Заголовок

У 19 столітті антибіотиків не було. Лікування туберкульозу полягало, переважно, у забезпеченні такого ситого і повноцінного способу життя, щоб організм, якщо дуже пощастить, «замурував» збудника і самостійно загоїв всі вогнища розпаду у легенях, кістках чи інших органах. Тож хворі роками якісно харчувалися, дихали теплим повітрям у курортних регіонах. Досить недешеве і умовне «лікування»! При деяких ускладненнях проводилися хірургічні операції, які рятували життя та/або поліпшували його якість (хоча можливості хірургії тоді були обмежені). Але про знищення інфекції в організмі абсолютно НЕ йшлося.

Хворі на туберкульоз люди на все життя лишалися хворими, але могли отримати ремісію (тимчасове або тривале покращення стану). За першої ж нагоди хвороба могла активізуватися, бо засобів знищити палички Коха в організмі не існувало.