Заголовок

коли він підійшов. «Може він теж дух якийсь», – подумала вона.

– Та ні, ну що ти. Я звичайна людина з плоті і крові. Як і ти,  – з доброю усмішкою на старечих вустах мовив дідуган.

– Ви думки читаєте, що вам наперед відомо, про що я думаю? – Нарешті спромоглася щось промовити вголос дівчина.

В цю мить їй не було лячно. Навпаки, душу огорнув такий спокій, що, здавалося, всі біди відступили від неї і тепер й надалі все буде гаразд. Дідусь знову усміхнувся, наче справді знав, про що вона думає, а потім неквапно перевів погляд на Лукаша, що стояв поруч.