16 Травня, 2023

Заголовок

Від

Щорічно, у третій четвер травня, Україна відзначає день ледь не найбільш сакрального свого символу – вишиванки. Зараз вишиванка є однією із візитівок нашої держави. Однак, для нас вона має передусім сакральний зміст, несе код нації, її спадок. У вишиванках ішли і досі ідуть у бій  вірні сини й доньки –захисники України; у ній беруть шлюби і йдуть до церкви, найперші вишиванки створюють матері для хрещення дітей.

Достеменно невідомо, коли саме з’явилася вишиванка. За свідченнями Геродота – вишивками був прикрашений ще одяг скіфів. З прадавніх часів вважалося, що вишиванка оберігає людину від усіляких бід та нечистої сили, дарує їй добру долю, відводить негаразди. Наш народ ставився до вишиванки як до святині. Вони передавалися з покоління в покоління, з роду в рід, береглися як реліквії, адже вважалося, що вишиванка – то також символ здоров’я та краси, порядності й чесності й до усього носій родової пам’яті. У вишивці могло бути закодовано досить багато – імена, дні народження чи інші визначальні дати,  тощо.

Існували вірування, що вишита сорочка – провідник магічної сили, символ кохання й вірності, з чим пов’язано чимало прикмет та забобонів. Так, в одному із давніх замовлянь зазначено: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був. Біла сорочка, дана дружиною чоловікові – символ вірності: поки сорочка біла, доти жінка вірна». А для жінок сорочки пряли тільки з конопель або льону, адже вважалося, що ці рослини захищають майбутню матір і її, ще не народжене дитя.

За період свого існування вишиванка стала мистецтвом. Вона постійно змінювалася, вдосконалювалася, еволюціонувала. Однак одвіку мала прихований, сакральний зміст, несла в собі енергетику і певні коди.

В давні часи процес вишивання не вважався роботою чи наукою, скоріше – магією, ритуалом, вмінням передати свої відчуття, енергетику – за нього брались у визначені дні, із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію у свою працю. Так, фарбували нитки для вишивання лише природними барвниками. Брали те, що було під рукою: кору, коріння, листя і квіти. Тим самим вкладали у вишиванку ще й сили самої землі та природи. Цікаво, що для закріплення кольору нитки запікали у житньому тісті – так вони не втрачали забарвлення протягом десятиліть. В той час жінки не копіювали чужі узори. Їх роботи були індивідуальними. Жінка володіла “мовою” орнаментального письма, де через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, закодовану на добру долю для себе, чи рідної людини. А от відшити чужий узор для сорочки, наприклад, вважалося ледь не святотацтвом і означало взяти на себе чужу долю.

Для немовляти першу вишиту сорочку вишивали на тканині, яка оброблялася свічками хрещеними при хрещенні малюка. Вважалося, що таким чином дитина захищена від бід, негараздів і нечисті. Також, у деяких регіонах, на цих сорочках вишивали в непомітному місці червоний хрест.

Напередодні початку посівного сезон, українці вдягали спеціально вишиті сорочки і влаштовували цілу виставу, просили у землі врожаю, співали, водили хороводи, закликаючи природу до врожаю. Вважається, що цей ритуал сягає корінням до давньослов’янських традицій.

Існує гіпотеза, що за часів Київської Русі орнаменти розташовували на тих частинах одягу, де відкривається доступ до тіла. Чоловічі сорочки в той час були оздоблені вишивкою лише біля комірця. Жіночі ж були розшиті значно більше: біля ворота, на рукавах та по подолу спідниці. Феодальна знать та священнослужителі мали одяг, вишитий золотими та срібними нитками, простий же люд прикрашав сорочки орнаментами, прошитими червоними та чорними нитками. Київські князі всіляко підтримували традиції вишиваного одягу. Так, в ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Ганна заснувала при монастирі школу для дівчат – майбутніх майстринь вишивки.

В часи козацькі вірили, що вишита сорочка як оберіг, гріла душу на чужині та зцілювала рани. Козаки вірили, що вишиті на полотні знаки мають могутню силу, забезпечують зв’язок із рідною землею, надають їм наснагу до перемоги та вберігають від дурного ока. Саме в добу Гетьманщини сформувався цілісний український національний костюм, де вишита сорочка набула символічного значення для всього українства. В період ХVII-XVIII століття український вишитий одяг в прикордонних регіонах зазнав впливу сусідніх держав, що далі призвело до появи нових елементів, техніки оздоблення, крою та тканин.

На початку XIX століття розвиток промисловості призвів до того, що містяни почали носити європейський одяг з гаптованими шовковими вишитими сорочками. А от на селі і далі слідували традиціями. В селі чоловіки носили вишиті сорочки, які заправляли у шаровари, а жінки – плахти, вишиті мальвами та волошками. Діти носили світлий одяг, який оздоблювали вишитими янголами та іншими християнськими мотивами.

Візерунків для вишиванок є безліч, особливо враховуючи те, як орнаменти різняться за регіонами України. Тут і геометричні фігури – квадрат, ромб, трикутник, коло, прості та хвилясті лінії; сакральні символи, як то хрест, серце, зорі, сварга, тощо. Багато й рослинних мотивів – калина, виноград, гілки та листя дуба, дерево життя. Усі вони мають власні значення і символізм.

Загалом, в Україні існує близько сотні «вишивальних технік». Серед найвідоміших технічних прийомів вишивання – гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння. Кожному орнаменту надавалося особливе значення. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

Українська вишиванка пройшла крізь роки, і при цьому не втратила свою силу та красу. Орнаменти з вишивки з кожним днем стають все більш популярними. Сьогодні їх втілюють не лише на сорочках, але й на будь-якому сучасному вбранні, на автомобілях та навіть «викарбовують» у вигляді татуювання, тим самим ніби «замовляючи» себе від усіх негараздів.

Тема вишиванки неодноразово висвітлена у народній творчості та є джерелом натхнення для письменників різних поколінь.