3 Вересня, 2022

Заголовок

Від

Захищено: Двоєдушник – синопсис
Синопсис до повісті “Двоєдушник“

Головний герой дивиться на позолочений сонцем виноград за вікном, на дворі — літо 2000 року в Києві. Він та його кохана, яка зараз повернеться з ванної кімнати, поправляючи панчохи – вже не школярі, але ще не студенти, діти незаможних киян, які граються в богему та вдаються до пристрастей, доки дорослі не застали їх разом. Попри вік, герої вже “зрозуміли життя та його мізерну вартість без краси”, і роблять все для втечі від буденності: читають та пишуть прозу, вірші, малюють, грають музику, дивляться неформатне кіно та практикують чари. Під час коротких та незручних зустрічей, сповнених жаги, Маргарита пробуджує у Вогнедарі припливи творчих видінь незвичного в буденності. Здається, що це все — бурхлива уява юнака, що і так схильний вбачати якійсь глибинний символізм навіть в шпалерах, меблях та одязі, але в той час, як юнак стрибає від одного образу до іншого, то дівчина виступає для нього напрямною силою до загадкової мети.

Вона — відьма, і настільки живе в творчості Булгакова, що навіть взяла собі псевдонім Маргарита на честь відомої його героїні, і коли впадає в гнів, то лається мовою сусідньої держави. Широта її світогляду охоплює всі прояви мистецтва, але в першу чергу це поезія та музика.

Він — волхв-початківець, тобто, чародій, що вивчає етнічні традиції України, давніх кельтів та корінного населення Америки, щоб відкрити для себе істинну магію природи. Задля магії він малює рослинні лабіринти та пише оповідання та романи про чаклування.

Вогнедар потай мріє вчиняти не за вказівками батьків, а обирати курс життя самостійно, але відчуває, що піде за родинною стежкою навчання на інженера. Маргарита це не схвалює та підштовхує його до художньої кар’єри, для чого вдається до потужних навіювань під час інтиму. У хаотичній зміні алюзій на літературні твори та комп’ютерні ігри, калейдоскопі картинок, якими мандрує розум юнака, відьма постає в подобі мідної ріки, яка проносить його жахливими печерами підсвідомого, де все прочитане в книжках втрачає сенс, герой відривається від свого тіла та стикається із павукоподібною істотою загрозливого вигляду. Минувши її, досягає філософського багаття, що відкидає тіні від його душі. Їх дві, і тінь слабкості гине, а тінь сили зростає. Можна припустити, що Маргарита очистила свого хлопця собою.

Це надає певної рішучості на творчий спротив жорстокому та сірому світові, і на кілька днів Вогнедара, який самоназвався волхвом, хоча і не сповідає жодної традиції язичників, вистачає малювати та писати твори про ельфів. Він вигадує акварельні палаци, які б хотів бачити навколо себе в реальності. Звісно, йдеться про чари ілюзій та самонавіювань, які він хотів би наводити на інших людей, щоб всі могли жити мріями і забути про жорстокість. Його не так сильно хвилює, чи поступить він до інституту, хоча це мало б захистити його від неприємностей, як те, чи збудує він світ фантастичних палаців відповідно до своїх чарів.

На самого юнака ця магія точно діє: навіть без допомоги коханої, посеред ясного дня, Вогнедар бачить інший світ. Бурхлива уява, підживленя героїчними комп’ютерними іграми? Можливо, але навколо юнака літають грифони, до яких він майже може доторкнутися рукою. Якби ще не заважали гопніки та випадкові перехожі, які агресивно реагують на неформального вдягненого довговолосого молодого чоловіка.

І ось, якось, розгніваний стороннім втручанням в  свою медитацю, Вогнедар вивільняє силу, про яку не знав, що вона в ньому є, щоб відлякати нападників. Побачивши, як вони в нього на очах втрачають волю до життя, юнак лякається. Відтоді переживає, що незрозумілим чином притягнув на себе прокляття. Маргарита чи то байдужа то розповідей про це, чи то зацікавлена в тому, щоб вміння завдавати шкоди іншим в її хлопця було.

Коли поруч немає відьми, волхв шукає розради в природі, від споглядання дерев до прогулянок під зливою. Це практики, вичитані в книгах про шаманів корінних народів Америки. Його сильніша тінь підживлюється та створює ще більше фантастичних видінь від цього, але вони лишаються надбанням самого Вогнедара.

В звичайному світі в сусідній державі приходить до влади якийсь миршавий Уткін. Новини про нього не припиняються по телевізору. Незрозуміло, чи він буде кращим за алкоголіка Єльцина, але чомусь його існування роблять дуже важливим для українців на тлі нейтрального Кучми. Про все це Вогнедар дізнається випадково, потрапляючи в сферу спілкування із своїми батьками. Вони є досить приземленими людьми з його точки зору, зосередженими на побуті, тому юнак намагається якогомога менше часу проводити вдома. Більше з тим, що матір агресивно ставиться до самого факту того, що він є митцем, нагадує, що він ледве отримав золоту медаль в школі, і мусить поступати в інженерний виш і прямувати до червоного диплому.

Вогнедар бореться з батьківським тиском замикаючись у кімнати, де він малює олівцем та акварелями, щоб довести, що може поринути у вигаданий світ та бути щасливим, на відміну від нудних та зденервованих дорослих. Але малюнки лишаються малюнками, з них не постає справжніх палаців, і волхв втрачає віру в себе. Навіть любощі з Маргаритою не допомагають, в ньому закипає гнів, який вона не здатна втамувати — і коханці сваряться на підґрунті важливості творчості Булгакова, точніше, конкретної книги про диявола.

Юнак поринає в дослідження усвідомлених та керованих видінь ще глибше. Йому бачиться в світі природи не просто символізм, а певні істоти, скажімо, хмарні фенкіси, грифони та дракони, живі верболози, плющі, виноградники та в’юнки, що охоплюють цілі стіни. Але він не відчуває себе в силі порозумітися з ними, довести їх розумне існування.

За тиждень волхв помічає в собі викривлення, яке не може подолати: його чарівні видіння іноді стають жорстоким, руйнівними, зелена рослинність змінюється пустелею та руїнами. Щоб не втратити себе в них, він просить Маргариту про допомогу, і вона проводить з ним ритуал, який спрямовує його сили на кохання до неї.

З наступної ночі сни його стають сповненими жахіть, в одному з них юнака переслідує “Соварон”, велетенський манікальний монстр, гібрид Саурона та сови, породження радянських коміксів з дитинства. Реалістичність загрози виснажує героя, робить дратівливим в наступні дні наяву.

Невдовзі юнак свариться з батьками, що швиргає його в полон кривавої люті. Щоб не дати волю гніву і не скоїти побутовий злочин, Вогнедар тікає світ за очі. Його прихистком стають випадкові дерева, під якими він споглядає небо, очищує свої думки від злості та страхів, і вже за якусь годину повертається додому. Як заповідав великий Джотто, юнак практикує малювання, хоча і не відчуває в тому сенсу. Аж раптом в нього виходить подоба зла, чорна пляма, яка пожирає людей з будинків, охоплених вогнем.

Переляканий і гордий собою водночас художник вішає малюнок на стінку та заходиться, поглядаючи на нього, вивчати можливі способи відвернення приходу цього зла в наш світ, бо не можна ж так, щоб цілі міста поглиналися та душі людей збирала якась повтора, схожа на чорний дим із мультфільму “Долина папороті”. Він грає в “Герої Меча та Магії ІІІ”, гортає карти “Магія: Зібрання”, виписує цікаві закляття та намагається втілити їх в життя. На одному з водних починається дощ. Вогнедар втомлюється негайно, наче “витратив ману” та лягає відпочивати у мріях про те, як наступного дня надолужить свої магічні вправи. Але тривожні сни повертаються. В них він зустрічає якусь оголену жінку, яка танцює на балу з дияволом з рогами. В диявола обличчя путіна і очі Соварона.

Після кожного такого сну він намагається зустрітися з Маргаритою, але вона все ще ображається та каже здогадатися, як її звоювати знов. Вогнедар перериває всі відомі магічні книги, скупляє різний мотлох на ринках, заглядає в магію бабок-гадалок, ще більше грає у комп’ютерні ігри. На голові в нього сидять рідні, які вимагають, щоб він поступово готувався до інституту, бо літо минає. Батько, який вже не вперше видаляє випадково — а чи випадково? – файли з магічним романом Вогнедара із родинного комп’ютера, спонукає знайти собі роботу хоча б вантажником.

Час тече до ночі Івана Купала, в яку народилася Маргарита. В якості подарунка Вогнедар, який присягався служити їй як королеві магії, хоче створити справжє закляття. Він багато згадує те, як вони зійшлися, скільки сварилися, сидячи за одною партою. Можливо, саме вибухові емоції і привабили вічно прохолодну та мінливу відьму? Так би мовити, він з нею, щоб кип’ятити її воду? Але куди вона направляє пару? Хоча почувався юнак таким чином, наче його полум’я просто гасять річки, не просто прохолодні, а вже крижані іноді.

Волхв перебирає стихійний символізм, розуміє, що сама Марго для нього як темний вир води, що забирає зайвий гнів, накопичений через несправедливість світу, та робить його більш продуктивним та творчим. Проте фактично він все рідше бачить зелене сплетіння гілок ельфиного лісу або сиві скелі драконів або вкриті глиною вежі, де гніздяться грифони — а бачить сни про пустелю, в якій оголена жінка, взагалі не схожа на Маргариту, танцює з рогатим створінням. І при цьому певен, що це вона, та не може зрозуміти, на що вказують ці сни, на небезпеку?

Перечитавши шаманізм та давньогрецьку міфологію, Вогнедар дістається дешевих книжок, присвячених картам Таро. В око йому впадає старший аркан “Диявол”, опис якого зазначає, що оголені чоловік та жінка біля ніг рогатого створіння мають отупілі обличчя. Це карта омани. Волхв не знає, що й думати: хто оманює кого?

До замисленого Вогнедара вже майже щодня чіпляються на вулиці гопники, нібито через його зовнішність та поведінку: “патлатий” юнак, який або споглядає природу скляними очима, або читає якусь книжку під деревом, їх дратує. Юнак не думає, що їх може вабити його нова енергетика. Кожен подібний дрібний конфлікт розв’язується однаково: в мить гніву і страху немовби невидима хвиля магії виходить з серця волхва та розкидає потенційних нападників “моральним ударом”. Він розуміє, що це й є та магія, якої від нього чекала Маргарита. Агресивні чари духовного полум’я.

Отже, цю могутність він і подарує коханій на день народження в найчарівнішу ніч року!

Після цього йому вперше сниться, що він падає у прірву в колі вогню, і проходить багато таких кіл, одне вужче за інше. Чи то кола дантівського Пекла? Вогнедар не знає.

Для нього важливе — завоювати пробачення коханої, і заради цього він тренується свідомо розлякувати людей, які йому не подобаються, своїми “імпульсами” волі. Після цього набагато спокійніше уявляти палаци ілюзій.

Купальську ніч закохані проводять разом. Маргарита пробачає Вогнедара, який кидає себе буквально до її ніг та звеличує власноруч написаною поемою. Більше за вірші жінку цікавить тільки новоотримана магія “емоційних ударів”, вона сповіщає, що тепер вона не просто почувається в безпеці, а нарешті покаже, як не лише в фантазіях змінити світ на краще. Для них двох, принаймні.

Волхв та відьма знову проводять час разом, охоплені метою досягнення влади над “поганими людьми”. Розлякувати дрібних злочинців вже не цікаво, бо пара планує карати винних в корупції, починаючи з директора школи та завуча. Втім, це лишається на рівні жартів, бо Вогнедар надто занепокоєний містичними видіннями про зло набагато потужніше і всеохопне.

Здавалося б, інших жінок вже не існує для нашого героя, лишилася тілька одна, полум’яно-золота Маргарита, але ось в його життя входить Тетянка, колишня однокласниця обох. Вона розповідає, що в Марго має бути зошит, до якого та занотовує закляття. Проте, захоплений можливістю відновити стосунки, волхв відмахується від неї.

Вогнедар надихається на новий розділ фентезі роману, в який вводить образ вампіреси, яка прагне кохання для заповнення своєї порожнечі. Але лишається холодною та пустою, віддаючи біль та забираючи ще й ще кохання того, яка вона стервозна та невдоволена. Нещастя її зростає щомиті, коли вона не отримує свій омріяний рівень життя; кілька годин сексуального вдоволення та закриття її “жіночих потреб” – і вона починає стухати, заливається “мертвою водою” зсередини.

З іншого боку, він все частіше уявляє Маргариту подібною до хтивого персонажа комп’ютерної гри — сукуба, хоча й не може прив’язати це ані до творчості, ані до реальності.

Коли вони наодинці, романтичні розмови про те, як він слугує їй, перетворюються майже на ритуальні наспіви. З кожним епізодом близькості жінка, яку він знає, як свою колишню однокласницю, стає золотим ідолом, нескінченно привабливим, водночас теплим, але не палючим, і навіть вологим, як жива людина. Якщо ртуть називають “рідким сріблом”, то перед ним щоразу Богиня рідкого золота.

Тетянка наполягає на зустрічі і приносить кілька сторінок, буцімто вирваних з щоденника Маргарити. Аркуші в клітинку, розписані кольоровими ручками. Виглядало надто інфантильно, щоб бути правдою, але почерк співпадав, мова була російською та малюнки на полях цілком в стилі Маргарити. Написане бентежило: там йшлося про “перекачку” енергій життя від однієї людини до іншої, але на детальному поясненні, як і навіщо, все обривалося.

Видіння, що наш герой падає у вогняну прірву, частішають. Через це Вогнедар тягнеться все більше до Маргарити, після любощів з якою видіння пропадають на деякий час – щоб повернутися знов. Інших розмов, окрім як про ці мари та про чари, в них немає. Малювання ще чогось, окрім візерунків для заклять, спочатку на папері, а потім на собі, письменництво будь-чого, окрім сувоїв з намовляннями, навіть читання книжок та гра на гітарі — все відкинуто вбік. Марго захоплена тим, що Вогнедар вибудовує світ для неї, запевняє його в тому, що спільні ілюзії йому вдається створювати для неї, і що вони поступово витіснять жахіття. Проте волхв вже не впевнений, що вони роблять все правильно, і навіть сумнівається, що вчиняють добре. Сварки вдома переходять в бійки з батьком під сльози матері. Юнак годинами вдивляється в зеркало, намагаючися щось побачити у власних очах та рисах. Та намарно.

Вогняні видіння сягають свого піку на початку серпня. Вогнедар не довіряє більше Маргариті, він намагається стежити за нею, та виявляє лише те, що вона здатна зникати з виду за мить. Підозрюючи Маргариту в омані, не виконує певний подвиг для неї, небезпечний для його совісті. Протягом кількох днів юнак відчуває напруженість в їхніх стосунках, натяками дізнається (наскільки це можливо), що вона б хотіла, щоб він магічно розібрався “де з ким”. Це не вбивство, фактично, хоча відчувається у підсвідомості волхва саме як воно. Йдеться про знищення долі якогось незнайомця, який брудно чіплявся до Маргарити, згідно її слів. Вогнедар розуміє, що як лицар, має захистити честь своєї дами. Але як чарівник відчуває, що вона не каже всієї правди. Картає себе за те, що може допустити думку, що кохана може йому брехати. Відмовляє їй про всяк випадок, і це спричиняє всередині нього вир обвалення світу уяви. Усі намріяні королівства грифонів та драконів починають плавитися. Він бачить перед собою гнівні та ядучі зелені очі Маргарити, оточені млосною круговертю неймовірної спеки, яка всотує залишки мрій. Коли вона полишає душу Вогнедара, в ньому не лишається вогню. Пустка, сіра пустка відсутності уяви, крізь яку він відчутно падає, “розбиваючись” об асфальт серед байдужих будівель рідного міста. До тями юнак приходить справді посеред дороги, перехожі сповіщають йому, що він втратив свідомість. Все, що він пам’ятає, то слова Маргарити “я сама розберуся із своїми проблемами, забудь, що я взагалі була в тебе, нікчемо”.

Вертаючи додому, він розуміє, по-перше, що він тепер самотній, а по-друге, що не може більше заміщати повітряними палацами остогидлі бетонні споруди: його уява тепер не просто не магічна, вона відсутня! В нього більше немає не те, що дівчини, а й гарних спогадів про неї. Кохання перетворюється на діру з рваними краями — юнак не думає повернутися до тої, яка наказала йому піти геть, але й не знає, чи взагалі знайде собі когось.

Підводячи очі до неба, той дехто, який вже не сміє називатися Вогнедаром, знову помічає хмару у формі дракона. Хмара заповнює все його поле зору, та зникає, коли юнак кліпає. Порожнеча заповнюється повітрям, і шепіт десятків голосів невідомими мовами розповідає йому історії — його власні спогади, які він забув…

Як Маргарита була залежною від того, кого вважала самим Сатаною, збирала енергію з Вогнедара, навертаючи того до жорстокості під виглядом творчного натхнення; як вона стала причиною кожного вибуху гніву, який хлопець вважав своїм власним, а їй був вдячний, що вона той гнів забирає; як вона створювала в ньому замість другої повітряної душі вогняну; як гуляла з іншим чоловіком, якого намагалася причарувати на те, щоб він її утримував, а коли відмовився від кохання ледве повнолітньої дівчини, зажадала його крові. Вогнедар мав забрати назад, за її планом, вкладений в суперника вогонь духу, і “висмоктати” його успішність. Але, якщо вірити “повітряній душі”, “вогняна душа” натомість вбила б цього любителя тілесних розваг і нарешті, піднявши його на крилах вогню, відірвала ці іншу душу, вечірню, від його тіла, разом із частиною людської душі, денної. І тепер, щоб він не зник, як особистість, той, хто звався Вогнедаром, має поєднатися з цією новою свідомістю в одне ціле.

Оскільки вибору в нині безіменного немає, він втомлено погоджується і повзе додому сховатися від світу. Невидимі голоси дорогою пояснюють, що Вогнедар не сам хотів віддатися своїй Володарці, коли думав, що то його думки та почуття. Натомість — це була її магія, це вона створювала “водяне поле”, яке в ньому генерувало потрібні слова, які він говорив; в цю воду пішла його здатність писати книжки, і він став залежним від “зволоження”. Справжня ж енергія пішла живити привабливість прагматичної особи, якій не вистачало життя ілюзіями. Це про неї він писав твори підсвідомо, натякаючи сам собі про небезпеку і задуреність. Ігноруючи при цьому варіанти бути з іншими людьми як дружньо, так і в коханні.

Зруйнований, “дехто” переступає поріг квартири батьків, вдихає задушливу атмосферу житла нерішучих та приземлених – аж тут повертається його стара вогняна душа, але теж якась знесилена, виснажена невідомо якими вчинками і вимагає її підживити. Юнак, що ледве дійшов додому, застигає перед вікном та дивиться на захід сонця, в той час, як в ньому б’ються дві стихії частинок його душі. Тінь нерішуча та дріб’язкова, що харчується злістю та пожадливістю — та тінь осяйна і велична, яка пропускає крізь себе плоди творчості людства та породжує просвітлення.