ще й накопичувався. Діти учасників Першої світової – пішли на Другу. А діти учасників Другої – опинилися в центрі «холодної». Мир – єдине, що цікавило усіх. Це все політики, злобні якісь таємні сили – тільки вони хочуть війни, а прості люди завжди помиряться, – так казали нам книжки. Війни – завжди зло, бо страждають усі. Заради чого смерті? – життя має найвищу цінність!

Бути названим «яструбом», тобто прибічником війни – означало найгіршу лайку.

Миролюбний чи антивоєнний акцент мали усі хороші сюжети, на яких ми виросли. Пародії висміювали воєнщину – згадайте цілу купу творів Гаррісона, приміром. Ненаситна, огидна війна, яка об’їдає мистецтво, освіту і культуру – фігурувала у купі соціальних карикатур. Дурнуватий воєначальник, який жене країну чи планету в прірву, забувши, заради чого розпочато воєнні дії – головний антагоніст безлічі книжок та фільмів. Цинічна воєнщина кидала у бій