10 Квітня, 2026
Вір пророцтвам, або Чому на Зміїному немає змій
Повернутися до конкурсу: ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
Текст видалено на прохання Автора
Повернутися до конкурсу: ФАНТАСТИЧНЕ МОРЕ – Фантастика морів та океанів
Вітаю, авторе!
Особисто мені оповідка сподобалась. Головний, як на мене, недолік — нестача вичитки. Трохи є помилок і одруківок.
Ну й на мій смак, я б дала більше сучасності, бо тут явний перекіс у бік історії, хоча міф, безумовно, важливий. Тобто, Орест з Богданом все ж працювали над пошуком сили для захисту, були ідеї, сумніви таке інше… Хотілося б трохи поворотів, бо скидається на те, що сила просто впала, як рояль з кущів на голову, коли захисники відправили рускій ваєнний карабль за всім відомим курсом.
Успіхів на конкурсі!
Зовсім нелітературне сумління не дозволяє автору проігнорувати таке жваве обговорення його “літературної совісті”. Етичні категорії для художнього твору дуже важливі. Сперечатись безглуздо. Але, як на мене, лише в тих випадках, коли це стосується важливих для кожного суспільства ціннісних орієнтирів. Не бачу закидів не від кого з коментаторів щодо порушення тих базових принципів, які для всіх нас є непорушними. Натомість спосіб розповісти історію в кожного свій, що і визначає творчу своєрідність твору. До того ж, якщо взяти до уваги бартівську концепцію “смерті Автора”, то все, що ми пишемо – повна бздура, бо вже колись було, а єдиним варіантом розуміння тексту є те, що в ньому знаходить читач. З таких позицій розмови і про літературну совість, і про смаковщину стоять приблизно на одному рівні: кожен бачить те, що бачить, а не те, що хотів сказати автор. Тож спроби щось закидати автору (не тексту – тут прям чекаю на конструктив) суперечать постструктуралістській і метамодерністьскій концепціям художньої творчості. Але ж коменти – це для обговорення твору? Чи автора? Бо щось нелітературне сумління ніяк не дає порозумітись внутрішнім автосрьким голосам. Загалом дякую, друзі, за те, що моя міфілогійна оповідка викликала таку філософську дискусію.
Вітаю, авторе/авторко! Ідея мені сподобалась, я навіть пішла гуглити історію Зміїного, бо ж цікаво стало) але найбільшою… проблемою чи то недоопрацюванням вашого твору, суто на мою думку, здалося те, що ви в однаковій тональності описали і сьогодення, і події минулого. Частині про древню Грецію та Ахілла забракло автентичності. Мені просто важко уявити собі славного воїна Ахілла ,який каже “трясця”)) Можливо, варто було б пошукати якісь вислови саме давньо-грецькою чи навіть додати сюди грецьких слів зі зносками. Бо ваш Ахілл здався мені дуже сучасним. А так дякую за твір та зичу успіхів на конкурсі)
Дякую за коментар! Погоджуюсь, що Ахілл вийшов осучаснений. Утім, саме так і задумувалось. Хотілось переказати історію по-новому та подивитись на минувшину так, наче це все було вчора. Насправді довелось перечитати всі варіанти міфів про Ахілла, а потім викинути половину тексту, що містив їх переспів. З”ясувалось, що і цю нашу історію відомо хто зажадав привласнити. Саме тому міфологйно-історична частина значно переважає, бо вона заслуговує на сучасне переосмислення. Спасибі за конструктив.
“Літературна совість” – це коли автору внутрішнє розуміння не дозволяє класнючу ідею поганецьки втілити в художній текст.
Наразі, є гарна ідея поєднати дві епохи – реальність 2022 та нове трактування тритисячолітньої міфології. Цікавий епічний задум. А от виконання шкутильгає. Це або поспіх, або літературна совість автора була таки приспана)) Фетідою?))
А хіба коректно ставити знак рівності між моральними цінностями (совість) та здібностями? Адже совість (нехай і літературна) – поняття свідомого вибору між категоріями добра та зла, а можливість краще чи гірше втілити ідею твору в текст – справа майстерності (що часто не корелюється з нашим бажанням)! Невже вам буде приємно, коли вас характеризуватимуть як літературно безсовісного автора лише тому, що читачу просто не сподобається ваш чесно вистражданий тривалими зусиллями твір?
Ви про емоційне ставлення.
І щодо “літературної совісті”, і щодо приємно-неприємно, “коли вас характеризуватимуть… лише тому, що читачу просто не сподобається ваш чесно вистражданий тривалими зусиллями твір”.
Відповідаю: читач все одно характеризує і оцінює в першу чергу тексти підходом сподобалося чи ні.А якщо відповідати ,покладаючись тільки на емоції, то, скореш, було б неприємно і мені почути, що я “безсовісний автор”.
Втім, коли відкинути емоції, то рівень майстерності варто таки перевіряти саме “літературною совістю”, тобто внутрішнім відчуттям: написав ти майстерно чи все-таки не дуже. Бо не раз читач уподобує відверто не дуже майстерно прописані тексти.
Про текст як задум в данному випадку – повторю – це добра придумка:)) дуже.
І ви теж про емоційне ставлення. Тільки я не вважаю за правильне совістити авторів за те, що вони не можуть реалізувати (бо інакше написали би краще), а ви не вважаєте це чимось поганим, хоч і маєте розуміти, що на кожного розумного завжди знайдеться ще розумніший, на кожного майстерного, ще майстерніший. І тому ваша “літературна совість” – дуже індивідуальне та відносне поняття, яке при використанні у відгуці на оповідання ніяк не допоможе, а тільки принизить автора твору. Якщо у вас саме така мета – маєте справжю літературну совість!
Якщо дуже “особливою літературною совістю” все-таки маєте на увазі – погляд на літературу, майстерність та оцінку тексти, то, скорше, ця “совість” таки особлива, бо прагне хорошого рівня.
Щодо того, що така “совість” не підходить для відгуку, бо не допоможе автору подолати негаразди з текстом, – то тут не згоден. Саме формат відгуку для цього і придатний, бо відук саме і придуманий для простої відповіді – сподобалося ні, є майстерність чи ні.
А ось подолати негаразди по-справжньому, реально, покроково – то вже є така форма, як “внутрішня рецензія”, або професійне прочитування. Така форма вже переходить до конкретики і чітко підказує що не так або так по кожному абзацу тексту, по кожній лінії, персонажах та навіть підрядкових посиланнях. Дякую.
Дякую, що приділили мені стільки часу! Ваші пояснення стануть у нагоді, коли писатиму відгуки на оповідання, які мені не сподобалися. Раніше старався раціонально пояснити негативне враження, а тепер просто писатиму, що автор “літературно безсовісний” і крапка. Вагомо, універсально та багатозначно! Хай чухає потилицю на здоров’я! Спасибі за науку!
Взагалі, коли пан Олгаф сказав про “літературну совість” автора – то це було метафоично, а не у прямому значені слова. Тому мені щось і підказало, що малася на увазі не “совість” словникова – а авторське відчуття, дотягнув він сам чи ні твір до потрібних кондицій.
Всього лише метафора.
Дякую за увагу, колего Той-Хто-Шукає, ви один з найбільш читаючих та коментуючих на цьому ресурсі.
А що тяжко йому самому про метафоричність того вислову було сказати? 🙂
Якось пояснити свою позицію, як я просив? 🙂 Замість того він відповідав дислайками і звинуваченнями, що його тролять!!! Це ж який негатив треба в собі носити, щоб так реагувати? Я от навіть після всього цього готовий запропонувати йому щирі дружні відносини, бо раніше читав його твори і поважаю в ньому автора, особистість з непересічною фантазією. Може його у минулому ображали й цькували? Так і мене теж! Безліч разів!!! 🙂 Але це не привід надалі вважати прохання про спілкування тролінгом…
Цікава робота, гарно написана. Удачі на конкурсі.
Ідея непогана. Виконання знову накульгує. Завжди запитую себе: “Про що цей твір?”. Навіть коли пишу сам.
Пов’язати героїчного Ахіллеса та українців, що обороняються у війні – це моцно. Проте для того, що ви задумали не вистачило цього оповідання. Має бутине не лише гола ідея, а й розвиток сюжету. Якщо не за умовами конкурса, то хоч за покликом літературної совісті.
Дякую за твір.
Дуже цікаво! Вперше зустрічаю словосполучення “літературна совість”. Не були б ви так ласкаві пояснити на прикладі, що воно означає? І запропонувати ваш варіант розвитку сюжету, щоби краще реалізувати ідею даної історії (адже ви зазначили, що вона непогана)? Вважаю, що ваші поради були б винятково корисні і її автору, і мені, читачу, який завжди готовий повчитися чомусь новому, заповнити пропуски у знаннях.
Наперед вдячний за детальніше розкриття вашої точки зору.
Дякую!
Я не вас питав. Хіба що ви є автором оповідання.
Olgaf
Будь ласка, уникайте образливих відповідей. Кожен учасник має право коментувати і ставити питання
ЛІТвиця
Будь ласка, оцінюйте не тільки мої коментарі, але й провокаційні закиди та тролінг інших.
А відколи це ПРОХАННЯ пояснити коментар кваліфікується як провокація та тролінг? Якщо вже взялися комусь давати критичні зауваження, то будьте ласкаві ВІДПОВІДАЙТЕ за свої слова, а не вдавайте з себе жертву.
Вітаю! Твір про те, що дива трапляються лише там, де є ті, хто їх творить. І магія, навіть така давня, що описувалась ще в грецьких міфах, не вирішує всіх проблем. Ми завжди робимо свій вибір, а вже від нашого вибору залежить, які сили будуть на нашому боці. А сюжет загалом розвиває старий міф на новий лад, сучасність виступає його реалізацією. Щодо літературної совісті – цікаво, але не дуже зрозуміло. Здається, моє бачення подій на Зміїному викладено однозначно.
Шановний авторе! Мені теж дуже кортить дізнатися, що то за така літературна совість… Як на мене, коли коментатор дає такі неприємні висновки стосовно оповідання, то мав би докладніше пояснити свою думку, коли його про це просять. Однак якщо метою допису була не поміч, а лише приниження автора – відповіді, на жаль, не буде… Напевно ось так і виглядає справжня “літературна совість”?
Літературна совість – це відповідальність автора. Дякую за відповідь.
Не знаю чи автору оповідання ваша відповідь та подяка самому собі за відповідь чимось допоможе у майбутньому, а от мені – ні. Однак більше допитуватися я не буду. Не бажаєте спілкуватися в конструктивному дружньому руслі – ваше право… І літературна совість вам суддя! Удачі на конкурсі!
Ось це і є тролінг.
Мені дуже шкода, що ви так розцінюєте ситуацію. Особисто проти вас я нічого не маю. Тільки хотів отримати пояснення. Якщо ж ви його просто не маєте, або у вас є щось ірраціональне супроти тих людей, які цікавляться вашою думкою – мені не лишається нічого іншого, як розвести руками…
А тролінг – це вказувати автору оповідання, що в нього щось негаразд із літературною совістю (це ж треба вигадати такий термін!), замість докладно розібрати помилки (якщо вони є), щоб він зміг їх у майбутньому виправити.