Заголовок

Світ підліткових дистопій ніколи й не задумувався як утопічний. Він підкреслено стратифікований, він підкреслено паскудний, нам складно уявити людину, яка глянула б на Панем чи будь-який інший дистопічний світ і сказала “Знаєте, а це було б ідеальне суспільство, якби не Кітніс”. Натомість і в Орвелла, і в Замятіна, і в Гакслі, і в Ренд світи збудовані таким чином, що ми принаймні знаємо навколо себе людей, котрим такий підхід імпонує. Для людей, котрі населяють антиутопію, їхній світ досконалий. Для людей, котрі населяють дистопію – ні.