Заголовок

д кущів дійсно світилися ліхтарики, утворюючи якийсь дивний малюнок. Я зупинився і побачив за освітленими кущами споруду, що ніби ховалася в заростях. Над дверима висів більший ліхтар, він освітлював вирізьблений з дерева напис «Корчма». Чи мав я вибір?

Всередині виявилося досить пристойне приміщення з дерев’яними меблями, масивними столами й лавами, і шинквасом, чи то пак барною стійкою. В глибині зблискував комин, там горіли дрова, і додавали затишку своїм потріскуванням. Темна деревина, приглушене світло і легкий хлібний запах в повітрі – все це нагадувало скоріше паб. Ніби у відповідь на мої думки (а може я їх висловив вголос? ) за шинквасом з’явився чоловік і поставив перед собою прозорі кухлі. Рідина в них була сонячного кольору, а піна стовбурчилася хмарами, вони погрожували злетіти зі скляних країв, але невідомо як трималися. Підійшов молодий хлопчина, обережно взяв в кожну руку по два кухлі і поніс до столу, де його чекали ще троє хлопців. Ціла компанія, якої я не зауважив одразу, сиділа в кутку. Вони тихо теревенили про щось, я ж рушив до шинквасу. Пан вже чекав, він одразу привітався і запропонував теж пива. Попри те, що мені нестерпно хотілося саме його, я попросив води і спитав, чи можна чогось поїсти.

–         Можна, чого ж не можна, – пан був не молодий, але й не надто старий, мав чорні вуса, в яких виднілася сивина, а от на голові сивини в чорному волоссі не видно, чи то може світло таке. Волосся зачесане назад, і час від часу від поправляв його, як і окуляри в тонкій оправі, словом, він постійно рухався, а втім виглядав дуже спокійним.

Одним духом я випив пляшку мінералки і попросив ще.

–         Може краще узвару? – спитав пан-вусань, – а то й пива? І риба до пива є. Оселедці дунайські є, вони не цілий рік бувають. І тараня є, і