Заголовок

Перисті, ледь бузкові хмарки пливли вранішнім бірюзовим небом. Я споглядав за їхнім рухом, пожовуючи соломинку, і міркував про те, що ця пастораль могла виглядати цілком по-земному… але де ж ті легендарні стада, табуни, отари? Я мав зухвалість нелегально проникнути на чи не найбільш закриту планету, яка безпрецедентно охороняє свої комерційні таємниці ‒ аж інші підсміюються! ‒ і що я маю? Багатогодинні пішохідні переходи пересіченою місцевістю? Умиротворене споглядання під м’якою копицею на узбіччі? Наднову тобі в дупу, Святий Беконію! Де ваші кляті череди вгодованих тварин?

Десь позаду я почув ледь вловимий тонкий свист, шурхіт, який перетворився в обережні кроки. Йшов не один, радше двоє чи троє. Втікати чи пручатися не було сенсу, тому я вирішив притримуватися звичної тактики ‒ себто, клеїти дурня і вичікувати зручного моменту. Дві доби вештання відлюдними місцинами ‒ то вже неабияка розкіш на Вільні. Тому я опустив повіки і зробив вигляд, що сплю.