Заголовок

1

Руки і Запах. Увесь світ Молодшої обертався навколо цього.  Запах Старшої  почав змінюватись. Він став густішим. Останній раз. Сьогодні  руки Старшої пестили Молодшу востаннє.

Зранку  Старша сиділа у власній крові і спостерігала, як відблиски світла від тієї калюжі поступово переміщаються з дверцят холодильника  на стіну, і далі, в коридор.

Чужі прийшли і пішли, а Старша лишилась сидіти на підлозі  у кухні. Вона трохи поплакала. Молодша вийшла зі свого сховку, подивитись, чому це від її подруги так багато зайвого шуму і запаху. Можна було б і поїсти. Погляд Старшої блукав по стінах, підлозі, власних закривавлених руках.

– Бакенеко, киць-киць, до мене…

Якусь хвильку силует білої кішки контрастував із заляпаними стінами, потім розплився у сльозах, ніби на акварельний малюнок хлюпнули водою. Відьма потягнулась пальцями до білої плями на червоному фоні. Останній шматок реальності, за який ще чіплялась Старша. Все інше заслала імла із присмаком заліза.

Кицька підійшла  до помираючої відьми. Хазяйка провела пальцями вздовж спинки, лишивши на білій шерсті мокрі червоні сліди.

–        От і все, Ніка… Прощавай,.. моя хороша. Важко… мені, – рука помираючої пестила кицьку, лишаючи все менше і менше білого на шерсті – Важко… Ти одна у мене… Прийми мою силу.., Бакенеко… – паузи між словами ставали все довшими, а вдихи все коротшими.

Бакенеко знала, що таке смерть. Вона вже давно не котеня. Хазяйка її годувала смаколиками, тому кішка вбивала тільки для задоволення, не для прокорму. Іноді кицька клала обліплену закривавленими пір’їнами чи зваляною мокрою шерстю здобич до ніг Старшої, щоб показати свою любов і турботу. Від подарунків квартирою розносився запах смерті – сліди чийогось маленького болю і страху, – не такий моторошний, як тепер. Вона завила.

« Я одна…» – подумала Бакенеко. Вона ретельно злизала із себе сліди хазяйчиної крові, підійшла до вибитих чужинцями вхідних дверей. Настав час полювання. В порозі кішка оглянулась. У відображенні дзеркала на неї дивилась Старша.  «Тепер я Старша…» – подумала Бакенеко і ступила поміж пітьму і руїни, туди вела її мисливська стежка.

2

Чужинці зайняли два нижніх поверхи покинутих гуртожитків і підвали, розселившись по троє-четверо. Нагору ходили тільки погадити та помародерити.

– Да как так, штоб ні одной закладкі нє било? Я старий раста і сразу віжу где план спрятать можно!

– Дурак ти старий, в каждой квартирє дєтскіє игрушкі. Тут маладиє семьї жилі, а ти наркоту іщеш. Я, вот, залатішка набрал, дєвчонкє сваєй.

– План – нє наркота. Слушай а гдє Шаман? Чьо ето он отстал?

– Колдуєт всьо, чурка.

– Дікарь…

Шаман розклав по куткам копійки. Зайшло сонце, настала година духів нижнього світу, бог Уру відвернув своє лице. Можна наладнати шаманський астральний самостріл.

Кілок – намовлені на злидні монети, розкладені у трьох кутах житла. У четвертий кут – блюдце з отруєним ртуттю з градусника молоком – проти духа-захисника дому.

Сторожовий шнур, прив’язаний  до кілка – дочка хазяїна дому, котра намовлені монети змете віником у совок. Курок самостріла – дружина хазяїна. Стріла – молодший син. Тятива – старший син. Лук – сам хазяїн.

Шаман шепотів таємні слова, проколюючи намовленою голкою зіниці людям на сімейному фотопортреті, зшивав їх усіх страшним закляттям у свій самостріл.

Потім став перелічувати духам свої образи: «Живут, нєпокорниє, в ситостє і достаткє, а кто ім пазволіл? Заклінаю духі ніжнєво мира, изведите их род до трєтьєго колена!» – камлав-скиглив Шаман, вдаривши в невеличкий, розміром з долоню, бубен з людської шкіри.

Щоб астральний самостріл звести, потрібен дозвіл вищих сил. Шаман присів навпочіпки на порозі кухні із заплющеними очима, аби зір не заважав почути знак від його помічників.

Шерхотіння за спиною. Духи? Шаман оглянувся: не привид, тільки лиш звичайна біла кицька. Щойно знову замружився, замість кицьки встала та баба, яку вони пристрелили зопалу зранку, коли втрьох вломились у її квартиру. Мертва баба простягнула до нього закривавлені руки.

« Чур мєня! Чур! Ізиді!» – заволав Шаман, кинувся навтьоки. Кицька стрибнула, страшна відьма зробила крок. Шаман перечепився на рівній підлозі, полетів сторчма. Останнє, що він відчув – як в його ліву скроню із противним хрустом втиснувся  куток кухонної стільниці.

3

Кицька вискочила на голову ще теплій здобичі. Вона злизнула цівку крові зі скроні Шамана. Запах був знайомим. Це був один із вранішніх чужинців. Чужий сморід лоскотав ніздрі тютюновим перегаром, це дратувало кицьку.

Бакенеко вмивалась, сидячи перед дзеркалом у вітальні. Знічев’я торкнула гладку холодну поверхню перед собою. Звідти до неї простягнув руку чужинець із хижими широко поставленими очима. По вилиці із пробитої скроні струменіла цівка крові. Вона вийшла в коридор, її манив слід здобичі.

Двері в кімнату скрипнули.

– Шаман?

Постать втупила у висвітлений повнею сірий квадрат. Шаман мовчки простягнув товаришеві кулак.

– Што там у тєбя, чурка? Ти сбрєдил, штоли?

У підставлену долоню впав закручений кільцем шматочок дроту. Пальці іншої руки відчули округлу форму із звичним на дотик буртиком. Він ще встиг поглянути і здивовано спитати себе, як у жмені опинилась граната без чеки.

Коли чужинці пішли, забравши із собою пошматоване вибухом тіло, у кімнату увійшла біла кицька. Роздвоєний хвіст нервово хлистав її боки. Вона принюхалась до розпиленого у повітрі запаху смерті, підійшла до найбільшої темної плями біля вікна і почала лизькати з підлоги. Потім почала вмиватись, муркочучи. Виглядала вона дуже вдоволеною. Гарне вдалося полювання. Ще один – і на сьогодні все.

Третій був на чатах, чергував у шанцях, викопаних по периметру двору. Він  підсвічував собі затиснутим в зубах ліхтариком, перебирав у жмені награбовані прикраси. Почув кроки, похапцем зав’язав хустинку із золотом, сховав у кишеню.

– А, єто ти… Слихал, у нас в комнатє кто-то с гранатой доігрался? Думал,  єто тєбя,.. тово, а ти, вон…

Тіні створювали химерне враження, ніби у прибулого нема половини обличчя. Він зробив крок уперед і вдарив ножем.

Чужинець відсахнувся, бо встиг побачити, що пів обличчя у товариша справді нема.  Нема і лівої руки. Замість того – місиво із кісток і рваної плоті. Він розрядив у демона весь ріжок. Впритул. Той продовжував наближатись із занесеним для удару ножем.

– Іже єсі на н-н-нєбєсі… – залепетав, оступившись, впав горілиць. Удар в груди перервав наступні слова.

– Не турбуй Його своїм скиглінням. – посміхнулася половиною обличчя Бакенеко, – Ти – в моїх мисливських угіддях.

На дні окопу  лежав він, схлипуючи. Очі витріщені на криваву повню. Піднята рука вказувала на червонястий диск  місяця, палець  згинався, ніби без перестанку смикав курок автомата. Дихання переривалось беззвучною молитвою. Лезо ножа у його лівій руці, котра ніби жила окремим життям, піднімалось і опускалось із хлюпанням, протикаючи його власний живіт. На грудях у нього сиділа біла кицька із роздвоєним хвостом і вдоволено муркотіла, вилизуючи лапку.