16 Лютого, 2023

Заголовок

Від

Культурна експансія на пальцях

Юлія Оскольська
Книжкова редакторка, коуч, авторка курсів для письменників-початківців

Усі дописи
сідайте, котики, я розкажу вам за оте лайно – культурну матьїї експансію.
чи замислювалися ви, з якої радості взагалі виникає потреба оця – культурно експансувати запарєбрік, і наступний срач про (не)етичність сього (ну, окрім очевидного, що в нас тут 7 років війна). що, невже нашим письменникам нема де на батьківщині заробити собі славу і статки, і честь, і шо там ще? а, ну да, звісно.
нема.
і чому ж так?

Економіка, політика, історія – само собою, але я вам зараз по-простому, на пальцях.

Один маленький факт: за 2018й рік в Україні вийшло більше найменувань книжок, аніж за 200 років до нього. За всі, курво, 200 років. Включно з періодом 1991–2014й. Отой весь час, коли в росії книжковий ринок буяв і колосився, а наш ледве животів.

І чому ж так, га?

До 2014 року в нас не було власної мережі продажів – а всі книжкові мережі, що ви знаєте, належали росіянам. Не нам. І вони тупо не брали книжки українських видавництв (за виключенням декотрих гм бестселерів та дитліту, і то не всього, а що брали – повернення коштів можна було чекати роками).

>>що це означає?

Що видавці не могли продати наклади. Не було куди. Нещасну тисячу примірників могли продавати кілька років, і останні пару сотень книжок накладу – практично кожної книжки – лежали на складах мертво. Або зрештою розпродувались нижче ціни друку.
(Ви не знаєте, та й не можете – але кілька разів окремі видавці чи в спілці намагалися таку мережу створити – не вдалося. І не вдавалося аж до 2014го, навіть «Є» тоді мала лише кілька магазинів у кількох найбільших містах, і все. А потім раз – і вдалося. З неба, мабуть, впало).

>>що це означає?

Що видавництво не могло заплатити автору навіть мінімально пристойний гонорар. Лише смішні копійки. За роботу, котра тривала кілька місяців чи кілька років.
(так само не могло заплатити справжню ціну за роботу підрядників – редакторів, коректорів, перекладачів, художників, інших спеціалістів = з ними історія практично така сама, що і з авторами).

>>що це означає?

Що автори були вимушені видаватися в рф. І виконувати умови російських видавців – локалізувати тексти під росію чи під умовний захід. Під шароварну малоросію теж піде. Або взагалі літнеграми, чи під псевдо чи в збірниках. Олді і Дяченки? О нє, там не четверо оцих відомих  – там до хрєна наших авторів = тільки ви їх не знаєте і не знатимете, бо неозвучуваною умовою видання є лояльність до рф. Не відсвічувати. Їх піаритимуть лише в одному випадку – щоб зробити з них харошихмалоросів. І лише в форматі харошихмалоросів. Як приманку для інших дурників, як носіїв таблички “спервадобєйся”. Як міну вповільненої дії: ваші гарні автори не видаються – бо не такі вони вже гарні, так, посередненькі, а ваші дурники видаються – ой, ну знайшли чим хвалитися, у нас своїх таких море = нема вам чим хвалитися і пишатися, бо такого не може бути, щоб у вас щось хороше було. Лише Олді з Дяченками – і то, не такі вони вже й ваші, бо нема нічого вашого в їхніх текстах, бо ваше – нікому не цікаве і не потрібне, провінція, посередність, бездар. Кому і де ви треба? Ви і в себе нічого не варті, а на великому-могутньому росринку таких – за рупь пучок.

Якщо ви думаєте, видаючись в росії, хоча б заробити – то нє, якісні тексти росія демпінгуватиме і гонорар авторам різатиме, видаючи насамперед твори хуйові – бо хуйовим авторам, які раді видатися хоч тушкою, хоч чучєлком, можна спочатку ставити вимоги – а потім їх же шантажувати. Потрійний профіт.
А ще можна вчити їх «бізнесу» – генерувати срачі, хейт, збивати зі своїх прихильників секти, а секти нацьковувати одні на одних, і так далі.
Хуйові автори і хуйові тексти – запорука того, що ті, хто пише щось б-м якісне і таке, що могло б стати значимим для аудиторії та, як наслідок, для країни – були шовкові і не випендрювалися. Щоб самі собі повторювали мантру, буцімто вони нікому тут не треба.

>>що це означає?

Що у вас не буде письменників. Ну, тб формально будуть – десь – писати в стіл, бо в Україні їх нема кому видавати, або мовчки працювати на московського дядю, бо він хоч щось платить, або спалювати мозок роботою літнегра, чи в збірниках-проектах під власним ім’ям, але з такими умовами, що за рік здохне, або таки писати своє – але рідко, викроюючи час поміж іншою основною роботою, за яку живе.
(і сюди не забуваємо додати всіх інших спеціалістів книжкового ринку – ми всі в цих умовах. І ви, читачі, всі теж).

>>що це означає?

Що цілих галузей л-ри у вас не буде. Ну тобто взагалі не буде, і місцеві видавці розводитимуть руками, бо це в рф крутий багаторівневий книжковий ринок, а ми маленькі-сіренькі-убогі. Ми не можемо конкурувати. У нас нема літератури. У нас нема нонфікшну. У нас нема достойних авторів, які можуть дорівнятися до. У нас містечкові теми, які нікому не цікаві. У нас містечкові сюжети, які нікому не цікаві. У нас постійні срачі між своїми. Ми недолугі і провінційні. У нас навіть найкрутіший конкурс «Коронація слова» і найкрутіша премія Шевченківська – «якесь убоге нецікаве гівно», і наша висока полиця – теж «убоге нецікаве гівно» (в уяві суспільства, та й по факту теж незрідка, бо – отой список причин зверху). Ми нікчемні. Ми нападаємо на своїх, котрі хочуть трохи більшого.

>>що це означає?

Що ми продовжуємо вірити і переповідати казочки про нашу нікчемність, які росія розказує нам 300 років поспіль.
Продовжуємо БУКВАЛЬНО ВБИВАТИ САМІ СЕБЕ, свою культуру і свою країну. Під схвальне кивання ворога.

Ну але це все дурня.
Бо якби ми були нікчемні – ми б не вистояли в 14му.
Якби ми були нікчемні – ми б сьогодні не продавали молочку в Нідерланди, молочну столицю Європи, яблука в Емірати, мед і шоколад в ЄС, випхавши Китай з трійки лідерів постачальників продуктів.
Якби ми були нікчемні, ми б не створили ринок коміксів з нуля за кілька років, крутий воєнліт за кілька років, власну школу озвучки (ну, там років більше, але), власне документальне кіно, яке виграє світові премії, і підбираємося все ближче до кіно ігрового (а подекуди навіть вже), ютуб-нонфікшн-проектів, відродили переклади, інші культурні проекти… За оці кілька років, як випиздили росіян з нашого книжкового ринку, з’явилось стільки видавництв і авторів, як не було десятиліттями дотепер – всі ті нові автори не вчора вродилися ж.
Так, росіян випиздили не до кінця – і рф лізе назад, як тільки може. Імпортом. Співпрацею. Фальшивими видавництвами-франшизами. Або перекупаючи наші видавництва. Розповідаючи голосом ваших стейкхолдерів, що бачте, ось у вас тут потрібних книжок нема – а в нас є, ми вам їх дамо, продавайте-купуйте, це ж вигідний бізнес і потрібна література.
Співпрацювати, да. Експансія. Ви можете видатися у нас, ось у нас є для вас хороші ліберальні видавці. А тепер ми видамося у вас. Ось тут просто бізнес. І ось тут просто бізнес. Який такий демпінг? Нечиста гра? Ну шо ви начінаєтє, бізнес же ж. Всі мають виживати, ваші теж демпінгують. Ось ваш гонорар.

Нагадати, що означає російський бізнес?
Від початку цього посту і дотепер по пунктам.
Що у вас спочатку не буде книжкового ринку, потім культурного (бо якщо видавцям можна – то іншим теж можна співпрацювати з росією, простобізнес) – а потім у вас не буде держави, бо у мізках ваших громадян буде простобізнес і росія, і не буде ніякої України.

«Це ж здорово, що ми можемо робити експансію на російський ринок» = означає = що спочатку росія вбила ваш книжковий ринок, вбила митців та торгівців фізично, а решту, хто вижили, тримала в напівголодному стані і без змоги вільно та гідно працювати в літературі = бо де ж їм працювати, коли нема літератури і нема ринку?
Зараз рф продовжує робити те саме, що і раніше, просто трошки змінила підходи.
Просто пустіть її переночувати, ага, бо ніч страшна і повна бандерами.

Це не емоції.
Це тупо практика російської експансії: все, що може, вона перетворює в зброю проти вас і вашої країни. В «розіп’ятих хлопчиків в трусиках». В «письменника, який хоче їсти і творити і ні в чому не винен, а його ідеологізують тупі невігласи». В інструмент провокацій. В інструмент шантажу. В об’єкт короткотривалої чи довготривалої іпсошної операції.
І завжди – фоном – який ви перестаєте зауважувати – в провідника зручних і вигідних росії та невигідних вам наративів: про мир в очах, про вашу занадту агресивність, про вигоду співпраці, про можливість довести комусь там свої цінність і вартість (сіріослі? оцей дитячий аргумент вам заходить?), про можливість навернути до себе чергових хорошихрускіх, про фашистів, які не цінять культуру, і про фашистів, які з культури роблять націоналістичний культ, і про фашистів, які вимагають від культури правильної ідеології (…список можна продовжити самостійно).

Все, що ви можете висадити в російський ґрунт – зросте в ньому лише в тому випадку, якщо росія зможе цим труїти вас.
І це вона робитиме із задоволенням.

Я щиро не розумію, нахуя вкладати власні ресурси в те, що має на меті знищити країну, для якої я працюю і яку я люблю.
І нахуя підтримувати і виправдовувати тих, хто це робить чи то з власної жадоби, чи то по дурості, чи вважаючи, що вони такі розумні і їх там не кинуть, не обмануть, не підставлять, не використають, наче м’ясо на забій – таке ж, як в інших російських рабів.

Це все зветься розумним і красивим словом постколоніалізм. А по факту означає, що росія продовжує срати вам в мізки, попри те, що ви випиздили її з ринку. Просто вона вважає, що це тимчасово, а що там вважаєте ви – їй похєр.
Просто дайте їй пальчика, вона навіть надіне на нього красивого золотого персня. Із дарчим підписом красивими ельфійськими рунами – «із росії з любов’ю».

р.s. для тих, хто в усьому тексті побачив лише (буцімто російські) матюки – інформаційно-освітня лекція Підпільної Гуманітарки про нецензурну лексику в українській мові.

Поділитися
Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на telegram
ПозначкиТочка зору Юлія Оскольська
Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
2.2. Як працювати з науковим консультантом – поради з обох боків барикадНаступний запис
НАСТУПН.
Ти просто не вмієш їх готувати. Як правильно користуватися читачами*
Один коментар для “Культурна експансія на пальцях”
dym :
10 Січня, 2022 о 12:28
шановна коуч, а не здається тобі, шо у тя аж надто дохуя слів й матюків?
не з-за чого срач, але можна було простіше.
1 – Мордор хуйня. Крапка.
2 – Всі хто хоче видаватись, або видається, в нинішній ситуації в мордорі навряд чи ідентифікують себе українцями. Крапка.
3 – Чи зароблять вони шось чи ні – мені пох. Крапка.