Заголовок

Обрати письменство своєю професією і розглядати цю діяльність як основне джерело доходу в нашій країні можуть дозволити собі одиниці. Хто з нас не чув у дитинстві чи в підлітковому віці від близьких і знайомих: «Прекрасні вірші / оповідки / пісні. Але цим на життя не заробиш»? І обирали талановиті й геніальні письменники інші професії – вчителювали, лікували, редагували, будували. Хтось намагався наблизити свій професійний вибір до мрії і зупинявся на філології, забуваючи про те, що вивчати літературу і створювати її – геть різні речі. Найлегшим шляхом було переконати себе, що Стівеном Кінгом чи Джоан Роулінг не стати, то навіщо й намагатися.

Проте вигадані світи не відпускали. І поміж кресленнями, учнями, пацієнтами і чужими текстами нарешті знаходили час на кілька сторінок власних історій. І тут починалося найстрашніше: сумніви і невпевненість. Навіть численні літературні конкурси (хвала Інтернету!) та анонімність (ніхто ж не дізнається на серйозній роботі про несерйозне захоплення) не додали впевненості в собі. То як подолати внутрішнього цензора / критика / редактора і не кинути писати? Навіть більше – як наважитися виставляти аудиторії свої твори? Оповідки ж як діти – кожен образити може.

Можливо, проблема в тих стереотипах, що употужнені в нашому суспільстві щодо письменства. Спробую їх зруйнувати.

Письменство – це розвага, а не професія

Справді, жити з письменства мало кому вдається. Хоч успішні приклади є навіть серед фантастів, наприклад, Дара Корній чи Володимир Арєнєв. Або досить суперечливі, але визнані у маскульті Макс Кідрук чи Андрій Кокотюха. Однак майже всі вони починали із суміжних галузей діяльності – журналістики, викладання, наукової роботи. Але наразі ситуація змінюється, і з різних видів творчого письма можна досить непогано заробляти. Насамперед це стосується копірайта та сценаріїв, що вельми затребувані на ринку. Почніть з того, що вам більше подобається. Мені, наприклад, «зайшло» написання наукових статей: науковий текст затягує не менше фантастичного, як виявилося. Не помітила, як цілісну наукову школу створила. Тепер можна і до казок повернутися.

Здібних багато, але талановитих катма

Хто з нас не чув цього зневажливого тону в оцінках тих друзів і родичів, кому ми наважилися дати прочитати свої перші літературні спроби? Від простого «звісно, до Кобзаря тобі далеко» до «тобі варто почитати щось якісне, щоб повчитися». Нічого, що ви читаєте вдесятеро більше за тих порадників? Їм же видніше, вони порівнюють ваші твори з «Володарем перстнів» і «Хроніками Нарнії», хоч насправді переважно їх не читали, а дивилися в кіно. Не слухайте нікого! В усіх, навіть геніальних письменників, теж були перші непевні спроби. І крім відомих творів, вони написали купу всілякого мотлоху. Але любимо ми їх за те, що вони не зупинилися і створили Середземʼя і Чарівну шафу. Одного таланту не досить, наполеглива праця веде до удосконалення навичок письменства. Звісно, з графомана геніального письменника не вийде, але природний дар потрібно плекати, щоб був гарний результат.

Якщо можеш не писати – не пиши

Як нам, письменникам-початківцям, років тридцять тому повторювали цю мантру члени обласної спілки письменників, які мали у своєму доробку лише потрібні для вступу до цієї ж спілки дві видані книжки! Вони цьому принципу переважно і слідували, користуючись усіма перевагами свого членства, але не створюючи нічого нового десятиліттями. А я дурна була, що слухала цю бздуру. І на двадцять років випала з процесу отримання задоволення від письменства, іноді пописуючи на берегах монографій і дисертацій віршовані замальовки. Людина ж істота соціальна і може себе переконати у будь-чому (за невеликими винятками), зокрема у власній нікчемності. Нікого не слухайте. Якщо можете – пишіть! Щоб потім не шкодувати за намарно витраченим часом.

Критикують лише погані твори

Ну тут взагалі все просто: критикують те, що чіпляє й викликає емоції. Можливо, ці емоції й не позитивні, але якщо твір не лишає читачів байдужими, він провокує певну реакцію. Проблема з критикою часто постає на літературних конкурсах, де отримання фідбеку не завжди стає причиною для самовдосконалення, а радше для образ і припинення творчості. І після нищівної критики ще й пнуть навздогін, мовляв, треба тримати удар. Останнього я так і не навчилася, на жаль. Але вмію розрізняти справжню критику і обливання брудом: якщо читач хоче порадити щось і зробити ваш твір кращим, він ніколи не опуститься до немотивованих негативних оцінок. До речі, на літературних конкурсах саме переможців найбільше критикують і розбирають на молекули, тому не бійтесь критики (щодня собі повторюю).

Роман кожний напише, ти спочатку оповідання напиши

Який письменник не мріє про визнання в романній формі? Задуми завжди великі, хочеться ж розповісти світові історії про різних персонажів і створити свій незвичний світ. Дехто з нас і починав свій шлях у літературу з романів. До речі, не завжди це було і погано, бо це прекрасний досвід, який вимагає внутрішньої зібраності та організованості. Але саме для авторів оповідань зараз є безліч можливостей для реалізації: літературні конкурси (як самосудні, так і з професійним журі), відбори до тематичних збірок, літфести тощо. І вдосконалюватися в малій формі простіше, бо вона не вимагає кількамісячної праці (то як на мене). До речі, з циклу оповідань може вийти чудовий роман! Тоді вже можна податися на конкурс романів, які проводять щорічно видавництва. А якщо роману не вийде, то на конкурс повістей від Літавиці.

Успіху досягають лише переможці в конкурсах

Що робити, коли на численних конкурсах не тільки не перемагаєш, а й взагалі до фіналу не здатен потрапити? Не забувайте, що всі конкурси є по суті вираженням власних уподобань читачів, навіть якщо ці читачі – професійні письменники. І в одному конкурсі ваш твір не проходить до фіналу, а в іншому може потрапити до призерів. Якщо ж під час конкурсного обговорення ви почули конструктивну критику, то не намотуйте соплі на комп’ютерну мишу, а правте свій текст і подавайте його на інший конкурс. Кілька років тому, коли я збагнула, що крізь мене рвуться назовні різноманітні фантастичні світи, відкрила для себе Браму, Азимут і Зоряну Фортецю (звісно, тому що Літавиці тоді ще не було). Перший досвід був сумний, навіть до другого туру ніде не пройшла. Тепер вже маю в доробках перемоги майже в усіх конкурсах фантастики, і не лише фантастики. Але щоразу почуваюся як випадковий гість на цьому святі літератури, бо не можуть же мої аматорські оповідки комусь подобатися (іронізую). І цього відчуття навряд чи позбудуся, бо саме воно допомагає мені не зупинятися та йти далі.

Розумію, що ці поради навряд чи убезпечать усіх від розчарувань і поразок, але тут варто згадати ще один стереотип: не програє той, хто нічого не робить. І якщо ваша фантазія вирує, якщо назовні просяться неймовірні історії, то не лишайте цей світ на самоті з реальністю. Нам усім так не вистачає дива! Розкажіть про свої дива цьому світу, не приховуйте від нас магічних істот, казкових персонажів і чарівних подій. Якщо ви щиро вірите у свою реальність, то читачі теж у неї повірять.