Світло всього світу

— Здається, ми всі здохнемоооо! — вирвалося у мене, коли я поглянув за вікно обсерваторії. І те протяжне «о» продовжувало вириватися з мого рота вирієм наляканих горобців. Я не розумів до кінця що побачив, проте мав одне фантастичне припущення. У всього світу закінчилася енергія. 

Наукові новини з фізики про те, що таємнича темна енергія, яка дозволяє всесвіту прискорено розширюватися раптово вичерпалася, нікого не зацікавили у передноворічний період. Тим паче на фоні відкриття, що ніякої темної енергії не існує. З доповненням ще одного відкриття, що всесвіт не розширюється. Весь час ми просто неправильно інтерпретували дані. Тож тепер світ образився на фізиків за їхню неуважність і вирішив усіх убити.

Спочатку все було як завжди: святкові вогні, обіцянки кращого життя, ігристе «Шам-пуньк». Все змінилось після сплеску гамма-випромінювання в кінці грудня. Ця новина не просто вийшла за межі мого наукового кола, а вибила двері дробовиком, та цей гуркіт розчинився у передноворічному піротехнічному шоу. Спочатку подумали про диверсію диких північних азійців із ядерною зброєю, але швидко дійшли висновку про неможливість такого сценарію. Мої колеги-астрономи із Полтави підтвердили теорію, що сплеск випромінювання був значно масштабніший, ніж якби підірвали всі запаси ядерних боєголовок на планеті. Це сталося по всій галактиці, а враховуючи, що джерело сплеску не чорна діра в її центрі, то масштаб мав бути ще більшим.

Я покинув думати про це лише першого січня нового три тисячі вісімдесят шостого, а дивлячись у вікно от знову згадав. Там моя колега випустила з рук смартфон і з жахом вирячилася на небо. Я бачив це якусь секунду, а потім згасло світло. Я закричав і не впізнав власного голосу. Мені прийшло усвідомлення, що всесвіт не може бути статичним. Якщо розширення припинилось, то почалося стискання, а отже темпоральна пряма розвернулася в іншу сторону і всі фотони зупинилися. Настала всесвітня темрява. Час зупинився саме тоді, коли я кричав і звук застряг в моєму горлі на цілу вічність. 

А тоді світло ніби увімкнули. Сяйво було таке яскраве, що я гадав жінка, яка дивилась на небо, осліпне. Але яскравим було все, крім сонця. Потік світлових частинок йшов від землі й від нас самих назад до світила. Все йшло у зворотному порядку. Світло може змінити напрямок, але ніколи не згасне.

— Ми всі будемо жити! — кричав я у вікно. Зіткана зі світла жінка мені посміхалася.