ТаймЧат

ЛОРЕН: Привіт! 🙂

МАРТІН: Привіт…

ЛОРЕН: Ви ж Мартін Трой, правда? Той самий Мартін Трой?

МАРТІН: Напевно. Якого замовляли.

ЛОРЕН: Чи можу я називати Вас Мартіном?

ЛОРЕН: Якщо це, звісно, не зухвалість із мого боку.

ЛОРЕН: 🙂

МАРТІН: Жодних проблем. Ти платиш за чат, тож можеш називати мене хоч Сантою.

ЛОРЕН: Дякую. Це так круто! Для мене це велика честь.

ЛОРЕН: Я Лорен Стюарт. Ви також можете називати мене Лорен.

ЛОРЕН: Якщо Вам так більше до вподоби 🙂

МАРТІН: Слухай, Лорен, не переймайся надто. Я дуже простий чувак, зі мною можна нормально на ти й без церемоній, гаразд?

МАРТІН: Тим більше, що за цей чат із тобою мені скостять термін, і я обіцяв бути котиком і не ображати тебе.

ЛОРЕН: Так, звичайно.

ЛОРЕН: Як скажеш.

МАРТІН: Чудово.

ЛОРЕН: Мартіне, ти раніше брав участь у ТаймЧаті?

МАРТІН: Ні, що ти. Цю штуку винайшли вже тоді, коли я сидів. А мене не те що до ТаймЧату, взагалі не підпускали до мережі, до терміналів… Це є в умовах мого ув’язнення. Повна електронна ізоляція.

ЛОРЕН: Так, я знаю. Я читала. Якщо це твій перший ТаймЧат, я маю пояснити тобі правила, ок?

МАРТІН: Ок.

ЛОРЕН: Зараз ми спілкуємося по відкритому каналу. І все, що ми скажемо, може бути використано корпорацією ТаймЧат. Щоб перейти в безпечний режим, ми повинні назвати себе і дати згоду на приватний чат.

МАРТІН: Зрозумів.

ЛОРЕН: Оскільки ти ув’язнений, ти не можеш мати приват, але я навчаюсь на журналістку, і змогла добитися права на приватний чат із тобою з метою збереження журналістської таємниці.

МАРТІН: Круто.

МАРТІН: Мабуть ))

ЛОРЕН: Точно круто. Отже.

ЛОРЕН: Я, Лорен Стюарт, 2087, даю свою згоду на приватний чат із Мартіном Троєм, 2054 рік.

ЛОРЕН: Тепер ти.

МАРТІН: Я, Мартін Гаррет Трой, 2054 рік, даю згоду на приватний чат із Лорен Стюарт, 2087 рік.

МАРТІН: Усе правильно?

ЛОРЕН: Так!

МАРТІН: І що далі? Як перейти до приватного чату?

ЛОРЕН: Усе, я вже перевела нас. Я модерую чат, і натиснула відповідні кнопки на своєму терміналі 🙂

МАРТІН: І чат уже приватний?

ЛОРЕН: Так.

МАРТІН: Узагалі, узагалі?

МАРТІН: Я маю на увазі, вони ж можуть потім підняти записи та все подивитися?

ЛОРЕН: Ні. Це було б протизаконно. Тому запис зараз не ведеться. Тільки на мій особистий носій, щоб я могла використати для своєї статті запис інтерв’ю з тобою.

МАРТІН: Ти впевнена?

ЛОРЕН: Абсолютно. Можеш нічого не боятися. Я розумію твою параною. Але цей чат пишу лише я. З твоєї згоди.

МАРТІН: Окей.

ЛОРЕН: Тоді розпочнімо інтерв’ю?

МАРТІН: Так, згода

ЛОРЕН: Зараз 16:04 мого локального часу, і в нас залишилося 56 хвилин. ТаймЧат коштує величезних грошей, але мені за хорошу успішність університет виділив годину з академічної квоти.

МАРТІН: Пощастило тобі)))

ЛОРЕН: Так.

ЛОРЕН: Мені подвійно пощастило. Я перша, хто бере в тебе інтерв’ю. Єдина. Це ексклюзив, і це буде справжня сенсація.

МАРТІН: Як скажеш ))))

МАРТІН: Що такого цікавого в інтерв’ю з ув’язненим? Я ж не якийсь відомий маніяк-різник, опальний диктатор чи щось таке.

ЛОРЕН: Жартуєш? Ти справжня легенда.

МАРТІН: Та облиш…

ЛОРЕН: Ну серйозно ж )

ЛОРЕН: Ти — винахідник бездротових наркотиків. Ти здійснив революцію, давши світу доступ до небачених раніше задоволень.

ЛОРЕН: Це крутіше, ніж інтерв’ю з маніяком!

МАРТІН: Формально я не винайшов бездротових наркотиків, а використав експериментальну урядову технологію, переробив і виклав у відкритий доступ.

ЛОРЕН: Так, точно. Звірмо факти. Ти працював на таємний урядовий проєкт. Як він там називався?..

МАРТІН: «Воннеґут».

ЛОРЕН: Точно!

ЛОРЕН: Дивна назва…

МАРТІН: Чому? Це на честь письменника минулого століття. У нього була книга про контроль над розумом.

МАРТІН: А проєкт саме й полягав у тому, щоб використовувати бездротові вежі по всій країні та поширювати імпульси з потрібним урядам настроєм. І в такий спосіб тримати всіх під контролем.

ЛОРЕН: Звучить жахливо… :((((

МАРТІН: Так, я згоден.

ЛОРЕН: Я розумію твій вчинок зі зливом інформації. Правда. Ти наш герой. Ти запобіг рабству, це…

ЛОРЕН: Це сміливо й самовіддано.

ЛОРЕН: Але як ти здогадався використовувати цю технологію як наркотик?

МАРТІН: Ти, напевно, читала моє досьє. Адже я колишній наркоман.

МАРТІН: І я ніколи не пробував провідні наркотики. Я знав надто багатьох, кому вони спалили мізки.

ЛОРЕН: Так, це був страшний період ((

МАРТІН: Правильно. Але багато хто піддавався спокусі встромити собі в голову штекер і попливти в електронний сон. І далеко не всі виринали з нього. Помирали щасливими з контактами, що закоротили в мозку…

ЛОРЕН: Мартіне?..

ЛОРЕН: Мартіне, ти там?

ЛОРЕН: Агов!

МАРТІН: Так, вибач, я дещо замислився.

ЛОРЕН: Ох, гаразд, бо я навіть злякалася, що зв’язок обірвався чи перешкоди в часі. Таке буває…

МАРТІН: Даруй.

МАРТІН: Так що там… а, так. Я був затятим противником усієї цієї провідної наркоти. Але я іноді бавився травою і чимось екзотичним із хімії :-~

ЛОРЕН: Яке варварство!

МАРТІН: Це ти тепер так кажеш. Тоді це було нормально. Багато хто боявся дротового лайна, і тіньовий бізнес традиційної дурі був ще сильний.

ЛОРЕН: Як скажеш. Тобі явно видніше 🙂

ЛОРЕН: І все ж, який зв’язок твоєї роботи з тим, що ти створив бездротові наркотики?

МАРТІН: А, багато факторів було…

МАРТІН: У проєкті я був фізиком, який відповідав за модуляцію сигналів. Щоб їх коректно сприймав мозок та інтерпретував у власні емоції.

МАРТІН: Технологія була сира, ми не могли досягти широкого спрямування необхідних імпульсів. І потужність сигналу чи конфігурація антен не допомагали подолати цей бар’єр.

МАРТІН: Але я бачив, що було з піддослідними, яких опромінювали в лабораторії.

ЛОРЕН: Розкажеш?

МАРТІН: Так, тепер уже можна. Той уряд повалено 11 років тому. Скоти…

МАРТІН: Ми могли модулювати сигнали найпростіших емоцій. Спокій, страх, агресія, невдоволення, хіть, байдужість тощо.

МАРТІН: Одному хлопцеві різали руку в нього на очах, а він спокійно з усмішкою дивився на це.

ЛОРЕН: Жах! ((((((((((((

МАРТІН: Гірше. Набагато гірше.

МАРТІН: Інших змушували в люті калічити себе. Забиватися у куток від жаху. Трахатися до втрати свідомості. Вони не могли цьому чинити опір. Ці емоції передавалися їм у мозок.

ЛОРЕН: Так, мабуть, працювати над таким було важко.

МАРТІН: Угу. І ще ми боялися, що до нас теж можуть застосувати ці методи.

МАРТІН: Але технологія погано працювала. На малій відстані нормально, при контакті взагалі чудово. А більше як 3 фути — і сигнал був ненаправлений, виникали перешкоди, точність впливу падала.

МАРТІН: Я розібрався, як трохи покращити фокусування. І досягти глибшого відгуку.

МАРТІН: Але не поспішав зі звітом керівництву. Не хотів, щоб наш проєкт втілили у життя.

ЛОРЕН: Ти саботував роботу?

МАРТІН: Так.

МАРТІН: Певною мірою.

МАРТІН: Наскільки це було можливо. Тягнув час.

МАРТІН: А вдома я тестував на собі новий підхід до вирішення завдання. Зібрав для цього портативний випромінювач і запрограмував так, щоб стимулювати центри задоволення.

ЛОРЕН: Цікаво. Цього я не знала.

МАРТІН: Так, хотів забути й не думати про ті жахіття, які бачив щодня…

МАРТІН: Якось так збіглося, що в мене вийшло, і я майже всю ніч провів під кайфом, якого не ловив від марихуани чи пігулок. Це було набагато крутіше. Мені не хотілося йти на роботу. Я хотів залишитися вдома та досліджувати можливості свого випромінювача. Відкинути все це жахіття й упоротися зі своїм новим джерелом блаженства.

МАРТІН: Але я знав, що, коли не приїду на роботу, за мною відправлять охорону.

МАРТІН: Так ось, того дня одна дівчина померла в лабораторії під час тестів. Вони посилювали імпульс, змушуючи її ненавидіти, пробуджуючи у ній лють. Вона не витримала. Вона вирвала собі горлянку голими руками.

ЛОРЕН: Трясця…

ЛОРЕН: Ой, вибач…

МАРТІН: Не перепрошуй. Я тоді матюкався набагато гірше. Ми всі були в шоці від того, що сталося. Тварюки! Вони…

МАРТІН: Тоді я і вирішив покласти цьому край.

ЛОРЕН: І що ти зробив?

МАРТІН: Я ще тиждень тестував свій випромінювач та відточував програми для базових позитивних емоцій — умиротворення, щастя, радість, збудження, задоволеність.

МАРТІН: Я зібрав пакет задоволень, схеми випромінювача та програмне забезпечення до нього. І виклав усе у відкритий доступ.

ЛОРЕН: І втік?

МАРТІН: Звичайно. Якби мене впіймали, вони б мене прикінчили.

ЛОРЕН: Але вони все одно тебе впіймали.

МАРТІН: Так. Але не вони. Ти ж знаєш, що за тиждень той уряд впав. Тиждень заворушень, коли вся країна була у вогні. Весь світ у вогні, якщо точніше.

ЛОРЕН: Так, а ти підпалив ґніт і звалив :=)

МАРТІН: Угу. Я переховувався.

МАРТІН: Чекав.

МАРТІН: У мене були друзі, які мені допомогли.

МАРТІН: Перечекати бурю. І далі ховатися, адже за мою голову було оголошено винагороду.

ЛОРЕН: Навіть не уявляю, як тобі вдавалося залишатися в тіні майже пів року.

МАРТІН: Так. Було тяжко. Дуже складно.

МАРТІН: Не залишати електронних слідів. Змінювати укриття…

МАРТІН: Але водночас я продовжував удосконалювати технологію.

МАРТІН: Про контроль над населенням тепер навіть не йшлося. А ринок вибухнув від хвилі нових безкоштовних наркотиків.

ЛОРЕН: Ти хотів заробити на цьому?

МАРТІН: Заробити? Ні. Напевно, ні.

МАРТІН: Спочатку я довів до ладу свої сирі напрацювання. І створив ще кілька тематичних наборів відчуттів. Гордість успіху. Радість материнства. Захоплення перемоги. Екстаз оргазму.

ЛОРЕН: Багато з твоїх ранніх робіт популярні й зараз. Вважаються класикою.

МАРТІН: Правда?

ЛОРЕН: Серйозно))) Адже це все давно є легальним для особистого використання.

МАРТІН: Круто))

МАРТІН: Ти запитувала про гроші. Так, я думав продавати кастомні почуття. Я залишився без роботи, на втіках. А чорний ринок софту для випромінювачів уже почав формуватися.

МАРТІН: Сама розумієш, я всіх у цьому випереджав. Тоді. То був мій шанс.

ЛОРЕН: Але ти міг і спалитися.

МАРТІН: І спалився (((

МАРТІН: Зрештою вони змогли відстежити мене.

ЛОРЕН: Співчуваю.

МАРТІН: Облиш. Усе не так погано. При старій владі мене б прибрали на місці. При новій мені хотіли дати лише довічне за зраду і злив секретної інформації.

ЛОРЕН: Це було несправедливо.

МАРТІН: Спірне питання. Їхня правда, якщо формально. Але вони знали, що морально не могли так учинити.

МАРТІН: Громадськість сильно тиснула на уряд.

ЛОРЕН: Так, багато хто вважав тебе героєм. Ти і є герой.

МАРТІН: Ну… Хай там як, уряд вирішив піти на компроміс. Мене виставили борцем зі злочинною владою. Людиною, яка зруйнувала найбільшу змову в історії. Але тим самими, щонайменше, порушила присягу.

МАРТІН: 15 років. Загальний режим. Але без права доступу до технологій.

МАРТІН: 10 я вже відсидів. 4 мені скостили за хорошу поведінку. Знову ж таки під тиском громадськості, яка вимагала амністії для свого рятівника.

ЛОРЕН: І ще рік тобі повинні зарахувати за згоду дати це інтерв’ю. Мені обіцяли.

МАРТІН: Так, мені теж. Ти подарувала мені квиток на волю.

МАРТІН: Дякую тобі. Година спілкування, і в результаті завтра мене випустять.

МАРТІН: Я не уявляю, як людина з майбутнього може допомогти мені в сьогоденні, це просто не вкладається у моїй свідомості. Але я дуже вдячний.

ЛОРЕН: Та нема за що :=D

ЛОРЕН: Вони не могли мені відмовити, це вже є в підручниках з історії.

МАРТІН: І до цього я теж не можу звикнути. Я тут усе пропустив. Можеш мені двома словами пояснити, як це можливо?

ЛОРЕН: Післязавтра ти сам зможеш усе прочитати.

МАРТІН: Точно. Нечесно забирати в тебе час інтерв’ю.

ЛОРЕН: Знаєш, насправді я не можу тобі всього пояснити, навіть якби хотіла. Але…

ЛОРЕН: Ти ж знаєш, що Земля оточена електромагнітним полем. І що світло має подвійну природу, адже є водночас фотонами й хвилею?

МАРТІН: Я фізик, не забула? І трохи знаюся на хвилях.

ЛОРЕН: Ой, точно(((

ЛОРЕН: Туплю.

ЛОРЕН: Тоді ти знаєш і теорію квантової заплутаності?

МАРТІН: Упс, ні. Це не моя сфера. Тільки загалом розумію, про що йдеться.

ЛОРЕН: Дідько! Я й у загальних рисах не розумію. Знаю, що це пов’язано з природою світла, квантовою заплутаністю та гравітацією.

МАРТІН: Почитаю, коли вийду.

ЛОРЕН: Коротше, не важливо як, але 36 років тому… Ой, вибач, для тебе це лише 3 роки тому. Корпорація ТаймЧат змогла здійснити суттєвий прорив та досягти зв’язку в часі.

ЛОРЕН: Тоді вони, до речі, були дрібним стартапом під крилом міноборони))))

ЛОРЕН: Обходиться це надзвичайно енерговитратно й дорого, тому тільки в текстовому чаті, щоб мінімізувати потік обміну даними.

МАРТІН: Я чув дещо про це від новеньких, які застали це диво на волі.

ЛОРЕН: Так, точно диво 😀

ЛОРЕН: Коли вже його створили у 2051-му, то ми не можемо зв’язатися ні з ким із ранніх періодів. Але можемо з тими, хто живе пізніше. Навіть із майбутнім. Це нереально круто. Спочатку ТаймЧат використовували лише для наукових праць. Згодом почали використовувати й у комерційних цілях.

МАРТІН: Але ж так можна змінити минуле?

ЛОРЕН: Ні)))

ЛОРЕН: Минуле змінити не можна.

МАРТІН: Я маю на увазі, що інформація про майбутнє, доступна в минулому, може змінити майбутнє.

ЛОРЕН: Не може 🙂

ЛОРЕН: Майбутнє незмінне. Воно вже сталося. І є для когось минулим.

МАРТІН: Я цього не розумію.

ЛОРЕН: Ти не можеш змінити минуле, воно вже сталося. Наше майбутнє — це чиєсь минуле, що відбулося.

ЛОРЕН: І знання того, що відбудеться в майбутньому, не дає тобі можливості змінити його. Що б ти не робив, ти зробиш саме те, що має статися.

МАРТІН: Фаталізм якийсь.

МАРТІН: Приреченість.

МАРТІН: Це тупо.

МАРТІН: Ненавиджу парадокси.

ЛОРЕН: Просто ти ще не звик до цього. А ми вчимо в школі історію не лише минулого, а й майбутнього.

МАРТІН: Історія майбутнього?..

МАРТІН: Але як? І навіщо знати, що буде?

ЛОРЕН: Ти здивуєшся, але знання історії майбутнього надає людству стабільності. Упевненості в завтрашньому дні. Віри у власні сили й можливості.

МАРТІН: Це дивно…)))

ЛОРЕН: Тобі б сподобалося у 87-му, повір. У нас немає воєн, ми перемогли голод і основні хвороби. Впоралися з расовими та релігійними непорозуміннями.

МАРТІН: Звучить повною утопією.

ЛОРЕН: Ні, нам далеко до утопії. У нас вистачає проблем. Але ми над цим працюємо. І ми знаємо, що впораємося з ними. Та й Кейсі нам багато в чому допомагає. Це прискорило наш прогрес.

МАРТІН: Який Кейсі?

ЛОРЕН: А, точно, ти ж не знаєш, я забула.

ЛОРЕН: Це наш ШІнт.

МАРТІН: Ви змогли створити штучний інтелект? Та ще й дружній? І хто ж досяг успіху в цьому?

ЛОРЕН: Ні, ми його не створювали. Він сам утворився. Вважається, що він є сингулярністю. Надрозумом, що самоорганізувався, коли концентрація даних досягла певної критичної маси.

МАРТІН: Дивно якось. Усі працювали над створенням ШІ, а він сам собою з’явився?

МАРТІН: І хто його так назвав? Безглузде ж ім’я ((

ЛОРЕН: А, Кейсі — це не ім’я, насправді він називає себе складною послідовністю символів, а потім для простоти його стали називати Кейсі, а йому сподобалося.

МАРТІН: І що, уряди всього світу не намагалися його підпорядкувати чи знищити?

ЛОРЕН: Деякі намагалися. Він показав їм, що це не лише марно, а й… нерозумно.

ЛОРЕН: Зараз усі уряди з ним співпрацюють, радяться, він допомагає координувати все, ділиться новими винаходами, технологіями, знаннями. Він допоміг позбутися тероризму, знизити рівень злочинності. Розв’язати проблеми із продовольством. Допоміг слабким економікам.

МАРТІН: Ви дозволили якомусь божку-з-машини правити вашим світом?!..

ЛОРЕН: Він нами не править! Він допомагає нам. Кейсі став для нас старшим цифровим братом. Він дбає про нас.

МАРТІН: Великий Брат дивиться за тобою))

МАРТІН: Не поділяю твого ентузіазму. Не подобається мені. Добре, що мого часу такого не було. Бо мені довелося б піти в опір і боротися з новим узурпатором.

ЛОРЕН: Даремно ти так. Він класний.

МАРТІН: Гаразд, біс із ним, це ваша справа там, у 2087-му. Скажи мені краще, ухвалили нарешті закон, що забороняє класти ананаси в піцу?

ЛОРЕН: Ні. А що не так з ананасами в піці?

МАРТІН: Це злочин проти піци.

МАРТІН: А, гаразд, забий. Отже, у вас точно не утопія;)))

МАРТІН: Даруй, я знову відволікаюся. Повернімося до твого інтерв’ю.

ЛОРЕН: Так, дякую 🙂

ЛОРЕН: Мені хотілося б заповнити деякі прогалини у твоїй біографії, дізнатися від тебе особисто про те, що ніхто не публікував.

ЛОРЕН: Зрозуміти твою мотивацію. Дізнатися, що ти робив у ті пів року, коли ховався. Як тобі було у в’язниці, знаючи, що ти засуджений за праве діло. Твої плани, чим ти збираєшся займатися далі.

МАРТІН: Слухай, я не впевнений, що ми за годину стільки можемо обговорити. А чому ти не взяла в мене інтерв’ю у 2087-му? Чи на той час я вже?..

ЛОРЕН: Ти ж не знаєш, так?

МАРТІН: Не знаю що? :-/

ЛОРЕН: Тебе немає у 2087-му.

МАРТІН: У сенсі? Тобто я вже помер на той час? Коли?

ЛОРЕН: Не знаю.

ЛОРЕН: Тебе немає. Взагалі немає.

ЛОРЕН: Ти зник. Ніхто не знає, де ти, що трапилось. Ти просто зник :((

МАРТІН: Чорт!

МАРТІН: І коли я зник?

ЛОРЕН: За твоїм часом… завтра…

МАРТІН: Зачекай. В якому сенсі завтра? Але ж завтра мене випускають!

ЛОРЕН: Так.

МАРТІН: Ти щось плутаєш, мабуть. Як я можу зникнути завтра?

МАРТІН: Я що — вийшов і зник?

ЛОРЕН: Так, завтра ти вийдеш на волю і зникнеш. Назавжди.

ЛОРЕН: І тому сьогодні — останній день, коли я можу взяти в тебе інтерв’ю.

ЛОРЕН: Мартіне?

ЛОРЕН: Агов, Мартіне. Ти там в порядку?

МАРТІН: Так.

МАРТІН: Тобто ні.

МАРТІН: Чорт забирай, та як я можу бути в порядку після того, що ти мені розповіла?!..

МАРТІН: Пробач… Я просто намагаюся це усвідомити…

ЛОРЕН: Повір, мені шкода повідомляти тобі це.

ЛОРЕН: Ми зараз звикли знати своє минуле та майбутнє. А для тебе це, мабуть, шок.

МАРТІН: Так, є трохи ((

МАРТІН: Ошелешила мене…

МАРТІН: Не кожен день доводиться дізнаватися, що тебе завтра не стане.

МАРТІН: Начебто, знаєш, сидиш у в’язниці 10 років, будуєш плани на майбутнє.

МАРТІН: А виявляється, ніякого майбутнього немає…

ЛОРЕН: Вибач, вибач, вибач =((((

ЛОРЕН: Я не знала, чи ти знаєш…

ЛОРЕН: І я сподівалася, що ти допоможеш мені дізнатися, що сталося.

МАРТІН: Але я й гадки не маю! Поки ти не сказала…

МАРТІН: Я не можу тобі допомогти в цьому. Радий би, але не можу ((

ЛОРЕН: Хтозна, а якщо насправді можеш.

МАРТІН: Не зрозумів…

ЛОРЕН: Розумієш, тебе шукали всі. Уряд, поліція, спецслужби, мафія, журналісти, приватні пошукові контори… Загадка твого зникнення довго не давала всім спокою.

ЛОРЕН: Було багато конспірологічних теорій. Про те, що тебе…

МАРТІН: Викрали інопланетяни?

ЛОРЕН: =)))

ЛОРЕН: Так, і такі теж.

ЛОРЕН: Говорили, що тебе прибрав уряд. Що тебе викрали та вбили наркокартелі, щоб помститися за те, що позбавив їх бізнесу.

ЛОРЕН: Що ти ховаєшся від усіх, живеш відлюдником. Чи зробив пластику та поїхав у Ріо. Що ти винайшов нову чумову бездротову наркоту та й здох від передозу десь у глибокій норі, так і не встигнувши викласти нову наркоту в мережу.

МАРТІН: Оце останнє звучить доволі правдоподібно)))

МАРТІН: Слухай, Лорен, а чому ти перша мене інтерв’юєш? Що їм заважало знайти мене тут упродовж останніх десяти років?

ЛОРЕН: Мммм… Еееее… Пенітенціарна система. Твій вирок забороняє тобі доступ до мережі та будь-яких терміналів.

МАРТІН: Я в курсі. Чому ж тобі дозволили сьогодні? За день до виходу на волю?

ЛОРЕН: Як би тобі сказати… Загалом, мій тато — сенатор. Він входить до складу комісії з контролю за виправною системою. Він… натиснув на свої важелі, потягнув за якісь ниточки, і заборону доступу до мережі з тебе зняли на день раніше.

МАРТІН: Ось воно як…

ЛОРЕН: А мені тато тебе подарував, як найкращій учениці на курсі.

МАРТІН: Так-так, юна леді. Я вам не подарунок. Я взагалі далеко не подарунок;-)

ЛОРЕН: Тобі за це ще на рік зменшили термін, не обурюйся.

МАРТІН: Та я вдячний, чесно.

МАРТІН: Але ти мене реально збентежила тим, що завтра я зникну.

ЛОРЕН: Мартіне, ось я й подумала, що ти можеш знати дещо, що допоможе мені знайти тебе. Дізнатися, що з тобою сталося.

МАРТІН: Але ж я не знаю цього!

ЛОРЕН: Так, але ти можеш знати щось. Тобі не погрожували? До арешту чи у в’язниці?

МАРТІН: Пфффф… Звісно, погрожували. Картель Базилікос… Вони намагалися вбити мене. Дивно, але за мене заступилися інші ув’язнені. Деякі клани та братства пригрозили війною тим, хто ризикне завдати мені шкоди. Я для них поза законом. Чи над законом? Не певен точно.

МАРТІН: Але вони мене захищали.

ЛОРЕН: Ого! :-0

МАРТІН: Так. Отже, я не думаю, що картелі причетні. Та й вони теж розуміють, що якби «Воннеґут» запустили, від їхнього бізнесу і від них самих нічого не лишилося б.

ЛОРЕН: Логічно.

МАРТІН: Уряд? А сенс? Для нового уряду я вигідний, я легенда, борець із тиранією. Відбув законне покарання. Їм би мене виставити ідолом, символом нової влади й порядку. А викрадати? Вбивати? Не знаю. Не думаю.

ЛОРЕН: Може, вся річ у твоїх планах? Чим ти збирався зайнятися після визволення?

МАРТІН: Трохи відтягнутися, подивитися у світі, що змінилося за час мого перебування тут. Поїсти нормальної їжі, випити пива. Вдмухати в себе славний коктейль із моїх власних бездротових екстазів.

МАРТІН: А потім почати потихеньку працювати.

ЛОРЕН: Ти розповідав комусь про свої плани?

МАРТІН: Нічого конкретного.

ЛОРЕН: А де ти збирався жити?

МАРТІН: Хочу винаймати квартиру в місті. Якомога спокійнішу, не люблю шуму.

ЛОРЕН: Ну а хоч над чим ти збираєшся далі працювати? Можеш мені сказати?

МАРТІН: Та в цьому немає нічого особливо секретного, можу. Тим більше якщо в мене вийде, то ти вже маєш про це знати. А якщо ні…

ЛОРЕН: То ні…

МАРТІН: Я тут над дечим працював.

ЛОРЕН: Тобто як — працював? У тебе ж не було доступу й терміналів?..

МАРТІН: Ти впевнена, що канал є абсолютно безпечним?

ЛОРЕН: Так.

МАРТІН: Зрозумій, якщо я тобі напишу, що я мав нелегальний термінал, то моє УДЗ анулюють. Мені ще можуть накинути термін за порушення.

ЛОРЕН: Я могила :-Х

ЛОРЕН: Якщо потрібно, я зітру це у своєму записі. Крім мене, ні в кого не буде до цього доступу.

МАРТІН: Гаразд.

ЛОРЕН: Так, і не забувай, не можна змінити хід часу. Ти точно виходиш завтра, про це є записи.

МАРТІН: Точно. Не можу до цього звикнути.

МАРТІН: Мені роздобули термінал. Без під’єднання до мережі, але мені це не потрібно.

МАРТІН: Я тут для хлопців писав різні кастомні відчуття. Тож мене забезпечили терміналом…

МАРТІН: Отже, я мав можливість попрацювати над новим проєктом.

ЛОРЕН: Очманіти…

ЛОРЕН: І що за проєкт?

МАРТІН: Телепатія.

ЛОРЕН: що?… :-0

МАРТІН: Я хочу створити прилад для передачі думок між людьми.

ЛОРЕН: Ти серйозно? Але яяяяк?

МАРТІН: Мені здається, я намацав правильний напрямок, але роботи ще багато.

МАРТІН: Розумієш, мої бездротові наркотики та й увесь задум над контролем за населенням — все це засноване на емпатії.

ЛОРЕН: Емпатії?

МАРТІН: Здібності сприймати емоції інших людей.

МАРТІН: Емпатією володіють кішки та собаки, коні, деякі інші тварини.

МАРТІН: Діти. Потім ми вчимося розуміти мову, якісь складні нові навички, але втрачаємо вроджену здатність до емпатії.

МАРТІН: Вплив мого випромінювача передає емоції, почуття та відчуття.

ЛОРЕН: Втикатора.

МАРТІН: Що?

ЛОРЕН: Зараз їх називають втикаторами. Тому що народ ходить чи валяється з ними всюди, втикає. Самі втикатори, до речі, зараз дуже мініатюрні. Як… горіх? Деякі поміщають їх собі в сережку чи кулон.

МАРТІН: Втикатор. Мда…

МАРТІН: Так ось я впевнений, що аналогічно можна передавати й думки.

МАРТІН: Це трохи складніше, звісно. Але якщо ми можемо сприймати емоції, то зможемо й думки, це лише питання складності модуляції.

ЛОРЕН: І ти зміг уже чогось досягти?

МАРТІН: Поки що не багато, я працюю над тим, щоб перевести думки у цифровий сигнал. Є ідеї, але треба буде попрацювати зі складним обладнанням. Не знаю.

МАРТІН: А у вас у 2087-му вже є ця технологія?

ЛОРЕН: ні :'(

МАРТІН: Це означає, що я… Що мене… Що в мене нічого не вийшло, так?

ЛОРЕН: Можливо…

ЛОРЕН: Я, звичайно, пошукаю якісь згадки, раптом ти намагався впровадити це під чужим ім’ям. Але я ніколи про це не чула.

МАРТІН: А оце образливо…

ЛОРЕН: А можна я згадаю про це у своїй статті? Не як про твою нинішню роботу, а лише як про плани?

МАРТІН: Так, мабуть, так. Мені від цього шкоди не буде, правда?

ЛОРЕН: Але спочатку я уважно пошукаю будь-які згадки про це. Раптом тебе… вбили заради цієї технології? Або щоб вона не потрапила на ринок?

МАРТІН: Ніхто ж не знав, над чим я збираюся працювати. Хоча можуть дізнатися з твоєї статті, так?

МАРТІН: Складно все це…

ЛОРЕН: А чи є якась назва в цієї нової телепатії? Щоб я розуміла, що шукати.

МАРТІН: Ні. Нічого такого поки що навіть не думав.

ЛОРЕН: Назва проєкту?

МАРТІН: А, та там теж нічого корисного для тебе. Я ж знаний параноїк. У мене все зашифровано, закодовано, запаролено. Навіть назва проєкту така, щоб ніхто не зрозумів нічого.

МАРТІН: kC/h8T_03Sw#714J-Mn9$i38!qB0z%rFYa3

ЛОРЕН: Що?!… :O

МАРТІН: Так, я знаю, важко запам’ятати.

МАРТІН: Але в мене хороша пам’ять, і я так тренуюсь…

ЛОРЕН: Мартіне, звідки ти знаєш його ім’я?

МАРТІН: Чиє?

ЛОРЕН: Кейсі. Це його повне ім’я або те, як він сам себе називає.

МАРТІН: Ні, ти щось плутаєш, це довільні символи, які я використовую для позначення свого проєкту.

МАРТІН: Я уявлення не мав про вашого електронного божка.

ЛОРЕН: О, ні, ні, ні…

ЛОРЕН: Мартіне! Ти розумієш, що це означає?

ЛОРЕН: Це означає, що ти його і створив!

МАРТІН: Що?! Маячня яка!

МАРТІН: Я нічого не тямлю у штучному інтелекті. Я не міг би створити щось таке настільки складне. Щось, із чим не могли б упоратися найбільші айті-гіганти? Ні, виключено.

ЛОРЕН: Але як же тоді?

МАРТІН: Та не знаю я!

МАРТІН: Але в мене й близько немає такої кваліфікації. І планів таких немає. Збіг, і все.

ЛОРЕН: Ні. Не думаю.

ЛОРЕН: Кейсі з’явився на початку 2055 року. Тобі не здається, що це не випадково? Навіть терміни збігаються.

МАРТІН: Не міг би я створити штучний інтелект! Навіть якби хотів, не знаю як! Зрозумій же…

ЛОРЕН: Можливо, ти збираєшся працювати разом із кимось? І твої технології телепатії допоможуть комусь створити ШІ?

МАРТІН: Ні! Ні, я одинак. І параноїк.

МАРТІН: Надто вже багато народу було поряд останні 10 років. Я хочу побути на самоті.

ЛОРЕН: Тоді я не знаю… Але ж має бути цьому пояснення…

МАРТІН: Або ні.

ЛОРЕН: Мартіне, я ж намагаюся тобі допомогти. Або хоча б розібратися, що сталося!

МАРТІН: Станеться.

ЛОРЕН: Та до біса точності формулювань! Мартіне! Допоможи мені допомогти тобі! Будь ласка.

МАРТІН: Так, вибач. Я не правий. І в нас залишилося лише 11 хвилин. Чим я можу допомогти?

ЛОРЕН: Не знаю. Як ти думаєш, чи може хтось викрасти тебе, убити, вкрасти твою технологію та використати для створення ШІ?

МАРТІН: Не думаю. Навряд чи хтось, готовий убити мене заради електронної телепатії, міг би створити дружньо налаштований ШІ, яким ти його описуєш.

ЛОРЕН: Логічно.

МАРТІН: Та й проблема в тому, що я не бачу жодного зв’язку, крім збігу імені. А це не так уже й важливо.

МАРТІН: Усе, що я намагаюся зробити, — це трансформувати нервові імпульси нашого мозку в електронний сигнал. Оцифрувати думки. Щоб можна було передавати їх у цифровому вигляді й потім знову переводити у формат, зрозумілий для мозку.

ЛОРЕН: Оцифрувати думки?..

МАРТІН: Я так і сказав.

ЛОРЕН: Ти говориш про те, щоб передавати таким чином конкретну думку чи багато?

МАРТІН: Звичайно, конкретну думку. Щоб можна було подумки спілкуватися на відстані. Провідно чи безпровідно, не важливо.

ЛОРЕН: А чи можна було б таким чином скопіювати всі думки людини?

МАРТІН: Усі? Ні. Напевно, ні. Я не знаю, я ще не зробив цього, у мене є тільки напрацювання. А що?

ЛОРЕН: Мартіне, ти…

ЛОРЕН: Ні. Ні, це неможливо, так?

МАРТІН: Що?

ЛОРЕН: Мені здається, ти і є Кейсі…

МАРТІН: Що?

МАРТІН: Що за нісенітниця?

МАРТІН: Немає часу на твої приколи.

ЛОРЕН: Мартіне, послухай. Це не прикол.

ЛОРЕН: А що, якщо ти зробив прорив у своїй роботі? І створив певну цифрову копію себе. Зліпок свідомості. Або архів думок. Бекап. Не знаю.

ЛОРЕН: І ти помістив цей масив даних у мережі. Можливо, спеціально. Або випадковий витік, дідько його знає :-[

ЛОРЕН: Але у твоєї копії якась амнезія, якщо він цього не пам’ятає.

МАРТІН: Ні, слухай, він це точно не я. Не гай часу.

ЛОРЕН: Але ж у моїй гіпотезі є якась логіка.

МАРТІН: Та немає жодної логіки!

МАРТІН: Який зв’язок взагалі якогось вашого супер-пупер-Кейсі з тим, що я працюю над телепатією?

МАРТІН: Це як порівнювати…

ЛОРЕН: Що?

ЛОРЕН: Мартіне?

ЛОРЕН: Що трапилось?!

МАРТІН: Стривай.

МАРТІН: Я думаю.

МАРТІН: Розумієш… Є невеликий шанс, що ти маєш рацію.

МАРТІН: Це звучить неймовірно, але…

МАРТІН: Не знаю. Це як…

МАРТІН: Припустімо, чисто гіпотетично, добре?

МАРТІН: Ось припустімо, що ти маєш рацію, і певний цифровий аналог мене опинився в мережі. Це як пересичений сольовий розчин, розумієш?

ЛОРЕН: Не зовсім.

МАРТІН: Якщо в пересичений сольовий розчин потрапляє порошинка, починається активний процес кристалізації. Достатньо будь-якого фактора: потерти об стінки посудини, подряпина на стінці, що завгодно. Або порошинка.

ЛОРЕН: Тобто теорія про сингулярність певною мірою може бути правильною?

МАРТІН: Так, частково. Мережа — це пересичений розчин, а мій архів думок, зліпок свідомості або чим би він не був, може бути порошинкою, центром кристалізації.

МАРТІН: Ядром для формування надрозуму.

ЛОРЕН: Це не штучний інтелект. Це… я не знаю, як це назвати.

МАРТІН: Я теж не знаю. Сингулярність, так. Його ніхто не створював.

ЛОРЕН: Якщо ти не зробив цього навмисно. Злив у мережу свій цифровий думкообраз.

МАРТІН: Думкообраз? o_O Ну й слівце…

МАРТІН: Адже якщо ти наштовхнула мене на цю думку, то тепер я знаю, що, швидше за все, зроблю це. Отже, ти змінила хід історії, так?

ЛОРЕН: Та ні. Час не можна змінити. Це означає, що так було завжди. Або буде.

МАРТІН: У мене вже голова болить від цього часового парадокса.

МАРТІН: Ну й добре, навіть якщо так, то що станеться зі мною?

ЛОРЕН: Я не знаю.

МАРТІН: Я все одно повинен зникнути, так?

МАРТІН: Адже так станеться.

МАРТІН: Мені треба подумати над цим. Можливо, я сам і повинен зробити так, щоб я зник. Щоб цифровий я опинився в мережі, а живий я зник.

ЛОРЕН: Мартіне, ти ж не думаєш про самогубство? :0

МАРТІН: Я не знаю поки що, Лорен. Не знаю…

ЛОРЕН: Ні! Ні, Мартіне, будь ласка, ні.

МАРТІН: Тсссс. Заспокойся. Я поки що не знаю, окей?

МАРТІН: Але, здається, щоб у вас усе було добре у 2087-му, щоб не було воєн, епідемій, голоду, я мушу якимось чином безслідно зникнути. Мені треба все це зрозуміти.

ЛОРЕН: Знаєш, я раніше вважала тебе певним цифровим гібридом Че Гевари та Ескобара, але твоя готовність до самопожертви… заради майбутнього всього людства…

МАРТІН: Робить мене цифровим Ісусом?

ЛОРЕН: Ким?

МАРТІН: Нііііі… Ти ж мене розігруєш, так?

ЛОРЕН: Так 😀

МАРТІН: Отакої… Я ж майже повірив, що ти це серйозно ))

ЛОРЕН: Та ні, Ісуса поки що пам’ятають ))) Деякі.

ЛОРЕН: Але ти в дечому помиляєшся.

ЛОРЕН: Усе буде добре не лише у 2087-му.

ЛОРЕН: Це щось набагато більше.

МАРТІН: Що, перепрошую?

ЛОРЕН: Я про Кейсі. Усе буде добре не в нас у 2087-му, а на багато століть уперед. Він…

ЛОРЕН: Не знаю, він — це ти, правильно?

МАРТІН: Ні, думаю, що він — це не я.

МАРТІН: З огляду на все, він — це щось набагато більше.

МАРТІН: І від мене в ньому лише якісь первинні думки.

МАРТІН: Напевно.

ЛОРЕН: Добре. Він.

ЛОРЕН: Він зможе оберігати наше суспільство від самих себе, від наших найгірших поривів, і робитиме це дуже довго.

МАРТІН: Тобто воєн взагалі не буде? Ніколи?

ЛОРЕН: Ніколи — це занадто довго, правда? Ні, на жаль, у нас буде глобальна війна у 3471 році. І вона триватиме 24 роки.

МАРТІН: Ні чорта собі! Але чому?

ЛОРЕН: Завтра почитаєш. Мартіне, дві хвилини.

МАРТІН: слухай, Лорен, ти повинна видалити запис!

МАРТІН: Я не знаю, що ти робитимеш зі своєю статтею. Але від твого мовчання теж залежить ваше майбутнє.

ЛОРЕН: зрозуміла, я все зроблю

МАРТІН: добре, дякую! і дякую за цей чат! можливо, все це буде завдяки тобі

ЛОРЕН: це честь для мене, Мартіне!

МАРТІН: та йди ти)))

ЛОРЕН: і пообіцяй, що нічого собі не заподієш

МАРТІН: Лорен!

ЛОРЕН: Пообіцяй мені!

МАРТІН: я не знаю!

МАРТІН: я не знаю як, але постараюся зробити все правильно. вір мені

ЛОРЕН: я вірю в тебе

МАРТІН: не забудь видалити запис, це важливо!

ЛОРЕН: не забуду, обіцяю

МАРТІН: і Лорен, знаєш, Кейсі — не таке вже й погане ім’я )))

ЛОРЕН: Мартіне, якщо ти не зникнеш, будь ласка, дай мені знати. Знайди спосіб надіслати мені повідомлення, щоб я могла зв’я…