Заголовок

– Все, ми погнали.

– Погуляти? – похмуро уточнює командир.

– Еге ж.

– З Богом. Бережіться там.

– Звісно.

Ми з Юрасиком рушаємо звичним шляхом – до правого флангу, далі в лісок. Там до нас приєднуються Батий і Їжак. Проходимо повз вбиральні, пірнаємо в кущі, обходимо по краю поле, заросле будяками…

Зупиняємось біля ставка, щільно порослого очеретом. До війни тут, певно, розводили рибу й навіть купалися – з одного боку досі лишився піщаний пляж. Проте це було казна-коли. В іншому житті.

Зараз крізь очерет не продерешся, та й нема кому купатись. Довкола чималенька «сіра зона» зі старими шанцями, які нам довелося кинути під час розведення військ, ще й почасти розмінувати на вимогу ОБСЄ. Ще далі орківські укріплення. Орки, звісно, купатися не ходять. Бо як підуть, то тут їх і втоплять. Тутешній рибці, котра ще не виздихала від вибухів, буде вдосталь поживи.

Йдемо до оцупку товстої верби, потрощеної