25 Грудня, 2021

Заголовок

Від

Я поняття не маю чому коментатори так агряться на \”олюднення ворога\” у оповіданні і чому ніхто не зрозумів його посил. Тому поясню.

По-перше, автор дійсно схитрував, не вказуючи від чиєї особи ведеться оповідання. Читач про це теж точно не знає. Звичайна людська психіка – за замовчуванням вважати \”своїми\” тих бійців, про яких спочатку розказує автор. Це зроблено умисно для того, щоб більш несподівано сприймалася кульмінація, коли читач раптом дізнається, що він весь цей час співчував ворогу.

По-друге, як ми з\’ясували в першому пункті, автор розповідає історію від особи ворога. Тому й незручна думка про \”олюднення\” з\’являється саме у голові ворога. Тобто це ворог \”олюднює\”. Ворог \”обілює наших\” (якщо вже того так хочете). Можливо не зрозуміло при першому прочитанні, але оповідання ж коротке – перечитайте і усвідомите це. Тим більше, кульмінація ж сприяє перечитати, бо кричить, що все не так, як сприймалося спочатку.

По-третє, абзац, де вояка цілує хрестик, там існує не просто так. Це символ його страху перед \”містифікованими нашими\”. Він починає олюднювати їх. І як з\’ясовується в кінцівці, цієї містики ворогу все таки потрібно було боятися.

По-четверте, якщо ви не помітили, мовна маска якраз в оповіданні вжита!
Цитата:
\”– Это ловушка! – встигнув вигукнути командир перед потужним вибухом\”.

І по-п\’яте, кінцівка показує, що попри святковий настрій, ворога все одно треба вбивати буденно!