Генератор

– Він був Генка-електрик, але сусіди звали його Генератор. Одинаком жив, ні з ким не говорив. Та раптом у кого біда зі світлом – уже стояв, як привид, зі своїм інструментом. Наприкінці 90-х влаштувався електромеханіком на залізницю, а через рік усе й сталося.

Ми з черговим по станції ідемо вздовж колії, ноги у високих чоботах провалюються у сніг. На хвилинку вимикаю диктофон, підіймаю обличчя до неба та ловлю шкірою снігові мухи. Зараз я побачу диво.

– Це був Новий рік, точно знаю, бо дали додатковий потяг. Його тільки тоді й дають, а віднедавна ще й на Святвечір. До того ж замість двох диспетчерів сидів один. І він той… трохи для настрою… Тільки не пишіть про це.

Не писатиму, звісно. Чув, той диспетчер тоді посивів. 

– Пізно побачив, що на семафорі червоний не працює, обрив сигнального кабелю, на місці старої скрутки. Налипання мокрого снігу, а вночі підморозило, так і рвонуло. Викликав електромеханіка, а тоді наш Генератор чергував, хто ж іще. Так той підбігав, уже коли два потяги мчали назустріч один одному. Не думав геть, просто взявся двома руками за проводи й замкнув коло собою. Семафор спалахнув червоним, поїзди роз’їхались, а Генка лишився лежати. Коли диспетчер дошкандибав, той іще стискав руками проводи, а сніг навколо почорнів.

Черговий зупиняється.

– Прийшли. 

Старий семафор, горить зеленим. 

– Бачите? З того часу багато ремонту зробили, стрілки нові, шлагбаум, ще дрібнота… А семафор не чіпаємо. І він жодного разу нас не підвів! От, – озирається на станційний годинник, – Зачекайте хвильку, самі побачите.

Я стою слухняно, переминаю чоботами сніг. Десь там колядники заводять бадьору “Нова радість стала”. Аж ось рейки застрекотали – їде далекий потяг. Семафор вмикає червоний.

– Як годинник!

Черговий усміхається, гордий. Та я не бачу в цьому дива, і він про це знає.

– А тепер дивіться сюди! – показує пальцем на чорні кінці проводів, що стирчать з-під снігу. – Тієї ночі обидва інші кабелі теж обірвало. А він працює! Розумієте?

Не розумію, але справжньому диву не потрібне розуміння. 

– Це наш Генератор, його душа тепер у семафорі.

Вимикаю диктофон, ми мовчимо, слухаємо тишу й віддаємо шану героєві. З хмари сипле лапатий сніг, м’яко лягає на землю. 

Думаю, як назавтра повернуся сам з лопаткою, порозгрібаю, подивлюсь усе. Кореспондент, як слідчий, мусить бути об’єктивним. Але щось усередині шепоче настирливо: “Спокійної зміни тобі, Генераторе”.