Заголовок

Перейти до контенту
ЛІТавиця

Творче об\’єднання

26 Жовтня, 2021Слив’янка, сер!
Повернутися до конкурсу: Корчма “Чумацький шлях” – Фантастичні страви і місця їх приготування
1

Дорогою чимчикувала екзотична трійця – один височенний і товстий. Такий, якби тополя проковтнула велику бочку пива і пішла мандрувати світом. Вуха довганя були гострими рухомими й невеликими. Навколо очей, що мали колір травневого листя, зібралася тоненька сіточка зморшок. Якби не пузо, то цей чоловік розбивав би серця усім жінкам, які зі сльозами в очах і зітханнями слухали по всіх куточках Багатосвіту модного та вічного українського співака Колле́ Фініка. Вони мліли, а зрідка й лишалися розуму, коли чули «Перевертня-одинака», «Вино й кімоно» та «Колишній, бувай!» Та хто його зна’, може й цей красунчик розбиває серця. Не просто розбиває, а й колекціонує. Он які у нього губи – як рожеві черешні, що виблискують боками на сонці. А довге волосся, зібране у високій кінський хвіст таке, як гречаний мед. Чисте й бездоганне. А підстрижена борідка, що приховує друге підборіддя додає мужності й впевненості у собі.

Йшов чоловік легко, так, начебто полудневе сонце серпня – це прохолодний світанок на морі. Ані краплі поту на засмаглому обличчі. Та й одяг бездоганний. Наче пил і бруд оминали його як привида. Штани зі стрілками, біла сорочка з довгими рукавами й чорні, начищені до блиску черевики. Ще й стильний бездоганний шкіряний рюкзак на одному плечі. Картинка, а не чоловік. І ніякий Колле Фінік з ним не зрівняється!

Другий сягав пузатому довганю лише плеча. Жилавий вертлявий і дивакуватий – мугикав якийсь нехитрий мотивчик, хитав у такт сам собі головою з майже білим скуйовдженим волоссям, що стирчало врізнобіч і робило його схожим на переполоханого старого їжака. Та якщо придивитися до нього ближче – виявиться, що він не такий вже й старий, років тридцять п’ять чи трохи більше. Очі кольором схожі на стиглу ліщину, але з золотавими плямочками, наче сонце пчихнуло і залишило у них пилок. Через плече у нього теліпалася потерта шкіряна сумка, з якої виглядав краєчок чохла чи завеликого планшета, чи надтонкого ноутбука. На ногах – роздовбані кросівки та модні джинси. Широкі груди обтягувала чорна футболка з написом «Смерть в очах!» Чия смерть – невідомо. Але футболка личила цьому диваку, підкреслювала рельєфні м’язи рук і контрастувала з волоссям.

Третім у цій компанії йшов чи то ящір, чи то величезний лев у костюмі ящера, чи перегодоване теля, на якого натягли все той же костюм ящера з маленькими крилами. Та якщо уважніше придивитися, то сумніви розвіювалися, як запах самогону, який щонеділі гнав дядько Кіндрат – стовідсотковий ящір. Тулуб товстий і довгий, синій з червоними плямами навколо гребня, що закінчувався на самому хвості. Лапи барилкуваті, короткі, ще й з перетинками як у жаби. Довгого жовтого язика ящір закинув за єдиний чорний ріг – другого не було. У пащі виблискували гострі великі зуби. Якщо вкусить – забудеш навіть як кликати на допомогу. На шиї цієї потвори трьома блакитними комірами висіла облізла шкіра, а з під неї виглядав металевий ошийник. Напевно ця дивовижно-потворна тваринка належала одному з двох чоловіків.

Трійця дісталася перехрестя, на якому стояла арка з рожевого мармуру. Отак, просто серед лугів. Довгань підійшов до арки й тицьнув пальцем у плитку. Вона від’їхала, з’явилася напівпрозора панель. Потім лазер сканував сітчатку ока.

– Ідентифікацію завершено. Куди прямуєте, сер? – просто неба почувся голос, що наче добрий коньяк, обволік і майже одразу сп’янив мандрівників.

До довганя підскочив блондин. Він тримав у руці практично невагомий планшет. Ковзаючи пальцем по екрану, щось шепотів собі під ніс.

– Ну що? – звернувся довгань до товариша.

– Хвилиночку… О, є! – на екрані пульсувала червона точка. – Лиса гора!

– Точно? – скосив очі на планшет гостровухий, запам’ятовуючи координати.

– Точніше не буває! – запевнив блондин, одним рухом засунув в сумку планшет і присів, щоб зав’язати шнурок.

– Лиса гора, мадам. – Звернувся до навігатора довгань і сіпнув гострим вухом.

Прозора панель замерехтіла різнокольоровими вогниками.

– Виберіть, будь ласка, час, епоху та вимір. Коли завершите, натисніть, будь ласка, «зірочку».

До панелі підскочив блондин та впевнено набрав комбінацію, а потім приклав до червоного трикутника прозору кредитку.

– Транзакцію схвалено. На рахунок «один» відкриється портал. Ваші координати: двадцять друге століття, дві тисячі сто п’ятдесят п’ятий рік, міжсвітовий вимір – Чумацький шлях, погрішність – три. Локація – Лиса гора, Київ, Україна. Вибір остаточний і зміні не підлягає. Починаю відлік: п’ять…

Блондин схопив за ошийник ящера і підтягнув ближче до арки, той ледь не впав на довганя.

– Чотири, три, два, один! Міжсвітовий портал відкрито! Щасливої подорожі! Не забудьте зробити благодійний внесок на розвиток мандрівок, номер рахунка…

Голос навігатора заглух відразу як трійця зайшла у відчинений портал, що засвітився бузковим кольором в отворі арки.

– Вітаю вас у Києві, сер! – привітав навігатор і на екзотичну трійцю полився рясний, як з відра, дощ.

– Що за… – блондин лайнувся так, що у довганя натурально скрутилися вуха, а ящір аж підстрибнув. Підстрибнув та поскакав по мокрому полю, викачався у травах, кумедно подриґав лапами та, якщо можна було так сказати – посміхнувся всією пащею.

Довгань клацнув пальцями й над ними з’явився невидимий купол.

– Сохни-вщухни! – гучно промовив красунчик і одяг миттєво висохнув, а злива припинилася.

– Намистинко, ходім! – покликав тваринку абсолютно сухий блондин.

Довгань щигликом збив з білосніжного рукава сорочки невидиму пилинку. Здавалося, що декілька хвилин тому не було ніякої зливи, бо ящірка закинула за ріг язика, а на кросівках блондина осіла курява, буцімто повз них щойно проїхала вантажівка. Дощ? Ви про що? Не було ніякого дощу!

2

На кухні у корчмі «Самжене & смажене», яку сім років тому побудував дядько Кіндрат біля Лисої гори, другу годину поспіль тривала нарада. Радилися двоє – сам дядько Кіндрат, він же корчмар та хазяїн «Самжене & смажене» та шеф-кухарка, подавальниця та барвумен корчми – Галя-Криголам. Жінка зі складною долею та важкою вдачею.

У Галі була не лише важка вдача, а й рука. Недарма її називали позаочі Криголамом. І хоч кожного завсідника ідентифікувала охоронна система, Галя була крутіша за будь-які системи всіх світів та народів. Якщо вона лише раз у житті хоч краєчком ока вбачала людину чи будь-яку міжсвітову істоту – вона на віки вічні відбивалася у пам’яті шеф-кухарки, подавальниці та барвумен «Самжене & смажене». І хай помічниці скаржилися, що всі чоловіки на одну пику – Галя знала їхні пики поіменно, краще за Інтерпол, повноваження якого тепер поширювалися на весь Багатосвіт.

Бувало, що інспектори зверталися до Галі за допомогою. І вона жодного разу не відмовила – бо крадіїв та злодіїв на дух не переносила. Й завдяки їй Інтерпол схопив міжсвітового злочинця орка Валеру Вирвидупу. Орк прийшов до корчми промочити горлянку спотикачем, а Галя вже подала сигнал інспекторам. Коли приїхали поліціянти, Вирвидупа одразу ж зрозумів, хто на нього стукнув. Він вломився на кухню, стиснув кулаки й хотів вдарити Галю, та вона встигла схопити улюблену пательню й щодуху влиндила йому по голові. Череп у Виривидупи був як у всіх орків – непробивний, але дух – такий собі, кепський. Від переляку тільки й блиснули у повітрі брудні п’яти. Галю тоді Інтерпол нагородив почесною грамотою, яку вона повісила у рамочці біля барної стійки.

Статури Галя була такої, як гора Джомолунгма – міцної та неприступної. Не кожен чоловік зважувався на те, щоб підкорити її. Коли вона входила у залу, тримаючи в руках тацю з печеним підсвинком, в роті якого лежало маленьке, але духмяне яблучко, то декілька хвилин у корчмі панувала тиша. І відразу було чутно як шкварчать курчата на тій самій пательні, якою Галя приголубила орка Валеру, як шипить та лопається пивна піна в кухлях, та як від одного Галіного погляду падає без духу надто нахабна муха, що з якогось переляку залетіла до корчми. Галя йшла залою наче криголам до берегів Антарктиди, й перешкоди самі собою усувалися: будь-то відвідувач, стілець або хазяйська кішка Кумуся. Магія, не інакше.

А зараз вона сиділа за столом у кабінеті Кіндрата. На столі стояла закуска – порізані товстенькими кружальцями домашні ковбаски (бо інакше навіть не відчуєш смаку). Ковбасу Галя робила саморуч, запікала у горщиках, потім заливала гарячим смальцем з часником, перцем-горошком і лаврушкою. А коли замовляли її, то Галя діставала кільце, дбайливо зішкрібала смалець, щоб було видно золотаву хрумку скоринку й питала, чи потрібно підігріти? Бо вона допоки не визначилася яка ковбаса смачніша – гаряча чи холодна, тому спитати було не зайвим.

Сало з проріззю у п’ятірню заввишки, крізь яке можна запросто роздивлятися ту саму Лису гору, лежало бантиками, перев’язаними пір’їнкою зеленої цибулі на шматочках житнього хліба. А малосольні огірки в насінні кропу гіркою височили у полумиску. Посеред столу у запотілій пляшці, заткнутій качаном, чекав свого часу той самий самжене – як полюбляв називати самогонку хазяїн корчми – настояний на звіробої. По боку збігла сльоза, Кіндрат зітхнув, та не посмів налити – Галя команди не дала.

Бо нервувала. Її монументальний бюст дванадцятого розміру обтягнутий червоною вишитою дивовижними птахами сорочкою від знаменитої дизайнерки у четвертому поколінні Світослави Багацької, ритмічно підіймався та опускався. Сорочка була дорогуща і неймовірно стильна. Здавалося – от-от і тканина лусне, птахи розлетяться, показавши світові те, що Галя намагалася не то приховати, не то підкреслити. Кіндрат не міг відвести очей від цього видовища. Марно намагався пригадати зовнішність суперкрасуні кінозірки Антоніни Бджоллі. Поряд з Галею вона здавалася блідою та нікчемною міллю. Корчмаря не зупиняла навіть голограма дружини Валі, що висіла замість ікони у красному куті й кокетливо помахувала звідти качалкою, нагадуючи про своє існування. Дружина корчмаря ненавиділа і боялася Галю водночас. Бо проти її видатних аргументів у Валі були занадто скромні факти. Тому вона хоч і працювала вдома бухгалтером, та все одно щодня навідувалася до коханого чоловіка. З’являлась раптово, але жодного разу так і не застукала його в обіймах Галі-Криголама.

Колись один пришелепуватий турист, що зайшов до корчми випити пива, ляснув Галю по сідницях і зареготав:

– Я б покатався на такій кормі!

Він і покатався. На швидкій. Потім. Після того, як Галя його власноруч напоїла замовленим келихом пива. Турист навіть не здогадувався, що може випити літр одним ковтком. Більш цього туриста ніхто і ніколи не бачив. А про Галю стали казати, що вона знюхалася з відьмами, а ті навчили її всякого. Відтоді її стали поважати ще більше – не кожному судилося завести дружбу з цими жінками.

А зараз Галина не знаходила собі місця.

– Я хвилююся, – зітхнула Галя, – навіть нервую.

– Вони вже тут?

Галя кинула погляд на суперсмарт на пухкій руці, що виблискував золотом і кивнула. Кіндрат забарабанив по столу пальцями.

– Припини, мені й так моторошно. – Вона махнула рукою – наливай.

Корчмар налив, вони видохнули, не цокаючись випили, захрумтіли огірками, потім зжували по кружальцю ковбаски.

– Що у вас як на поминках? – до кабінету увірвалася дружина корчмаря.

– Валю, хоч ти не рви душу!.. – рявкнув Кіндрат і поставив ще одну чарку перед дружиною. Налив.

– Будьмо!.. – удавано-весело промовила Валя, трясонула густими чорними кучерями й випила. Чоловік подав їй скибку хліба з салом, але Валентина відмовилася і підчепила пухирчатий огірок, відкусила майже половину й захрумтіла так, що Кіндрат й сам потягнувся за огірком.

Галя встала з-за столу, підійшла до дзеркала, підправила високу зачіску, яка трималася вічним льодовиком з-за того, що вранці перукарка Анжела витратила на неї майже дві пляшки лаку «Super hard» об’єму XXXL. Сині тіні, нарощені вії та чорні брови двома місточками вели до самісінького Галіного серця. Очі сірі, наче вересневий серпанок, губи червоні, мов макові пелюстки. А коли вона посміхалася – всі бачили збоку золотий зуб. І як тільки не вмовляв її стоматолог Давід виростити на місці зіпсованого зуба новий, вона твердо сказала, що хоче саме такий, який був у її прапрапрабабусі. А вона як дві краплі води на неї схожа, тому новий кістяний зуб їй не потрібен. Так у неї з’явилася фікса, яка дуже подобалася оркам і гномам, їх у сучасному Києві було як щоосені слив на улюбленій угорці Кіндрата.

Гноми відразу признали в Галині втілення своєї богині Валайі та щоразу приносили їй неабиякі подарунки – то жменю самоцвітів, то кисет золота, то якихось дивних корінців зі свого світу. За це Галя хрестила кожному гному маківку та як дівчинка червоніла від задоволення. Гноми вважали цей дивний знак з Галіного боку – найвищим благословенням богині й передавали з вуст у вуста назву корчми. Отож кого-кого, а їхніх побратимів у Києві, а саме в корчмі «Самжене & смажене», було дофіга й трішки.

А все тому, що один недолугий вчений в середині XXI століття ставив експеримент. Мало того, що сам захоплювався усіляким фентезі, ще й зненацька відкрив міжсвітовий портал. І головного болю на Землі відразу побільшало. Знадобилося понад сто років, щоб все працювало як швейцарський годинник. Тепер можна було запросто мандрувати поміж світами. Були б гроші.

Корчма Кіндрата мала неабиякий попит не тільки серед гномів. Туристи з усього міжсвітового простору із задоволенням їхали саме сюди. По-перше, розташовувалася корчма біля підніжжя самої Лисої гори, по-друге, тут смачно готували, по-третє, крім їжі, тут можна було заночувати або зняти номер на будь-який термін. Свіжа хрустка білизна, пухка духмяна випічка, традиційна смачнюча їжа з дрібкою міжсвітових інгредієнтів, ароматний трав’яний відвар чи густий узвар ввечері та запашна кава, яку подавали вранці у тоненькій порцеляновій чашці або глиняному горнятку залишали у туристів приємні спогади. Але була і четверта причина, чому туристи поверталися до «Самжене & смажене» – Галя-Криголам. На її могутніх та одночасно тендітних плечах трималася вся корчма. Кіндрат навіть у страшному сні не міг уявити, що одного дня Галя захоче звільнитися. Втрачати таку робітницю – все одно що втратити діамант Кохінур з британської корони. Саме дякуючи Галі, багато туристів ставали завсідниками.

А сьогодні вони чекали на інспекторів. Та не простих, а міжсвітових. Торік їм нічогісінько не дали – ані золотої рукавички, ані відзнаки «Зразкова корчма». Через те, що інспектори з’явилися саме тоді, коли нерви Галі здали й вона поїхала у відпустку в долину ельфійських гейзерів. Там вона тільки-но вляглася у гарячу кам’яну купальню, вирізану у самісінькій скелі, як отримала повідомлення, що кляті конкуренти підкинули у корчму дресированого таргана Мстислава. І Мстислав виправдав своє ім’я – злетів і всівся інспекторові на носа. Кіндрата тоді ледь Кіндратій не вхопив! Бо транслювали це на весь Багатосвіт! Корчмаря тиждень відпоювали слив’янкою – такого ганебного провалу він не очікував. Галя повернулася з відпочинку чорніша за смолу. І не від того, що засмагла, а від горя.

Саме тоді вона вирішила працювати без відпустки, але отримати заповітну рукавичку й відзнаку. Плітки про інспекторів ходили різні. Але в одному вони збігалися: сучасні інспектори у порівнянні з праматір’ю програми Золею Файмурт – справжнісінькі дракони, перевертні та вампіри в одному лиці. Золя – свята. Вона не пила кров літрами, не гарчала як дракон на жертву і не прикидалася невинним ягням. Коли вона переступала поріг будь-якої кав’ярні чи ресторану, всі знали чого очікувати від прискіпливої інспекторки. А ці – справжня скринька з сюрпризом. І частіш за все, неприємним.

Галя з Кіндратом та дівчатами тиждень драїли й так чисту корчму, мели та мили подвір’я. Звичайно, вони могли замовити професійних робітників клінінгової компанії, але Галя була проти. Вони хоч і прибирали ідеально, та за Галіною думкою – руйнували енергетику корчми. Єдині, кого Галя запросила – спеціалістів, які обслуговували басейни. Приїхали два хлопці, злили воду, видраїли плитку, змили все й наповнили басейн майже по самі вінця блакитною водою. За послугу вони викотили просто космічний рахунок. Та корчмар витяг картку і мовчки розрахувався.

Обидві зали, тераса на даху для віп-туристів та усі двадцять кімнат блищали чистотою, навіть стерильністю. Галя власним коштом поставила надсучасні пастки на всі види комах, перевірила всі підписи продуктів у холодильниках та морозилках, перерахувала увесь посуд, таці, теки з меню, серветки й навіть зубочистки. А потім вдягла білу рукавичку й з нею пройшлася усім закладом та залишилася задоволеною. Рукавичка зосталася білою. Та найбільше Галя переймалася кухнею. Бо саме там могло трапитися будь-що. Тому її з самісінького ранку лихоманило так, що вона боялася своїми власними руками завалити перевірку.

Кумусю тимчасово забрала до себе відьма Димура, що мешкала по той бік Лисої гори. Кумуся спочатку образилася, потім, коли зголодніла, вийшла, попоїла рибки, яку відьма дбайливо склала гіркою, і знову образилася. Та вже не так сильно. Бо витягнулася на підвіконні, змахнувши на підлогу декілька горщиків з калачиками. Димура не стала лаяти кішку, прибрала й пересадила калачики в інші горщики й винесла надвір.

3

Екзотична трійця дісталася Лисої гори. Блондин витяг з сумки портативний дрон, перевірив заряд батареї, трохи подумав і причепив до нього запасний блок. Дрон піднявся, блондин махнув рукою – той покружляв над ними, потім облетів Лису гору й повернувся. Блондин дістав з сумки маленькі мікрофони, що більше нагадували шпильки, й причепив їх на одяг – собі на футболку, а гостровухому на комірець сорочки.

Довгань витяг з бездоганного рюкзака білі рукавички, планшет і флакон з рожевою рідиною. В цю мить блондин прив’язував до конов’язі ящірку.

– Намистинко, будь цяцінькою, і тобі незабаром принесуть смачненької рибки.

Ящірка насупилася, зітхнула і дала спокій єдиному рогу – сховав язика. А блондин почухав її під лівим оком, яке ящірка моментально примружила від задоволення.

– Готовий? – мелодійним баритоном спитав довгань.

– Хвилинку, – блондин витяг люстерко, роздивися обличчя з усіх боків, за якимось бісом витягнув язика, помацав його, сховав, глибоко подихав. – Бі-бе-ба-бо-бу-би, ждрі-ждре-ждра-ждро-жру-ждри, лмі-лме-лма-лмо-лму-лми. Кит кота по хвилях катав, кит у воді, кіт на киті. Чапля чахла, чапля сохла, чапля здохла. Росте липа біля Пилипа. Мі-мі-мі-мі-мі. – Потім п’ятірнею пригладив скуйовджене волосся і повернувся до гостровухого: – Я готовий. – Його голос став низьким й оксамитовим. Якби його почув довічний співак Колле Фінік, то дуба врізав би від заздрощів.

– Вельмишановне панство! Сьогодні портал переніс нас в Чумацький шлях на легендарну Лису гору у самому Києві. І хвала всім богам Багатосвіту, що сьогодні не Вальпургієва ніч, бо не хотілося б побачити того, про кого у деяких світах проти ночі не згадують. – Розпочав блондин.

– Ми раді вітати вас біля екранів усіх відомих і невідомих гаджетів, бо саме зараз ми стоїмо біля славнозвісної київської корчми «Самжене & смажене». – Підхопив довгань широко посміхаючись дрону, що якраз завис перед його обличчям.

– Тож розпочинаємо найприскіпливішу програму всіх світів і часів – «Інспектор». І з вами, як завжди, в ефірі сер Вольф Вульф, – блондин театрально вклонився.

– Та сер Ель Ранго. – Гостровухий підморгнув і губи роз’їхалися у широченній білозубій посмішці.

– Ласкаво просимо разом з нами до корчми!

Й вони зайшли у заклад. За стійкою стояла Галя. Гарна як квітка після дощу. Для хоробрості вона хильнула пів літру самогону, закусила порядним шматом сала, ковбасою і наостанок, як істинна жінка, лимоном. А щоб ніщо не заважало бесіді, розгризла моментальний освіжувач рота – «Контрагент». Від м’ятної свіжості на очі набігли сльози, та Галя відважно трималася. Не можна впасти обличчям в багнюку, навіть якщо стоїш на битому склі, а руки кусає тварюка-кропива.

– Добрий день, панове! – Галя вийшла з-за стійки й простягла руку для привітання.

– Леді… – гостровухий ледь схилив голову у її бік, в надії що вона підкаже ім’я.

Та Галя розгубилася, зашарілася, а губи самі собою подарували красунчику найпривабливішу посмішку. В очах від випитого самжене замість сліз вже скакали бісики. А гостровухий втупився очима у монументальний бюст на якому розташувалися дві вишиті пташки. Він переводив погляд з однієї на другу допоки не наткнувся трішки вище на причеплений бейджик. «Галя», – прочитав про себе довгань. Широка чорна спідниця шеф-кухарки, подавальниці та барвумен в одному обличчі зашелестіла мов листя осики, бо Галю від хвилювання та випитого алкоголю почало підкидати.

– Галя!.. – полегшено видохнув Ранго. – Тож, леді Галя, ведіть нас у святая святих.

Галя від несподіванки аж гикнула і з переляку прикрила рота долонькою.

– Прям одразу?

– Еге ж! – блондин вже натягнув білу рукавичку і тримав її так, буцімто він хірург і зараз збирається робити операцію як на початку двадцять першого століття. – То де ваша кухня? – п’янким оксамитовим голосом спитав він.

Галя заклякла. Їй стало соромно. Про що таке вона думає? Звичайно ж кухня! Він же ж не сватати її приїхав!

– Ходім! Я все покажу! – зраділа Галя і могутнім криголамом розвернулася. Спідниця шелестіла як хвилі трьох океанів – Галя впевнено йшла знайомим маршрутом на Антарктиду, тобто на кухню.

І… почалося! Гостровухий теж нап’яв рукавичку. Вони у пошуках бруду і пилу повзали, нюхали, здавалося ще трішки – й почали б лизати підлогу. З лупою обдивлялися столи й стіни, попросили драбину й обмацали стелю та витяжку. Заглянули в усі шафи, каструлі, духовки, пательні, холодильники й морозильники. Дрон хіба що не пірнав у борщ та не рахував вареники з галушками.

І все це супроводжувалося коментарями:

– Що тут у нас булькає? Ага, якась дивна їжа… Ідентифікуймо!

Він всюди втикав тоненького щупа і на суперсмарті вискакували назви: борщ, галушки, голубці, холодець, гречаники, картопляники, реберця, печеня, пироги з сиром, вареники… Суперсмарт озвучував всі страви, щоб інспектори не помилилися в наголосі. Бо розумна система ніколи не помилялася.

Вони обійшли всю корчму й повернулися до зали де на них чекала велика, навіть не так. Не на них. На Галю. На шеф-кухарку, подавальницю та барвумен в одному обличчі чекала величезна несподіванка. За одним зі столиків у майці та шортах, наче й нічого не було, сидів орк Валера Вирвидупа. Праве око орка чомусь сіпалося.

Галя, ледь тримаючи себе в руках, поклала перед Валерою меню.

– Вітаємо у корчмі. Обирайте, будь ласка, – крізь зуби процідила Галя, помічаючи краєм ока блідого Кіндрата з дружиною, які нарешті наважилися вийти з підвалу й тепер виглядали з-за кухонних дверей. Кіндрат перехрестив шеф-кухарку, подавальницю та барвумен в одному обличчі, коли та повернулася до них спиною, за що отримав потиличника від Валентини.

Галя удала, що Валера звичайнісінький турист. Її не злякало навіть його тату – «Смерть Криголаму!» На ньому майстер зобразив корабель з ім’ям «Галя» на борту, який Валера розламував навпіл. Татуїровка прикрашала величезний біцепс. А Галя лише пирхнула, бо на інспекторі Вольфі була футболка з написом «Смерть в очах!»

Вона одразу зрозуміла, що Вирвидупа у їхній корчмі – справа рук конкурентів. Тих самих, які торік підіслали таргана Мстислава. Мабуть, їм прийшлося розщедритися, щоб його випустили під чималу заставу. Нічого, Валера у порівнянні з Мстиславом хоч і завеликий, та Галя щось придумає. Це тоді її тутечки не було. А зараз вона тут. І грудьми ляже, а не віддасть ворогу свою рідну корчму.

Залою вже проходився інспектор Вольф Вульф. Під одним зі столиків він виявив жуйку, яка причепилася до рукавички. Ель Ранго побризкав на жуйку рожевою рідиною, вона спочатку закам’яніла, а потім зникла. У Галі в голові миттєво визрів план – їй понад усе саме зараз знадобився флакон інспектора з цією рідиною. Але як його… отримати? Вона подивилася на гострі вуха ведучого і план засяяв новими гранями.

– Нам залишився останній крок, – посміхнувся дрону Ель Ранго, – скуштувати ваші страви.

– Прошу, – Галя широким жестом запросила інспекторів за найкращий столик біля вікна, що виходило на внутрішній двір. Його ледь торкалася шовковим листям гілка з важкими сливами. Біля басейну стояли лежаки, на яких зручно влаштувалися постояльці з тарілками та келихами. Між ними ходили спритні молоді подавальниці-стажистки. Але інспектори не звертали на це уваги: їхні пальці літали над планшетами, мабуть комусь звітували.

– Мені борщ, подвійну порцію вареників з м’ясом, потрійну порцію голубців і гречаників. Ще легкий салат і відро самжене, – пролунав залою низький рипучий голос Вирвидупи.

– Самжене подати у відрі, як замовляли? – уточнила Галя.

– Ти тупа? – ошкірився орк, сподіваючись розпочати сварку, яка б повільно перейшла у бійку.

– Гаразд, – Галя вдала, що не почула ані загрози, ані образи.

– А ще гарячу пательню м’яса. Та не якихось курей. А такого собі, справжнього м’яса…

– А конкретніше? – посміхнулася Галя так, що в голові Валери щось ворухнулося від дивного і далекого передчуття біди, але він не прислухався.

4

Нещасна Намистинка так і не дочекалася обіцяної риби. Ящірка із задоволенням згризла повідець і почимчикувала туди, звідки тягнуло прохолодою. Від задоволення вона примружила очі й радісно поскакала до басейну. Стажистки вмить розбіглися. Постояльці-туристи з криками: «Мамо!.. Рятуйте!.. Дракон!..» розбіглися хто куди. А Намистинка шубовснула у воду і попливла, примружуючи очі від задоволення. Щоправда, далеко доплисти не могла – басейн був для неї замалий.

На щастя ані довгань, ані блондин криків туристів не чули – склопакети з натурального дуба надійно захищали корчму від звуків вулиці, а вхід на постоялий двір був з іншого боку. Але орк Валера якраз помітив Намистинку і тицьнув пальцем у бік басейну:

– О! Ось цю мені засмажте! І перцю побільше, і часнику, і приправте ще ельфійським скло-корінням для міцності.

– Скло-коріння додають у перші страви, – зауважила Галя, не зводячи здивованих очей з Намистинки яку марно намагався виловити великим сачком для збору листя їхній викидайло Антон.

До нього приєднався сторож Петрович. Вони з мисливським азартом носилися навколо басейну, а велетенська ящірка пірнала, хлюпала на Антона з Петровичем водою, вважаючи, що з нею граються.

– Він отруйний, – видала Галя орку.

– Ага! – зрадів Валера. – Тобто ви тримаєте небезпечну тварину, яка може завдати шкоди туристам?

– Її просто не можна їсти, а так він взагалі-то лагідний. Як поні. І-і-і це, як його, занесений у Червону книгу, ось. – Продовжувала чи то брехати, чи то казати правду Галя, підтюпцем наближаючись до стола інспекторів. В ящірках, навіть таких великих, як і в марках авто, вона не розбиралася. Драконів, звісно, бачила. Та їй вони були потрібні як зайцю м’ясний пиріг. Зараз їй треба було стати так, щоб вони не бачили того, що відбувалося у дворі. Чому вона їм запропонувала той клятий столик? Не могла посадити навпроти, щоб милувалися Лисою горою. Хотіла як краще, а вийшло шкереберть!

З кухонних дверей знову виглянув Кіндрат. Галя замотала головою, натякаючи, щоб корчмар нарешті вийшов зі схованки й подивився, що у нього діється у корчмі та у дворі! Шеф-кухарка, подавальниця та барвумен в одному обличчі так мотала головою, що заболіла шия. Зачіска, на радість, навіть не поворухнулася. Галя перестала мотати й почала підморгувати, виразно ворушити бровами й активно артикулювати. Орк Валера впав в транс. Раніше йому ніколи не доводилося бачити, щоб людські жінки так володіли секретним кодом орків. «Виходь, падлюко, бо ця ящірка тобі вирве дупу!» – розшифрував Валера й закляк. Він якось не дуже володів мімічною азбукою, та інформацію зрозумів по-своєму – проклята Галя-Криголам, як позаштатний агент Інтерполу, згодує його цій синій потворі.

– Кабздець… – тихо пробурмотів орк і зблід. Йому захотілося зникнути, піти до наймачів і начистити їм пики, потім забрати гроші та залягти на дно десь під Козятином. Та залою ходила й енергійно продовжувала маякувати корчмарю ненависна шеф-кухарка, подавальниця та барвумен в одному обличчі Галя-Криголам.

Нарешті до корчмаря дійшло, що її діамант на щось натякає. Тричі перехрестившись, та стільки ж разів сплюнувши через ліве плече, Кіндрат врешті-решт вийшов до зали. Галя схопила його під руку і підвела до стола інспекторів, а сама стала по той бік стола біля вікна, майже повністю закриваючи вид. Кіндрат став навшпиньки, глянув у вікно й закляк як орк Валера.

Біля басейну розвивалася повномасштабна драма «Впіймати дракона». Намистинка борсалася у басейні й ревіла від задоволення – після довгої дороги вона зрештою пірнула у воду. Вилазити не хотіла. Зовсім. Та й гратися з Петровичем та Антоном їй подобалося.

– Тоха, заходь ззаду, а я спробую закинути йому на морду сачка, – розробляв стратегію Петрович. – Головне – схопи її за хвіст.

– Петровичу, не треба мене вчити! – обурився Антон, витираючи рукавом воду з обличчя. – Схопити – це пів біди, утримати – ось проблема. Вона слизька як… як риба!

– От блін!.. Тоха, тоді я зара’ викличу таксі й мотнусь додому. Десь у мене на горищі старі сітки.

– То ви браконьєрите? – Антон підозріло прищулився.

– Тю на тебе три рази! – образився Петрович. – Я для яблунь їх плів. А вони, падлюки, всохли.

– Варто було до гномів звернутися за живою водою.

– Ага, ти їх розцінки знаєш? Мені пів року треба пахати, щоб хоч маленьку пляшечку купити.

– Так попросили б Галю, вона б не відмовила!

– Скажеш таке!.. – замахав руками Петрович. – Я її боюся.

Антон кивнув. Після випадків з Валерою та дурнуватим туристом, він і сам її побоювався: що як він щось не те зробить і Галя… В горлі пересохло від жаху. Бо викидайлу навіть у кошмарному сні не могло приснитися те, щоб зробила йому Галя, якби він накосячив.

Орк Валера вирішив бігти. Він демонстративно встав і зробив крок до виходу. Галя відреагувала як блискавка.

– А що так? Ви покидаєте нас? Чи тут несмачно годують? Чи не подобається обслуговування? Чи вирішили не платити? – залою пронісся грізний гучний голос Галі.

Інспектори відірвалися від планшетів і витріщилися на Валеру. До обличчя орка підлетів дрон і завис на рівні його лупатих чорних очей.

– Та я… – замекав Вирвидупа, – це… носика попудрити хотів.

Інспектори перезирнулися. Вони мало зналися на людських фразеологізмах і розуміли все буквально.

– О, яка вдача! – підскочив до нього блондин. – Візьмемо вас крупним планом. – Дрон підлетів до орка ще ближче й знову завис, як і сам Валера.

– То ви з клану Вільних? Яке гарне у вас тату. «Смерть Криголаму!» – захоплено прочитав Вольф Вульф. – Морський котик? Як це мило!

Вирвидупа подумки попрощався з кланом Боги степу, де народився і виріс. Де отримав від батька першого потиличника і копняка, де залишилися його браття і сестри. Тепер йому прийдеться вічно ховатися десь в іншому світі, де ніхто не дізнається, що якийсь козел, який вважає себе зіркою Багатосвіту, щойно назвав його геєм.

– Ах ти козел!.. – Валера підскочив до блондина та схопив його за грудки. Інспектор зблід, затремтів й гучно гикнув від страху.

Галя вже бігла на кухню, всі плани згоріли. Зараз треба рятувати інспектора! Галя схопила перше, що попалося під руку – це була двадцятилітрова бутель слив’янки, яку виставив Кіндрат, щоб почастувати гостей.

Валера придавив блондина до підлоги, зверху на ньому сидів довгань. Він марно клацав пальцями – у корчмі гостьова магія не працювала! Тому він почав лупцювати Валеру Вирвидупу кулаками. Орк на його удари не звертав ніякої уваги, бо осатанів від образи. Це ж треба було таке ляпнути!

Кругом них настирливою мухою літав дрон, знімаючи весь тарарам з різних ракурсів! Корчмар ганебно відповз у другу залу й спостерігав за розвитком подій звідти. З піднятим над головою бутлем наливки, як відважна амазонка, в залу влетіла Галя.

– Побережись!.. – залою прокотився бойовий клич шеф-кухарки, подавальниці та барвумен в одному обличчі.

Довгань інстинктивно зіскочив з орка й озирнувся, Валера з переляку відпустив блондина, повернув голову назустріч небезпеці й відразу зустрівся із нею. Бутель опустився на голову орку Валері Вирвидупі, дзенькнув і розколовся на дрібні уламки. По орочій морді розтіклася наливка.

– Що це? – одними губами спитав Вирвидупа.

– Слив’янка, сер! – замість Галі відповів гостровухий, який встиг ідентифікувати напій.

Валера втратив свідомість і впав на переляканого блондина. Галя одним точним рухом визволила інспектора Вульфа з-під орка і усадила на дубовий стілець. В залі почулися гучні аплодисменти. Ані Галя, ані Кіндрат, ані Валентина з інспекторами не помітили, як біля входу зібрався неабиякий натовп туристів, що знімали їх на всі гаджети, які випускалися у Багатосвіті. Над їхніми головами кружляла ціла зграя портативних дронів. Корчма «Самжене & смажене» на віки вічні прославилася завдяки тупуватому орку, якого вже забирали поліціянти Інтерполу.

– Допоможіть!.. – у залу ввірвався мокрий як хлющ Антон.

– Що сталося? – у Галі захололо в серці.

– Ми не можемо його впіймати! – заволав викидайло. – Петрович!..

– Що з ним?!.. – злякалася Галя, розуміючи про що йдеться.

– Він його зараз з’їсть!

Галя підбігла до вікна. У басейні лежав заплутаний в рибальську сітку сторож Петрович, а Намистинка гралася ним, тягаючи нещасного по всьому басейну.

– Ах ти ж падлюка однорога!.. – вирвалося у Галі.

– Не чіпайте її! – заблагав блондин. – Це Намистинка! Вона грається! Вона хороша!

– Звісно, хороша, – підтвердив поліціянт. – А документи на неї є?

– А як же! – блондин порився у сумці й витяг напівпрозору картку. – Ось!

Поліціянт сканував картку.

– У вас невірна інформація, – повернув картку блондину поліціянт.

– Як це?! – здивувався інспектор.

– В картці значиться дракониця синя, гірська. А ваша Намистинка – синя водяна дракониця.

– Але ж я купував її… – почав виправдовуватися блондин.

– Годі патякати! Треба Петровича рятувати! Потім будете вирішувати яка вона дракониця!.. – тепер вже заблагав Антон.

Блондин разом з Галею, корчмарем, Валентиною та натовпом туристів вибігли на внутрішнє подвір’я чорним входом. Дракониця, як тільки побачила хазяїна, кинулася до нього, облишивши Петровича. Галя витягла сторожа одним рухом і вручила його як приз Антону та переляканому корчмарю. Дрони стрижами кружляли над подвір’ям, туристи аплодували.

– Леді Галя, – інспектор Ель Ранго став на одне коліно і взяв в свої руки руку Галини. – Я ніколи в житті не зустрічав одночасно відважну, сміливу та красиву жінку.

Галя вільною рукою торкнулася зачіски – та залишилася такою, якою була з ранку, Анжела знала свою справу – й зашарілася.

– Ви таке скажете… – не могла ж вона зізнатися в тому, що все це не відвага, а пів літри самжене і лють до нікчемних конкурентів.

– Заперечення не приймаються! – довгань дивився їй в очі, а Галі здавалося, що він наскрізь бачить її душу. – Ви гідні відзнаки «Найкращий заклад усіх світів та народів». Тобто не ви, а ваша корчма, – виправився інспектор, – і золотої рукавички.

Галя на радощах схопила його за гострі вуха, притягла до себе, притисла до грудей і смачно поцілувала у самісінькі губи. Інспектор Ель Ранго отетерів від такого повороту подій. Ніхто й ніколи так бурхливо не реагував на відзнаку, й від надмірних почуттів відповів їй довгим і пристрасним поцілунком. Натовп радісно плескав у долоні, свистів і підскакував. До них продерся Кіндрат.

– Ну Галю, ну!.. – він теж хотів поцілувати її, та всюдисуща дружина схопила його за комір і потягла назад.

– Та що ж ми стоїмо? – Галя звернулася до натовпу. – Сьогодні все за рахунок корчми! – оголосила вона, не помічаючи як Кіндрат схопився за голову, а Валентина погрозила їй кістлявим кулачком.

Інспекторам Галя накрила у віп-зоні на даху. Після холодцю, печені з кролика, ельфійського суфле з перепілок, видатних Галіних домашніх ковбасок, вареників з м’ясом, сиром, капустою, картоплею та лівером, Галя винесла у горщиках духмяний борщ. Поряд поставила ще один горщик – з домашньою сметаною, і подала пампушки з часником та кропом.

Ель Ранго давно зняв пасок та розстібнув ґудзика на штанах. Він набрав повну ложку густої сметани та опустив у горщик з борщем, з якого виглядала ніжка домашньої курки. Ніжно-кремові ріки розтіклися по поверхні борщу, оминаючи ніжку, мов острів. Ель Ранго відкусив кінчик червоного перцю, одним рухом ложки розмішав і зачерпнув наваристу страву й, примружуючи очі, з’їв. Галя вже подавала рум’яну пампушку. Коли борщ закінчився Ель Ранго промокнув губи паперовою серветкою.

– Можна добавки?

Для Галі це прозвучало як освідчення. Вона кулею помчла на кухню і принесла ще один горщик борщу.

5

Місто огорнула оксамитова, як голос Вольфа Вульфа, ніч. Десь на першому поверсі гуляли гноми, співали та славили на всі лади свою земну богиню Галю-Валайю. У басейні мирно сопіла та пускала бульбашки Намистинка, а небом крокував повний місяць.

Поряд з драконицею пасся цап. Еге ж, Вольф Вульф перекидався не вовком, ведмедем чи барсом, а звичайнісіньким цапом. До сьогодні про це знав лише Ель Ранго. Тому коли Вирвидупа обізвав його козлом, злякався, що його таємницю викрито. І тепер він стане посміховиськом усіх світів і часів. А все дякуючи матері, яка народжуючи Вольфа, дізналася що батько майбутнього інспектора зраджує її. У найвідповідальніший момент вона викрикнула: «От козел!..» чим на віки вічні прокляла свого сина.

Галю ж було нічим не здивувати, вона пожаліла сердешного, дала йому одну з найкращих кімнат, щоб він спокійно собі перекинувся. А сама сиділа в обіймах красунчика Ель Ранго майже до самого ранку. Сьогоднішня програма «Інспектор» побила всі рейтинги. І канал подовжив контракт з ведучими ще на три роки.

А вранці Галя свіжа, як росинка, неслась до Ель Ранго з тацею, на якій були горнятко кави та мигдальна ельфійська булочка, за рецепт якої Галя віддала свою місячну зарплату.

– Чому лише одна кава? – пошепки спитав Ель Ранго.

Галя злякалась – невже мало? Та коли почула:

– Тоді ми будемо пити її вдвох. Ковток ти, ковток я. – Серце її підстрибнуло і закалатало від щастя.

Вони мовчки дивилися одне одному в очі, дрібними ковтками пили гарячу каву та відщипували по кусочку булочки, щоб одне одного почастувати.

– Це найсмачніша кава у моєму житті, – зізнався Ель Ранго.

Галя не могла сказати ані слова, лише кивнула.

– Можна, я буду до тебе приїжджати?

– Можна, – пошепки відповіла Галя.

…Інспектори Ель Ранго та Вольф Вульф зібралися в дорогу. Наступного тижня треба перевіряти інший заклад. І хто зна’ куди їх закине портал? Вони стояли на ґанку. Галя вперше у житті була без зачіски. Замість неї просто заплела косу.

– Бувай, – Ель Ранго міцно поцілував Галю в губи.

– Щиро дякую, – Вольф Вульф поцілував її руку. – Ви надзвичайна жінка.

Намистинка стояла поряд з Вольфом, звично закинув за ріг довгого язика. Тепер перевертень знав, що вона водяна дракониця. Тому при першій можливості буде пускати її поплавати. Цим тваринам довго без води не можна.

Інспектори рушили до зупинки вантажного таксі. А Галя повернулася до роботи, а на барній стійці на неї чекала пляшка з заповітною рожевою рідиною…

– Стійте! – через декілька хвилин зупинив їх голос захеканої Галі, що бігла до них на зупинку. В руках вона тримала торбину, з якої виглядало горлечко бутлі.

Вона підбігла і вручила їм торбину.

– Ви ж так і не спробували! – відкидаючи за спину косу, сказала шеф-кухарка, подавальниця та барвумен в одному обличчі.

– Що це? – здивувався Ель Ранго.

– Слив’янка, сер!..

Повернутися до конкурсу: Корчма “Чумацький шлях” – Фантастичні страви і місця їх приготування
Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
Дім з Зеленими ДверимаНаступний запис
НАСТУПН.
Ген гурмана
Слив’янка, сер!: 7 коментарів
Helga :
26 Жовтня, 2021 о 23:07
Вітаю, авторе!
Гарне, образне і дуже веселе оповідання! Персонажі, які запам’ятовуються, імена знаменитостей, які відразу ж викликають аналогії, влучні метафори і порівняння. Лише трішки вичитати – і буде взагалі клас (особливо там, де йде узгодження родів і відмінків у фрагментах про Намистинку, мені здається, там у початковому варіанті скрізь був ящір і Ви це змінювали).
До речі, про Намистинку. Коли у своїй щедрості Галя не згадала, що треба пригостити і це миле створіння, а в наступному епізоді поруч із нею пасся цап, це наштовхнуло на певні підозри Добре, що Ви їх розсіяли
Успіхів на конкурсі!

0
Увійдіть, щоб відповісти
Автор твору :
27 Жовтня, 2021 о 0:31
Щиро дякую за відгук, але все написано правильно)) Спочатку, коли ми бачимо героїв, навмисно не вказано якої статі тваринка)) Лише коли інспектор називає її прізвисько, стає зрозумілим, що це дракониця. І потім, коли її ловлять у басейні, то робітники не знають якої вона статі, тому й вважають драконом, а не драконицею. А щодо Галі, то найважливіше їй було пригостити інспекторів, а частування Намистинки залишилося за лаштунками.

0
Увійдіть, щоб відповісти
SovaLechuza :
27 Жовтня, 2021 о 11:06
Колоритна вийшла оповідь, дякую! Наповнена життєлюбством та позитивом!
Та солідарна з коментаторкою – все ж таке поєднання займенників та родів викликає враження неузгодженості та плутає думки. Вам як авторові видніше, але читацькі відчуття бентежаться й сприймають це як недопрацьований шматок.
Успіхів на конкурсі!

1
Автор твору :
27 Жовтня, 2021 о 11:15
Щиро дякую за відгук, але у мене саме така задумка. Гарного та легкого дня!

0
Helga :
27 Жовтня, 2021 о 11:35
З Вашого дозволу, трошки педантизму, сер Не з наміру образити або придовбатися, просто хочеться, щоби в доброму тексті читацьке око чіплялося лише за цікавинки, а не за огріхи, які легко можна виправити.
Увесь текст не прочісувала, але ось дві цитатки з тих, які першими впали в око.
«Її просто не можна їсти, а так він взагалі-то лагідний. Як поні. І-і-і це, як його, занесений у Червону книгу, ось»
«Тоха, заходь ззаду, а я спробую закинути йому на морду сачка, – розробляв стратегію Петрович. – Головне – схопи її за хвіст»
Розумію, що в екстремальних обставинах визначатися зі статтю “причини” гармидеру – трохи не місце. Це може бути він (дракон), вона (в їхньому на той час баченні “тварюка”) або й узагалі “воно” – щось, яке конче треба вигнати з басейну. Більше того, кожен може називати її по-своєму, але два роди в репліці одного персонажа “чіпляють” увагу читача за ось такі дрібниці.
О, і ще одненьке маленьке. “Намистинка стояла поряд з Вольфом, звично закинув за ріг довгого язика”. “ЗакинувШИ”. І ще десь у тексті зустрічала дієприслівники саме з російським, а не українським закінченням.
Не майте гніву до моїх порад (С).
І ще раз зичу успіху, бо Ваше оповідання того варте!

1
Автор твору :
28 Жовтня, 2021 о 1:09
Дякую за увагу)) Ви правильно зазначили про гармидер)) А про “закинувши” обов’язково виправлю))

0
Увійдіть, щоб відповісти
Olya Rybka :
26 Жовтня, 2021 о 20:02
Усе сподобалося! Люблю гумор, а тут іще тема така, що без гумору важко

0
Увійдіть, щоб відповісти
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.

Навігація записівПопередній запис
НАЗАД
Дім з Зеленими ДверимаНаступний запис
НАСТУПН.
Ген гурмана
КОРЧМА “ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ”
ПРИЙОМ РОБІТ
Фантастичні  страви і місця їх приготування
Електронна збірка оповідань авторів ТО ЛІТавиця вже у Google Play Books!
Придбати
ОСТАННІ КОМЕНТАРІ
Пекур Катерина до Корчма “Чумацький шлях” – Фантастичні страви і місця їх приготування
Автор твору до Слив’янка, сер!
Автор твору до Пиво для Папи
Mila до Пиво для Папи
Helga до Корчма “Чумацький шлях” – Фантастичні страви і місця їх приготування
Пекур Катерина до Корчма “Чумацький шлях” – Фантастичні страви і місця їх приготування
Helga до Корчма “Чумацький шлях” – Фантастичні страви і місця їх приготування
Olya Rybka до Корчма “Чумацький шлях” – Фантастичні страви і місця їх приготування
Пекур Катерина до Корчма “Чумацький шлях” – Фантастичні страви і місця їх приготування
Автор твору до Істина в вині
Helga до Слив’янка, сер!
Наші друзі:
Попередній
Далі
ОСТАННІ ДОПИСИ

Віруси і бактерії, або Фантастична чума
22 Жовтня, 2021

По Ліву Руку від Темряви
21 Жовтня, 2021

Перші десять контактів
15 Жовтня, 2021
ШВИДКИЙ ПОШУК У ДОПИСАХ
trebraruna (1) Віра Балацька (3) Катерина Пекур (19) Новини (1) Олексій Голіков (1) Остап Українець (1) Про жанри у фантастиці (1) Сокира (5) Сценаристика для письменників (11) Точка зору (4) Требраруна (12) Фантастична Леся (1) Фантом (7) Христя Хмиз (1) Юлія Оскольська (1) Як писати (6) Як почати писати українською (6) Як працювати з консультантом (4) Яскр (3)
(c) ЛІТавиця – 2021

Контакти

Політика конфіденційності

Правила форуму

Умови публікації

Приєднуйтесь до ЛІТавиці у соцмережах!
Facebook
Telegram
ПОШУК
Пошук:
Увійти Реєстрація