Пампушка на Різдво

Він йшов засніженим містом і згадував дитинство – як ходив колядувати на Різдво: інколи сам, інколи з друзями, одного разу навіть із вертепом. Особливо добре пам’ятав віншування, яке всім подобалося:
–        Віншую вас щастям, здоров’ям. Цим Рождеством Христовим. Де Ісус Христос народився, в стайні маленькій. Витягнув ручки з пеленки, поблагословив цей дім: корону фортуну, небесну корону. Христос ся рождає.
–        Славімо його, – сказала бабуся, яка чула слова чоловіка.
Той ніяково кахикнув і пішов в сторону метро.
–        Мамо, я хочу кіндер? – просив хлопчик.
–        У мене немає грошей.
–        Ось, візьміть, – чоловік купив шоколад.
Потім допоміг дідусю знести важку валізу.
«У темряві завжди видно світлих людей, – згадалася цитата». Виходячи з метро, він усміхався, колядували.
–        Нова радість стала, яка небувала… Над вертепом звізда ясна на весь світ засіяла.
У дитинстві він знав іншу колядку – особливу. Чоловік заплющив очі й раптом опинився в минулому: засніжене село, той самий день. Він згадав бабусю-ворожку, до якої ніхто не хотів іти. Але він не злякався. Що вона йому тоді сказала? Не пам’ятав.
Вирішив піти до неї знову. Може вона допоможе повернутися у своє тіло, свій час.
–        Можна заколядувати? – постукав хлопчик у двері старенької хати.
–        Можна, якщо не боїшся. – Висока сива жінка уважно дивилася на колядника, вивчаючи його.
–        По всьому світу стала новина, діва Марія сина родила. Сінцем притрусила, в ясла положила, господнього сина.
Після віншування ворожка пильно глянула на хлопця.
–        А ти мене не пам’ятаєш? Ти у мене вже був.
–        Ні не був. Я вперше у вас.
–        Ні, був. І минулого разу загадав бажання, яке я виконала. А тепер знову прийшов у час, коли я ще маю силу. Зручно. Що ж – загадуй.
Хлопець довго думав, а тоді тихо промовив:
–        Хочу, щоб не було війни в Україні.
–        Її і так немає. Зараз.
–        Хочу, щоб у моєму теперішньому її не було.
–        Ти гарно заколядував, бери пампушку, – простягнула гарячу випічку жінка хлопчику. Той взяв її до рук, вона так смачно пахла, укусив відразу, заплющив очі і опинився в Києві в своєму часі.
Навколо нього бігали люди. Хтось плакав, хтось сміявся.
–        Підписали.
–        Мир.
–        Нарешті.
Чоловік подивився у свою долоню, де ще відчувалося тепло пампушки і теж посміхнувся.