Заголовок

Бортовий термометр показував вже –2 за Цельсієм, і температура постійно знижувалась. У коридорах корабля панували темрява й холод, а екіпаж пересувався майже навпомацки не через несправність, а через специфіку двигунів. Адже на кораблі стояли модні зараз у галактиці експериментальні двигуни «Емотикон», що працювали виключно на позитивних емоціях капітана, конвертуючи їх у світло та паливо. Але капітан Мельничук нині мав емоційний рівень нижче нуля.

Марічка, головний ксенопсихолог корабля, вкотре зайшла в рубку капітана. Вона тремтіла від холоду.

— Капітане, — сказала вона. — Ну, подивіться ще раз якісь комедії! Це світова класика гумору! Це ж смішно!

Мельничук кинув швидкий погляд на дівчину. Лампочка над його головою, що ледве жевріла, блимнула й згасла остаточно.

— Мені не смішно, — сухо відрізав він.

— Але «Емотикон» на трьох процентах потужності! Ми повземо, як равлик. А все тому, що ви емоційний сухар! — не витримала Марічка. — Коли ми стартували, ви раділи новим двигунам і польоту, корабель тоді летів, як стріла. А потім щось пішло не так. Чому ви постійно сумний? Де ваша радість? Вона ж дає світло та енергію кораблю! Що ми тільки не робили, а у вас нуль реакції! Що сталося, чорт забирай?

Капітан спохмурнів ще більше, а корабель затрясся і почав зупинятися серед космічної порожнечі.

— Не хочу про це говорити. І прошу дотримуватися субординації, — крижаним тоном кинув Мельничук.

— До біса субординацію! — закричала Марічка. — Мені набридло мерзнути! Ми зараз здохнемо тут, у цій темряві, а я так і не встигну сказати, що кохаю вас, бездушного бовдура, вже третій рік! Що ви найкращий чоловік у цьому секторі космосу, хоч і поводитеся, як бездушний камінь!

Мельничук повільно розвернувся в кріслі. На його незворушному обличчі з’явилося здивування з боязкою надією.

— Ви це серйозно? Мене? — його голос здригнувся.

Раптом світлові панелі вибухнули сліпучим сяйвом, двигуни заревіли, а показник енергії на екрані блискавично стрибнув у червону зону. Корабель просто рвонув із місця.

— Ого, — прошепотіла Марічка, мружачись від світла, — Який ви емоційний!

— Я теж давно закоханий у тебе, Марічко, але коли побачив недавно, що ти подовгу розмовляєш із якимось жевжиком із Землі, то втратив надію, що…

— То був мій брат, — перебила Марічка.

Мельничук підвівся, підійшов до дівчини, притягнув її до себе і поцілував. Корабель рвучко увійшов у гіперпростір.

— Не зупиняйтеся! — кричав по інтеркому щасливий механік. — Ми обігнали швидкість світла!