Заголовок

Вибачте, що запізнілася. Але краще пізно, ніж ніколи ))
І перш ніж почнемо, хочу сказати, що в мене немає жодних претензій до вас, як до людини, лише до оповідання. А вас, судячи з твору, я вважаю талановитим та амбітним автором. Власне, інакше б взагалі не стала цей город городити ))
Тож про твір. Щодо задуму, який я ніби вгадала – це була остання серед моїх теорій, найбільш, м-м-м, толерантна до автора )) Передостання виглядала як \”авторові нема куди було увіпхати котів, як значну складову сюжету, тож звідси цей останній абзац\”, а про інші ви, присягаюся, не хочете знати )) Я дуже-дуже рада, що спрацювала саме теорія про \”автор намагався погратися зі стереотипами\”, бо це свідчить про ваш високий рівень усвідомлення саме того, що ви робите, вашого шляху в письменстві. Ну й дає можливість продовжити дискусію ))
Отже, у вас (на мою думку, лише на мою думку! яка може і в багатьох випадках буде не співпадати з реальністю!) мав вийти абсолютно постмодерністський текст. За духом постмодерністський, а не лише за певними прийомами, які використовувалися. А постмодернізм, як відомо, може бути і фентезійний, і кіберпанковий, і який завгодно. Але (знову ж таки, на мою думку) це не вийшло, бо ви не використали головний інструмент постмодернізму – погляд з іншого ракурсу. \”Оцетакповорот\” в останньому абзаці – не воно: він лише впевнено переміщує ваше оповідання в низку так званих \”оповідань-перевертнів\”, де в кінці має виявитися, що усі діючі особи – коти, або ящірки, або іншопланетяни тощо. Так, це перевертень, так би мовити, сюжетний, а не особовий, проте й такі існують, їх багато. Але все оповідання ви не дивилися з іншого ракурсу, переповідаючи усім знайому історію. Тож, звісно, фінал цієї історії, замість того, щоб перегорнути читацькі очікування, викликає в багатьох читачів (не у всіх, як ми бачимо з коментарів, але в багатьох) лише здивоване знизування плечима – ну й низку теорій щодо того, чому автор це зробив і чи знається він на письменстві (але те, що ви знаєтеся, ми вже встановили, зараз мова про те, чому, на мою думку, вам не вдалася саме ця ідея).
Я завжди дотримувалася думки, що в літературі можливі будь-які експерименти, порушення будь-яких правил, писаних і неписаних, якщо це потрібно для того, щоб донести до читача свою думку. Це взагалі не проблема. Проблема – що оповідання розсипається за браком внутрішньої логіки. У вас, на мій погляд, вийшло щось на кшталт: \”На городі бузина, кількатищ знаків з пробілами бузини, а на острові Кайрос кіт літав на роялі та повісився, бо був четвер\”. Це було б дуже-дуже гарним оповіданням, якби текст мав внутрішню логіку, і автор зумів довести читачеві, що на острові Кайрос існують літаючі роялі, а котам у четвер можна вішатися, і все це напряму пов\’язане з отією клятою бузиною на кількатищ знаків. Але, на мій погляд, ви не впоралися. Як з цим впоратися? Ну, якби я про це знала, то вже Нобелівку отримала б з літератури, і точно оберемок якихось премій ))) Я загалом раджу розкидувати текстом \”гачки\”, які читач не помічає протягом читання, а потім лупашить себе по лбу, згадуючи – чорт забирай, автор же натякав, а отам прямим текстом казав, а я не здогадався! При цьому здогадатися було неможливо, звісно, але в той час читачу так не здається.
Можливо, невдача (гіпотетична, пов\’язана з моєю точкою зору) пов\’язана і з тим технічним засобом, який ви обрали для написання оповідання – потік свідомості, точніше, його імітація, бо ви ж в потік свідомості загорнули цілком конкретну сюжетку, а це робить написання такого потоку вдвічі складнішим. Зроблю ще одне припущення – ви обрали такий варіант, аби ніби \”заколисати\” читача, щоб \”розбудити\” в останньому абзаці. Але будь-який потік свідомості потім потрібно шліфувати, аби кожне слово насправді виконувало свою функцію. У вас же вийшло хронічне неузгодження часу (вибачте, що є – те є), помилки на кшталт \”ал, е\”, і в результаті вийшло те, що вийшло – принаймні я, замість того, щоб заколисуватися та хоч якось плисти за сюжетом, весь час підкидалася, бо ну тут же ж помилка, а тут ще помилка, та нащо таке було на конкурс взагалі вкидати? І в результаті багато читачів – можливо, саме \”ваших\” читачів, таких, що полюбляє саме постмодернізм і оповідання-перевертні, просто пройде повз – бо ну автор же не вміє писати, що він може цікавого мені розповісти?.. Хоча це й неправда. Проте ви не можете сісти з читачем біля кожного комп\’ютера, аби розповісти про свій задум, тож читач судить на власний смак. Я не кажу при цьому, що треба навмисне спрощувати текст чи усе читачеві \”розжовувати\” – ні, тримати читачів за ідіотів це дуже поганий смак, як на мене, а повага до читача завжди себе виправдовує. Проте повага виявляється (в очах деяких людей) ще й у ретельній вичитці тексту, його \”підгонці\” під загальні правила граматики, орфографії та пунктуації ))
Підсумовуючи: ви узялися за дуже складні технічні завдання, причому аби ж тільки за одне! Трохи, на мій погляд, не впоралися. Але у вас чудовий потенціал, і, якщо є бажання працювати, то рано чи пізно все вийде, а не помиляється лише той, хто взагалі нічого не робить (хоча він теж помиляється, просто у глобальному сенсі). Цілком можливо, що років через 5-6 це я прийду до вас вчитися, і, безперечно, цікаво буде почитати через 5-6 років ваші твори.
Успіхів та натхнення!