Заголовок

Бо на війні – на цій війні – він був уже п’ятий рік. І не все, що він бачив та чув, наважився б розповісти.

– Гей, Юрку, там чахлики приїхали! Кажуть, по тепловізор від волонтерів! – старший побратим, бородатий «афганець» Петро, легенько стусонув новоспеченого командира у плечі.

– Чахлики? – Юрій Даневський здивовано обернувся.

– Від старшини Морозенка. Не чув?

Чув, звісно. Хто ж не чув, про легендарного кіборга Морозенка, який воює в самісінькому пеклі, де в гарну погоду сєпарів видно без бінокля?

– Слухай… А чого чахлики?

Петро подивився на Даневського і знизав плечима – мовляв, що з зеленого візьмеш…

– Тому що невмирущі.

Що він мав на увазі, Юрко зрозумів, передаючи пацанам Морозенка тепловізор. Хлопці були неговіркі, повільні, застібнуті під самісіньке горло, а руки… Він ледь не відсмикнув долоню, доторкнувшись до пальців того, кому передавав прилад.

Руки були холодні як лід.

– Дивні вони… – сказав Даневський Петрові, коли ті поїхали.

– Кажу ж – невмирущі.

– Як це?

– А так. Там, де стоїть Морозенко, ротації вже кілька років нема. От і подумай.