Заголовок

Першому чатувати випало Івану. Петро, якого перестало хилити в сон, щойно вони спинилися, склав йому компанію.

– Скажи, вона там? – запитав він Івана, невизначено вказавши у темряву. Юнак кивнув:

– Так. Я її не бачу, але вона має бути там. Вона завжди поряд, принаймні вночі.

– Моторошно, – зіщулився водій.

– Навпаки, – усміхнувся юнак. – Спокійно.

– Як скажеш, – крекнув здоровань і, охоплений цікавістю, несподівано спитав: – Слухай, а як її називати взагалі?

– Гадки не маю, – зізнався юнак. – Я раніше «гостя» кликав, але зараз це вже не актуально.

– Зовсім не актуально, – погодився Петро і, зморщив чоло, напружено міркуючи: – Слухай, ось ми четверо між собою бойові побратими, правильно?

– Правильно, – погодився Іван.

– А вона нас сьогодні врятувала, – вів далі водій. – Отже і вона наша… побратимка.

– Немає такого слова, – заперечив Іван.

– Тоді нехай буде Посестра, – заявив Петро. – Якщо є побратим, то має і посестра бути