Енергожерочка

— Грицю, не смикай ліхтариком! У мене вже в очах миготить, — пробурчав Петрович, намагаючись дістати перегорілий запобіжник.

Підвал, де знаходилися трансформатори, нагадував Грицькові склеп з вампірами, який він недавно бачив у фільмі.

— Петровичу, — прошепотів Гриць трохи злякано. — Ви чули? Там, у глибині підвалу звуки якісь дивні… Наче плямкає хтось…

— Менше жахів на ніч дивися. То якісь щурі, напевно, — реготнув старший напарник.

— Ні, Петровичу, я серйозно. І там очі світяться! Червоні!

Раптом світло ліхтарика в руках стажера замиготіло і згасло. Запанувала абсолютна темрява. І в тиші пролунав скрегіт, в з мороку на чоловіків глипнули два червоних ока.

— А от це вже цікаво, — спокійно промовив Петрович, вмикаючи свій ліхтарик.

Він освітив жахливу картину. На підлозі сиділо щось страшне і жерло високовольтний кабель, хрумаючи його, як соломку. Схоже було на клубок чорного моху розміром із футбольний м’яч із шістьма лапами і здоровенною пащею, повною дрібних гострих зубів. Потвора зашипіла, виплюнувши шматок кабелю, й агресивно вищерилася.

— Шановний, — ввічливо звернувся до неї Петрович. — Ви навіщо кабель псуєте? Це, між іншим, лінія на пологовий будинок.

Істота відкрила пащу, й пролунав злий голос:

— Я енергожер. Голодний, між іншим. Мені треба мідь і електрони. Дієта мене вже замучила.

— О, то ти зголоднів, — кивнув з розумінням Петрович, наче це був якийсь кіт, а не невідомо що. — А кабелі гризти не треба, від цього печія буде. Грицю, дай-но сюди свій павербанк.

— Петровичу, я його ще не виплатив! — злякався стажер.

— Давай, кажу! Врятуємо район.

Петрович кинув павербанк чудовиську. Енергожер проковтнув ґаджет, кліпнув очима і засвітився м’яким рожевим світлом.

— Сма-а-ачно, — промуркотів прибулець тоненьким приємним голоском. — Літій-іонний десерт. Рівень агресії знижено. Я задоволена!

— О, то ти дівчинка? Енергожерочка! А гарнюня яка! Павербанк тобі — як шоколадка. Вчися, Грицю! Майже всі дівчата люблять шоколадки! — зрадів електрик. — А тепер, шанований, тобто шановна, ти нам винна. Ти кабель перегризла? Перегризла. Ставай у розрив ланцюга, будеш працювати муфтою, поки аварійку не викличемо.

Прибулець, тобто прибулиця, винувато зітхнула й вчепилася лапками в обидва кінці перегризеного кабелю. Її тіло засяяло яскравіше, пропускаючи крізь себе струм, і гудіння трансформатора вирівнялося.

— От бачиш, Грицю, — усміхнувся Петрович. — І світло дали, і прибулиця при ділі. А ти боявся. Пішли, у нас ще заявка на Троєщині.

Через хвилину у вікнах будинку загорілося світло, а в підвалі задоволено муркотіло рожеве волохате “реле”…