31 Грудня, 2021

Заголовок

Від

– Це елементарно, Ватсоне, убивця – ви.

– Як ви здогадалися, Голмсе?! Ви стояли спиною!

– Методом дедукції. Нікого більше в кімнаті не було. Ви тримали сокиру, я грав на скрипці і задивився у вікно на місіс Гадсон. Вам завжди вона подобалася на відміну від моєї гри.

– Ні, Голмсе, ви вперше схибили, – заусміхався Ватсон. – Ви – живі, отже, вбивства не було!

– Ні, це ви помиляєтеся, Ватсоне.

Голмс хрипко засміявся, його руки почали подовжуватися.

Ватсон чимдуж побіг до дверей, але чимшвидше він біг, тим далі вони віддалялися, тоді як руки Голмса все наближалися.

– У правосуддя руки довгі, Ватсоне! Вам не втекти! Я вас із того світу дістану!

***

Петро прокинувся. Третя година ночі на будильнику.

– Присниться ж таке.

Цікаво, сьогоднішній сон кращий, ніж учорашній про гігантські мандарини-людоїди?

Ні! З цим потрібно кінчати!

Тому Петро відвідав психолога.

***

– Розумієте, мені сняться чудернацькі сни. Навіть їх записую-відсилаю оповіданнями на фантастичні конкурси, де отримую схвальні коментарі.

– Отже, мандарини встановили новорічну диктатуру, а Ватсон виявився вбивцею? Цікаво-цікаво.

– Лікарю, це все, що хочете спитати?

– А що ще маю?

– Ну, чи не роняли мене в дитинстві, нема божевільних родичів, не стресую востаннє. Тощо.

– Ні. Випадок простий. Ви – латентний графоман.

– Це що за збочення? – ошелешився Петро.

– Ваші потаємні бажання пов’язані з миттями слави. Нехай навіть дошкульними щодо письменницьких здібностей. Адже наївно вважаєте: найгірше написати набагато легше, чим найкраще.

– То що робити? – потер око Петро. – Я не висипаюсь!

– Вам потрібен співавтор, з яким матимете латентний роман.

– А можна зі співавторкою?

– Можна.

***

Найбільше коментувала його «мандаринове» оповідання користувач Цитрусинка. Саме їй він запропонував співавторство. Тим паче, фотографія дівчини на аватарці підкорила його серце.

Проте співавторкою вона виявилася норовливою. З нею Петро не те, що не міг кінчити роман, а навіть узгодити назву:

– Як тобі «Непозбувна бентега в Горішніх Плавнях»?

– Таку вже Назар Кісь придумав.

Отже ж… І тут випередили. Випередили…

Петро раптом зважився освідчитися:

– Станеш співавторкою мого життя?

– Ти мене не знаєш. Це навіть не я на аватарці.

– Ти – бородатий мужик?

– Ні. Ще гірше.

– Ще?! А хто ж???

– Знаєш, деякі твої сни – віщі. Я – одна з велетенських мандаринок, що захоплять Землю.

– Та ну тебе! Могла просто сказати, що не подобаюсь!

За екраном сиділа сумна Цитрусинка – велетенська мандаринка. Вона додала Петра в особистий список, щоб його не з’їли співсестри з відміткою: «Він – мій!».