Заголовок
– Це елементарно, Ватсоне, убивця – ви.
– Як ви здогадалися, Голмсе?! Ви стояли спиною!
– Методом дедукції. Нікого більше в кімнаті не було. Ви тримали сокиру, я грав на скрипці і задивився у вікно на місіс Гадсон. Вам завжди вона подобалася на відміну від моєї гри.
– Ні, Голмсе, ви вперше схибили, – заусміхався Ватсон. – Ви – живі, отже, вбивства не було!
– Ні, це ви помиляєтеся, Ватсоне.
Голмс хрипко засміявся, його руки почали подовжуватися.
Ватсон чимдуж побіг до дверей, але чимшвидше він біг, тим далі вони віддалялися, тоді як руки Голмса все наближалися.
– У правосуддя руки довгі, Ватсоне! Вам не втекти! Я вас із того світу дістану!
***
Петро прокинувся. Третя година ночі на будильнику.
– Присниться ж таке.
Цікаво, сьогоднішній сон кращий, ніж учорашній про гігантські мандарини-людоїди?
Ні! З цим потрібно кінчати!
Тому Петро відвідав психолога.
***
– Розумієте, мені сняться чудернацькі сни. Навіть їх записую-відсилаю оповіданнями на фантастичні конкурси, де отримую схвальні коментарі.
– Отже, мандарини встановили новорічну диктатуру, а Ватсон виявився вбивцею? Цікаво-цікаво.
– Лікарю, це все, що хочете спитати?
– А що ще маю?
– Ну, чи не роняли мене в дитинстві, нема божевільних родичів, не стресую востаннє. Тощо.
– Ні. Випадок простий. Ви – латентний графоман.
– Це що за збочення? – ошелешився Петро.
– Ваші потаємні бажання пов’язані з миттями слави. Нехай навіть дошкульними щодо письменницьких здібностей. Адже наївно вважаєте: найгірше написати набагато легше, чим найкраще.
– То що робити? – потер око Петро. – Я не висипаюсь!
– Вам потрібен співавтор, з яким матимете латентний роман.
– А можна зі співавторкою?
– Можна.
***
Найбільше коментувала його «мандаринове» оповідання користувач Цитрусинка. Саме їй він запропонував співавторство. Тим паче, фотографія дівчини на аватарці підкорила його серце.
Проте співавторкою вона виявилася норовливою. З нею Петро не те, що не міг кінчити роман, а навіть узгодити назву:
– Як тобі «Непозбувна бентега в Горішніх Плавнях»?
– Таку вже Назар Кісь придумав.
Отже ж… І тут випередили. Випередили…
Петро раптом зважився освідчитися:
– Станеш співавторкою мого життя?
– Ти мене не знаєш. Це навіть не я на аватарці.
– Ти – бородатий мужик?
– Ні. Ще гірше.
– Ще?! А хто ж???
– Знаєш, деякі твої сни – віщі. Я – одна з велетенських мандаринок, що захоплять Землю.
– Та ну тебе! Могла просто сказати, що не подобаюсь!
За екраном сиділа сумна Цитрусинка – велетенська мандаринка. Вона додала Петра в особистий список, щоб його не з’їли співсестри з відміткою: «Він – мій!».