Заголовок

Крихітне руде кошеня, забившись в борозну ораного поля, тихенько нявчало, переступаючи з лапки на лапку.

Руденький і досі не міг усвідомити і прийняти тієї жахливої зміни обставин, що трапилась за якісь секунди. От щойно він всмоктував це прекрасне життя, в якому нещодавна з’явився, разом із густим, солодким молоком кішки, і здавалось, що єдина проблема в цьому світі – це відвоювати місце у теплої маминої цицьки. І раптом його маленький, затишний, безпечний світ впав у чорну безодню, перевернутий вибухом догори дригом. Спалах, вогонь, біль – він і сам не зрозумів, як вибрався з палаючої хати і опинився тут, на пшеничному полі, яке теж було зайнято вогнем.

Він нявчав, притискаючись до висушеної  Херсонської землі, направляючи свій тихий крик в нікуди, в космос, з дитячою наївністю віря, що десь існує той Прекрасний Великий Кіт, що здатен його врятувати.

Вогонь підступав все ближче, він тріщав і шипів, як зміїне кубло, але кошеня залишалось на місці – бо нема було, куди бігти.

Раптом велика тінь затулила палаюче сонце, кошеня підхопили і здійняли в повітря. Сині очі уважно роздивлялись брудний пухнастий жмутик.

–   Ти хто такий? – посміхнувся Чоловік в оливковому пікселі і обережно погладив тремтяче створіння засмаленим мізинцем, затиснувши автомат собі під пахвою. – Ну що ти, заспокойся…

Сховавши маленького знайду за пазуху, Чоловік звичним нечутним кроком попрямував далі. Кошеня замовкло, немов відчуваючи потребу тиші. Пекло обгоріле вухо і ніс, дуже хотілося пити, але йому було спокійно і тепло у цій пазусі, де пахло порохом і потом, а через убакс стукотіло велике серце. Заколисаний цим стукотом, кошеня непомітно заснуло.

А невдовзі його витягли з пазухи і явили на білий світ. Прокинувшись, кошеня озиралося навкруги, роздивляючись свою нову обитель й прислуховуючись до голосів:

–      Це що за кавелик?

–      Сам ти кавелик, а це кіт! Тільки брудний і обгорілий…

–    Йому до кота ще рости й рости… Давай його сюди, бач, пищить, певно, води хоче… Така мала дрібнота, думаєш, виживе?

–  Звичайно, виживе, диви, як сьорбає! Він боєць… Бачив щойно корову, що до згорілої хати прибилась, тож молоко, вважай, маємо..

–      І як назвемо цього «сина взводу»?

–      Хай буде Джоні…

–      Джоні, так Джоні… Ходи-но сюди, Джоні, змащу тобі носа пантенолом…

Змащений, нагодований, заглажений Джоні солодко спав, скрутившись клубочком в гніздечку із балаклави. Його світ повертався, а безодня відступала. Чоловік в оливковому пікселі не був схожий на Прекрасного Великого Кота, але відтепер це була його Людина.

***

Власник Жовтого Ока позіхнув і відкинувся в гамаку, мрійливо спостерігаючи  наднову зірку, що перлилася повним спектром кольорів.

–      Ну що, розібрався? Допоможеш їм?

–     Та да… Допоможу, чому б ні? Тим більш, що їхні супротивники – то така гидота… От тільки як? Або по-швидкому – як раз он підходящий астероїд до їхньої планети летить, можу його спрямувати як треба… Або наділю їх енергією наднової, щоб вони ніколи не втомлювались і не втрачали віри… Треба подумать. Але спочатку – посплю!

Він вибрався із Туманності Гамака, лизнув Молочний Шлях  і заскочив у  Сузір’я Коробки, згорнувшись чорним клубком.

Жовте Око закрилося, і за хвилину в бездонній зоряній коробці безтурботно спав Прекрасний Великий Одноокий Кіт.