Заголовок

Інклюзія – це можливість для людей, що “не такі, як усі”, бути включеними у життя суспільства.

Майже завжди існує велике суспільство – і відносно мала група, що співіснує з ним (або всередині нього!), але не може скористатися всіма його можливостями. Таких інакших – багато, і їхній список не обмежується людьми із хворобами чи травмами (хоча вони й складають вагому його частку). Якою є їхня взаємодія з “усіма”? Чи щасливі вони? Чи можуть вільно обирати свій шлях – і реалізувати той вибір? Мати рівні з усіма права – і змогу їх втілити? Чи захищені вони так само, як більшість? Через такі питання суспільство може розколотися, чи поглинути групи “інакших”, чи ігнорувати їх, чи навіть, на жаль, знищувати. Або ж може поступово перебудуватися саме.

Облаштовувати світ так, щоб у ньому було зручно усім. Навчатися назв, слів та поведінки, що не принижують чужої гідності. Винаходити технології, які включать в активне життя всіх людей з усіма потребами. А головне, змінити своє ставлення до них. Бачити поруч не хворобу чи окрему рису, яка комусь може не подобатися – а людину. Відповідальність за це лежить на кожному суспільстві.

Іноді це здається фантастикою. Бо надто багато проблем існують разом із людством від самого початку його існування. Лишаються сліпою плямою для всіх, крім людей з тією чи іншою інакшістю.

Здається, час поговорити про це. Можливо, з позиції чисто наукової (хоча й фантастичної!), можливо – засобами фентезі, які дозволять екологічно обміркувати тригерні речі. Бо писати, приміром, про синіх восьминогів, які виключають з-поміж себе лілових – це теж про інклюзію. Зрештою, всі ми пишемо про людей і для людей, який би чудернацький вигляд не мали наші герої.