Інвазія

Новенький велетень – флагман Третього об’єднаного флоту Демальянсу крейсер «Марс», – уже цілком закрив собою вид з ілюмінатора, розчахнувши гігантський транспортний шлюз. Маленький спритний розвід-диверсійний стелс-корабель «Тарантул» класу «снукер» впевнено заходив на посадку. Оскільки «Тарантулом» керував більш досвідчений колега Тур, то стажер Дін знічев’я в обидва ока витріщався в ілюмінатор, намагаючись не пропустити найдрібнішої деталі. Як казали на курсах, жодна дрібниця не буває зайвою. Хоча, хіба в цієї громадини можуть бути дрібні деталі?

– Ну що, салаго, зібрав каштани в кулак перед першим реальним завданням? – підбадьорливо-зверхньо звернувся до нього Тур. Те, що кремезний Тур був на голову нижче за Діна геть не заважало цій награній зверхності командира.

– Каштани в тонусі, мій командоре! – в тон йому відповів Дін. – Ще б знати конкретно, в чому полягає наша місія в цій експедиції?

– Як завжди – спостерігання й оперативне втручання за обставинами, – оптимістично констатував Тур. – Трохи більше стане зрозуміло на нараді в адмірала. Розпочнеться десь за годину, тож маємо встигнути.

Розмістивши свій снукер на визначеній ділянці злітної палуби в надрах крейсера, агенти ще встигли до наради ознайомитись із місцем своєї тимчасової дислокації – двомісною каютою й прилеглою інфраструктурою. Дін звернув увагу на те, що гравітація в жилій зоні становила менше половини стандартної. Такий дивний захід міг пояснюватись тільки одним – на борту перебував представник раси хокуямців. Та й то, не аби який, якщо так запобігають його незручностям із екзоскелетом.

***

На нараду в кают-компанії Дін із Туром прибули хоч і без запізнення, але останніми. Всі вже зібрались. За круглим центральним столом розташувались вищі офіцери Третього флоту і парочка цивільних, принаймні не у військовій формі. Комбінезони Тура з Діном теж не мали військових відзнак, тож їх легко можна було прийняти за технічний персонал служб забезпечення.

В одному з цивільних – крихітній сухенькій жінці невизначеного віку, – Дін упізнав світило науки – хокуямську астробіологиню академіка Фуміхіро.

Над столом, за який всілись на відведені місця агенти, світилась голографічна мапа системи Лотос, про що свідчила видна усім позначка «Лотос-ей» над центральною вогняною кулею. Жила планета цієї системи також була відповідно позначена як «Лотос-ді, Фріланд».

– Знайомтесь, – проголосив адмірал Терен, статурний чоловік у літах з похмурим обличчям, – оперативні агенти «служби божої» Альянсу Тур і Дін.

Хлопці по черзі кивнули головами.

– Супроводжуватимуть нашу експедицію на всіх етапах. Прохання надавати всіляке сприяння… Що ж, почнемо нараду…

Дін зрозумів, що знайомити агентів з присутніми адмірал не збирається. Мовляв, самі мають знати, це ж їх хліб. До того ж не скидалося на те, що командувач флоту аж надто радів їхній присутності. Воно й зрозуміло – кому сподобаються непрохані гості в твоєму господарстві, та ще й з таким розмитим мандатом на кшталт «оперативне супроводження місії, надавати всіляке сприяння»? Все це Дін фіксував майже рефлекторно, слідуючи намертво прицвяхованому за час підготовки принципу «для ефективної дії необхідне максимальне відчуття всіх нюансів ситуації, навіть у дружньому оточенні». Також Дін склав попередню оцінку темпераменту Терена. Краще за все адмірал підходив під визначення амбівертного флегматика з наявністю латентної харизми.

– Отже, розпочну з короткого переліку фактів, які всі й так знають, – вів далі Терен. – Але задля уникнення розбіжностей тлумачення… Всім відомо, що нещодавно з системи Лотос в спільний простір Ядра зайшли три військові фріландські кораблі. На запити зведеного патруля Ліги Об’єднаних Рас не відповідали, на наказ зупинитись не реагували. У відповідь на попереджувальні постріли – відкрили вогонь на ураження. В ході нетривалої сутички силами патруля були знешкоджені. Розслідування на місці події встановило, що уламки дійсно належать фріландським кораблям, а рештки тіл – людським особинам фріландської раси. Радбез ЛОР спрямував на Фріланд запит щодо цього інциденту, але жодної відповіді не отримав. На цьому всі факти, доступні відкритим джерелам, вичерпується. Подальша інформація – під грифом «секретно»… Гадаю, розпочнемо з біології. А про це краще за мене доповість шановна пані Фуміхіро. Вам слово, мем.

– Так, дякую, – прочистивши горло почала хокуямка. – Річ у тім, що під час досліджень решток фріландців абсолютно випадково виявилась дивна аномалія. Досліджувані тканини неочікуваним чином зреагували на деякі препарати. Не буду завантажувати вас технічними деталями. Скажу тільки, що подальше вивчення цих реакцій привело науковців до однозначного висновку – це інакша, не людська біологія. Попри те, що вся анатомія, генетичний код – усе звичайне. І навіть хімічний склад амінокислот, з яких складається вся ця органіка – цілком нормальний для будь-якої людської раси. Але ці амінокислоти мають правобічну хіральність. Тобто, просторова орієнтація цих сполук становить точне віддзеркалення нашої нормальної орієнтації.

– Дозвольте уточнювальне запитання? – втрутився віцеадмірал Дейвіс. – Ця аномалія була помічена в усіх рештках, чи в окремих екземплярах?

– Абсолютно всі тканини з усіх знайдених решток складалися з амінокислот виключно правобічної хіральності, – не вагаючись відповіла Фуміхіро. – Дослідження проведені максимально ретельно.

– Чи може це бути наслідком якихось природних процесів? – долучився Терен. – Якісь мутації тощо?

– Категорично виключено! – твердо заперечила хокуямка. – Мова не може йти про окремих особин чи навіть біологічний вид. Весь біом планети пов’язаний між собою. Нормальна життєдіяльність білкових тіл потребує лише одного варіанту орієнтації. Змінити її на дзеркальну – це все одно що розпочати еволюцію з чистого аркушу!

– Отже, це не фріландці? – уточнив адмірал. – Чи не було виявлено ще якихось відмінностей?

– Жодної, – одразу ж відповіла Фуміхіро. – Усі фенотипічні й генетичні ознаки цілком відповідають типовим характеристикам фріландців. Але це не можуть бути вони.

Дін автоматично зафіксував, що пані академік регулярно використовує слова на кшталт «абсолютно», «категорично», «цілком», «виключно» і «повністю» при повній відсутності дефініцій типу «маловірогідно» чи «викликає сумнів». Не зайве спостереження мовної характеристики.

– Тобто, хтось це зробив умисно, – знову втрутився Дейвіс. – Чи може це бути провокацією когарців?

– Це неможливо, – знову твердо заперечила хокуямка. – Жодна відома раса Ойкумени в своєму науковому розвитку навіть здалеку не наблизилась до такого рівня технологій. І заради чого такі складнощі? Хоча, це вже питання не моєї компетенції.

Діну стало очевидно, що Фуміхіро достоту готова до всіх подібних питань. Ба навіть складніших. Схоже, все це вже неодноразово обговорювалось у вузькому колі топ-фахівців їхньої галузі.

– Зрозуміло, – підсумував Терен і обвів поглядом усіх присутніх. – В когось іще є запитання до нашої наукової експертки?.. Тоді переходимо до нашої місії. На закритому засіданні Радбезу ЛОР за робочу версію прийнято наявність в системі Лотос невідомої третьої сили. З урахуванням усіх обставин ухвалено рішення спрямувати на Фріланд об’єднану військово-дослідницьку експедицію. Від Демальянсу участь бере Третій флот під моїм керівництвом. Від Співдружності Альтернативного Розвитку – Другий когарський флот під керівництвом командора Моруто. Вони зайдуть до системи через свій портал. Більш детальні плани розроблятимуться у взаємодії з когарцями по ходу справи. Нагадую, що все ускладнюється напруженими стосунками між Альянсом та Співдружністю. Ми стоїмо у парі кроків від гарячого протистояння через війну між Рутенією і Тартлендом.

Тут адмірал кинув побіжний погляд на Тура, зовнішність якого ні в кого не викликала сумнівів у рутенському походженні.

– Тож усі мають бути гранично уважними і зібраними. Постійно пам’ятати про високу ймовірність провокацій, піддаватись на які злочинно неприпустимо… Якщо в когось є ще якісь запитання…

– Дозвольте? – блискавично відреагував Тур. – Хто здійснює загальне керівництво експедицією?

– На Радбезі не дійшли згоди, – похмуро, але відверто відповів адмірал, насупившись. – Заплановано взаємне погодження дій.

Тур із розумінням кивнув, у чому Дін угледів нотку сарказму, мовляв «Чого ж іще можна було очікувати від імпотентного Радбезу?!»

– Якщо більше запитань нема – усі вільні, – завершив нараду Терен, підводячись. – Усе решта – в робочому порядку.

***

Треба віддати належне Турові, він при всьому розумінні армійської субординації, виявився геть позбавленим будь-якого низькопоклонства і чиношанування. Він однаково вільно спілкувався хоч з адміралами, хоч з технічним персоналом, при цьому ніколи не переходячи межі коректності. Саме тому, без зайвої сором’язливості Тур легко змусив Терена виділити агентам робоче місце в командній рубці флагмана. Мляві аргументи адмірала, що це додасть деякої нервозності у злагоджену сімейну атмосферу в рубці, не справили на непохитного Тура жодного враження. Отримавши бажане, він одразу ж запровадив для них з Діном графік ротаційного чергування, забезпечуючи постійну присутність мінімум одного з агентів безпосередньо в центрі ухвалення рішень.

Прибувши одного разу в рубку щоб змінити Тура, Дін потрапив саме на початок входження флоту в портал, що вів до системи Лотос. Начепивши окуляри доповненої оперативної обізнаності, він пірнув в тривимірну модель реальності за бортом. Це працювало як голографічна три-де-мапа, тільки ще й з ефектом особистого занурення. Підкорюючись бажанням оператора, окуляри навіть змінювали ракурс зображення.

Отже, флот входив у портал. Мабуть, за стандартним протоколом. Першим ешелоном заходили розвідники, за ними йшли щитоносці. Наступний ешелон – розмінувачі й оперативно-штурмові лінкори. Далі – основні частини, включно з флагманом. Позаду в очікуванні своєї черги товпились численні судна забезпечення.

Вперше спостерігаючи таку грандіозну міграцію космічних велетнів, Дін, тим не менше, не забував і про моніторинг ситуації в рубці. Реагуючи на зміну фокусування очей, окуляри підвищували прозорість, даючи змогу бачити реальну ситуацію в приміщенні, не знімаючи гаджет. В рубці все відбувалось буденно і ритмічно. Кожен спокійно виконував свою роботу, лише зрідка перекидаючись специфічними термінами. На присутність спецагента ніхто взагалі не зважав. Жодної нервозності попри побоювання адмірала. Сам же Терен без жодних окулярів спостерігав за процесом на голопроєкції, глибоко занурившись у свої думки, швидше за все далекі від поточної рутини.

Нарешті флагман зайшов у портал, що спричинило в окулярах неприємний білий шум, змусивши Діна на кілька секунд стягти їх і протерти очі. Начепивши окуляри знову, він побачив уже геть іншу картину. Шалена кількість кораблів різного розміру і призначення застигла в просторі системи Лотос як мурахи в бурштині. Кожен на своєму, чітко визначеному місці, охороняючи вихід з порталу.

Змінюючи ракурси і підсилюючи псевдозум, Дін дозволив собі роззирнутись в усьому просторі системи Лотос. Послужлива кутритроніка підсвічувала об’єкти, де зупинявся погляд Діна, вивалюючи базову інформацію. Звернувши увагу на хмару численних цяток і напруживши зір, Дін отримав від окулярів зум на максимум і підпис, що він споглядає портал Лотос-Когар. Але зграя цяток не могла бути порталом. Радше це був Другий когарський флот, що вже пройшов портал.

В цю мить Дін почув у рубці не надто гучний сухий голос адмірала:

– Наказ по флоту. Перешикуватись в похідний порядок. Демонструємо максимальне миролюбство. Рушаємо курсом на зустріч з когарцями.

За кілька хвилин Дін уже в захваті спостерігав, як грандіозна махина флоту чітко і злагоджено, навіть синхронно перебудовує свої бойові порядки і вирушає визначеним курсом.

А ще за кілька хвилин до рубки увійшов Тур, бо підійшов його час чергування. Дін подумки подякував Світобудові, що найцікавіші видовища припали саме на його зміну. Турові ж, найпевніше, всі ці синхронні танці велетнів були байдужі. Коротко прозвітувавши про події свого чергування, Дін поступився місцем командирові, а сам попрямував коридорами крейсера до палуби, де нудьгував без діла їхній снукер. Так, саме до «Тарантула», бо Тур, хоч і не відмовився від комфортної двомісної каюти, все ж наказав відпочивати на власному кораблі. Як він справедливо зауважив, вдома й стіни гріють. Хоча справжня причина, як розумів Дін, полягала в більш прагматичній площині. Навіть відпочиваючи від своєї зміни, вони продовжували чергувати, тільки вже на іншому, але не менш важливому об’єкті.

Добряче відпочивши і виспавшись, привівши усі свої свіжі спостереження в чіткий структурований стан, Дін повернувся до рубки щоби змінити колегу на чергуванні.

Після обміну короткими звітами про події, а точніше їхню відсутність, Дін зайняв робоче місце й одразу побачив, наскільки два флоти наблизилися один до одного. Зважаючи на сумарну швидкість двох стрімких потоків, прогрес був очевидним. І тут Тур вніс деяке різноманіття:

– Графік трохи змінюється, – заявив він. – Чергуватимеш до моєї наступної появи. Я маю деякі справи. Із задоволенням взяв би тебе з собою, але, холєра, нас тільки двоє. А хтось має бути тут. Особливо зараз. Ходімо до адмірала, поговоримо.

Кільканадцять кроків – і агенти вже стояли на капітанському містку перед адміралом Тереном.

– Пане адмірале, дозвольте звернутись, – запитав Тур і, отримавши згоду кивком, продовжив: – Маю потребу провести коротку радіальну вилазку. Прошу дозволу на виліт «Тарантула».

– На марші? Коротку? – іронічно посміхнувся Терен. – А зрештою, робіть як знаєте. Я пам’ятаю про директиву Генштабу.

– Дякую, сер, – кивнув Тур. – А ваші сумніви не видаються обґрунтованими. Ви невдовзі зустрінетесь з когарцями й зупинитесь для перемовин. Тоді я й надолужу. До речі, про перемовини. Сподіваюсь, ви не заперечуватимете, щоб під час вашого спілкування з когарцями агент Дін був поруч із вами. Він скромний хлопець і нізащо не дозволить собі втручатися в розмову. Так же ж, Діне?

– Мій язик перетвориться на третє вухо, – зімпровізував Дін.

– Ну хіба що так, – сумно посміхнувся адмірал. – Режим максимального сприяння увімкнено.

– Ще раз дякую, сер, – знову кивнув Тур. – Дозвольте іти?

– Вільні.

– Ти не хочеш втаємничити мене в свої плани? – запитав Дін, коли вони повернулись до свого місця в рубці.

– Дізнаєшся в свій час, – відрубав Тур. – Твоє головне завдання – контролювати перемовини. Я б і сам цим зайнявся, але, холєра, мене лише один. Під час розмови з когарцями маєш бути поруч із адміралом чи будь-ким, хто вестиме перемовини. Сконцентруватись, помічати всі деталі, не відволікатись на зайве. Окрім трьох вух було б незле надбати ще й третє око.

– Буде виконано, мій командоре, – з гіпертрофованою готовністю відрапортував Дін.

– Жартуємо? Ну-ну! На ось, краще, вдягни це, – серйозно промовив Тур і простягнув Дінові пакет з підгузком. – Щоб фізіологія не заскочила зненацька.

– Та не хвилюйся ти так, – повернувся Дін до нормального тону. – Не такий я вже й безпорадний. Все виконаю в кращому вигляді.

– Дивись мені, – поблажливо відповів Тур і хлопнув Діна по плечу. – Удачі… А підгузок все ж таки вдягни!

***

За якийсь час два флоти, демонструючи взаємне миролюбство, врешті-решт наблизились на припустиму відстань і зупинились. Але ще задовго до цього моменту Дін сконцентрував свою увагу на капітанському містку, не бажаючи проґавити ні на мить розпочатку перемовин на найвищому рівні. І не дарма. Адмірал Терен відкрив канал зв’язку з когарцями, геть не переймаючись відсутністю Діна на містку. А що? Дозволивши присутність агента на перемовинах, він не брав на себе зобов’язання його запрошувати!

Але Дін був напоготові. Поки він біг до містку, командувачі встигли хіба що привітатись.

– Радий бути залученим до нашої співпраці, пане адмірале, – доволі пристойною юнілінгвою просторікував когарець з помаранчевими зірками на погонах і ласкаво-хитруватим прищуром очей на обличчі. – Беззастережно вірю в її плідність та ефективність!

– Давайте не будемо лицемірити, пане командоре, – похмуро відповів Терен. – Ми обидва чудово усвідомлюємо відсутність будь-якого захоплення від нашої вимушеної співпраці. Тим не менше, робота є робота. Тому пропоную від задушливих обіймів перейти прямо до справи!

– Як забажаєте, адмірале, – обличчя Моруто помітно втратило свого сяйва. – Пропоную створити спільний штаб для координації планування і узгодження подальших дій.

Цієї миті Дін наче роздвоївся. Одна частина свідомості працювала тупо як диктофон, записуючи весь текст, що генерувався сторонами перемовин. Інша ж частина сконцентрувалась на міміці, інтонаціях і павзах, намагаючись аналізувати й структурувати субвербальну інформацію.

В якийсь момент на місток до командора Моруто забіг когарський офіцер, цвірінькаючи щось когарською. Це змусило Діна довести концентрацію до можливого максимуму, знову зливаючись у єдине ціле. Моруто тим часом вимкнув звук, повернувся потилицею до екрану і віддав якісь розпорядження. Це тривало всього кілька секунд, після чого командор повернувся до розмови, ввімкнувши звук і начепивши маску ласкавої благодушності.

– Перепрошую, адмірале, – лагідно проспівав Моруто. – Поточна рутина. Отже, повертаючись до нашого плану…

Далі Дін знов увімкнув режим роздвоєння і залишався в ньому до самого кінця розмови.

По завершенні перемовин Терен глянув на Діна так, ніби тільки щойно помітив його присутність.

– Відбій, агенте, – проголосив він. – Дякую за стриманість. Ви вільні.

– Слухаюсь, пане адмірале, – відтарабанив Дін. – Але дозвольте короткий коментар?

– Ну?

– Когарський офіцер, що забіг на місток під час розмови, повідомив командору Моруто, що з напрямку Фріланду до нас прямує зграя лінкорів. Цілий флот.

– Ви володієте когарською? – звів брови Терен. – Хоча, кого я питаю? Хай там як, але це не новина, – він кивнув на голопроєкцію. – Ми й самі це бачимо.

Прослідкувавши за його поглядом, Дін побачив на проєкції цілу хмару цяток, які важко було інтерпретувати як флот. Це дійсно більше скидалось на хаотичну зграю.

– У нас достатньо часу, щоб без поспіху й метушні розгорнути бойові порядки, – додав адмірал.

– Але це ще не все, – не вгавав Дін. – Моруто дав наказ, майже дослівно: «Розгорнути тетраедр. Ребро третя – четверта ескадра чітко перпендикулярно до напрямку на альянсників. Перша ескадра – готовність після знищення фріландців миттєво перешикувати грань один-три-чотири у фронтальну до Альянсу.»

– Шакали! – обурився Терен і одразу похопився: – Але як ти це міг почути?

– А я й не чув, – миттєво відповів Дін. – Просто обличчя Моруто відбивалось у глянці задньої перебірки містка. А я ще й по губах читати вмію.

– Це ж треба! – здивувався адмірал. – Небагато знайдеться в Ойкумені таких спеців, що одночасно знають когарську і читають по губах у віддзеркаленні!

– Так, небагато, – трішки зніяковів Дін. – Але «служба божа» і не таких знаходить.

– Браво! – підсумував Терен. – Дякую за службу, агенте Дін!

– Служу Альянсу Демократичних Рас! – відповів Дін, стримуючи задоволену усмішку.

Повернувшись до свого місця, Дін лише слухав сухі й чіткі накази адмірала і спостерігав в окуляри, як два флоти вибудовують бойові порядки, готуючись зустрічати навалу фріландців (чи псевдо-фріландців?) Варто зазначити, що когарці дійсно розташували свої ескадри у вершинах умовного тетраедра з виконанням вимог Моруто щодо орієнтації відносно флоту Альянсу. «Сподіваюсь, Терен сприйняв мою інформацію серйозно і застосує відповідні запобіжні заходи» – подумалось Діну. – «Але довіра має бути обопільною. Якщо я очікую довіри від адмірала, то маю й сам йому довіряти».

І тут почалось! Наблизившись на відстань ураження, ворожа зграя одночасно відкрила вогонь з усіх лінкорів. Але готові до атаки щитоносці вмить розгорнули силові щити, а ударні групи передових ескадр спалахнули у відповідь зустрічним вогнем. Весь цей раптовий феєрверк ледь не засліпив Діна, але розумна кутритроніка врятувала зір хлопця, миттєво знизивши яскравість трансляції. Спостерігаючи за цим фаєр-шоу, Дін раптом спіймав себе на думці, що Тур і досі не повернувся. «Скажений рутенець, де його курви носять? Не вистачало ще, щоб снукер під обстріл потрапив! Краще сидів би десь у куточку, подалі від битви. Та де там! «Треба роботу робити, а мене, холєра, лише один!»

Про вовка промовка. Наче у відповідь на думки Діна, до рубки вбіг Тур, в одній руці тримаючи комплект окулярів, а в іншій – банальне офісне крісло, де тільки й поцупив?!

– Привіт! – відсапуючись, прохрипів Тур. – Посунься, либонь не один у Всесвіті!

– Привіт, – усміхнувся Дін, посуваючись. – Ти як? Усе гаразд?

– Майже, – відмахнувся Тур, підключаючи окуляри і вмощуючись біля Діна. – Якщо не рахувати, що на початок вистави спізнився.

Дін ще спробував розпочати доповідь про події, що сталися за відсутності командира. А доповісти цього разу було що. Але ця ініціатива в самому зародку зіштовхнулась із відмашкою руки і словом «потім».

Дін подумки посміхнувся. Тур є Тур, не переробиш.

***

У підсумку Дін так і не зрозумів, чи це властиво для всіх боїв у відкритому космосі, чи це псевдо-фріландці виявились такими недолугими? Так чи інакше, але повний і беззаперечний розгром нападників відбувся набагато швидше, ніж він очікував. Єдине, що зміг з упевненістю виснувати Дін – поведінка ворога не справляла враження характерної для будь-яких збройних сил. Принаймні, людських рас. Жоден з лінкорів ворога не намагався відступити, навіть коли поразка була більш ніж очевидною. Останній продовжував битись, допоки його не знищили. «Може, це взагалі автомати?» – промайнуло в голові Діна.

Але від цих думок його відволікли події, що розгорнулись одразу ж після знищення останнього фріландця. Тетраедр когарського флоту миттєво розвернувся, переводячи бокову грань у стан фронтальної. І одразу ж відкрив вогонь по кораблях Альянсу одночасно з напрямків трьох своїх ескадр. Для незахищеного флоту, розвернутого до напрямку удару боком, це мало би стати нищівною катастрофою. Але удар припав по силових щитах, розгорнутих щитоносцями, завбачливо не задіяними в попередній битві і розставленими по позиціях, необхідних для захисту від когарців. Це дало час основним силам перегрупуватися й увімкнути власні щити.

Попри очікування Діна, флот Альянсу не став відповідати вогнем, натомість витрачаючи всю енергію виключно на захист. За мить Дін почув спокійний твердий голос адмірала, яким той віддавав накази на відхід флоту до порталу. І тут стажеру вкотре пощастило. Він отримав можливість в реальному часі спостерігати в окулярах доповненої оперативної обізнаності доволі рідкісне, якщо не унікальне явище. Організований відхід цілого флоту під вогнем супротивника, якому не лишалось нічого іншого, як переслідувати і поливати вогнем.

Так само організовано весь флот пройшов портал, одразу в синхронному танці розвертаючись для відбиття можливої атаки, якщо очманілі переслідувачі наважаться перетнути портал. Але після виходу останнього щитоносця запала павза.

Дін подумав, що планування і організація цього маневру заслуговувала на найвищу оцінку. Жоден із кораблів флоту не зазнав пошкоджень від когарського нападу.

Схоже, Тур також звернув на це увагу.

– Ти це бачив? – звернувся він до Діна. – Яка філігранна тактика! Без ретельної підготовки такого не провернеш! Це ж яка чуйка, який дар передбачення!

– Особливо якщо врахувати, що я був поруч під час перемовин і попередив адмірала, – посміхнувся Дін. – Так, Туре, саме я повідомив адмірала про таємний наказ Моруто і переклав його зміст з когарської.

– Оце так стажер у мене! – з радісним здивуванням Тур ляснув Діна по плечу. – До порятунку Ойкумени це, звісно, ще не дотягує, але навпроти порятунку цілісінького флоту можеш поставити собі прапорець! Ну, давай, доповідай подробиці.

Але доповісти командиру подробиці Діну вже зараз не судилося, бо до них у цю мить підійшов Терен. Хлопці підвелися.

– Дякую за гарну роботу, агенте Дін, – зі скупою, але щирою усмішкою проголосив адмірал, потискаючи Дінові руку. – Після завершення експедиції я обов’язково відзначу це у рапорті.

А скосивши трохи погляд на Тура, додав:

– І… перепрошую за прояви… певної недовіри на початку нашої співпраці.

– Радий, що ми порозумілися, пане адмірале, – Тур і собі здобув адміральське рукостискання. – Аж відчуваю гаряче бажання закріпити цю довіру, а заразом заробити й собі місце у вашому рапорті.

– Ну, я впевнений, що вам, агенте Тур, ще випаде така можливість, – посміхнувся Терен.

– З вашого дозволу, адмірале, я б волів реалізувати цю можливість просто зараз, – лукаво примружився Тур.

Терен запитально звів брови, мовчки запрошуючи агента продовжувати.

– Річ у тім, пане адмірале, що під час своєї короткої відсутності перед боєм я не зовсім байдикував, – почав Тур. – У нас на «Тарантулі» наявне деяке специфічне обладнання. Тому я подумав, що буде незле встановити портативну обсерваторію на одному з астероїдів поясу, який ми тоді проминали. Тож якщо нам цікаво, що там коїться в системі Лотос, я з задоволенням передам коди оператору.

– Передає сигнал через портал? – здивувався адмірал. – Якась нова розробка?

– Саме так, сер, – кивнув Тур. – Тому бажано не надто рекламувати її наявність на весь флот.

– Розумію, – посерйознішав Терен. – Ходімо на місток.

На містку адмірал власноруч ввів коди доступу до трансляції й вивів зображення на голопроєкцію. Терену вистачило секундного погляду щоби проаналізувати побачене:

– Моруто тікає. Логічно, бо пхатися в портал було б по-перше самогубством, а по-друге – вже неприхованим актом збройної агресії.

– А перед цим тоді що було? – здивувався Дін. – Як це вони пояснять?

– Як завжди, – відмахнувся адмірал. – Вилятимуть як в’юни на пательні. Викрутяться, не вперше. Звісно, приперти до стінки можна, але Радбез цього не зробить. Проковтне, бо ніхто не хоче ескалувати аж до гарячого зіткнення.

– Схоже на те, що тікають в напрямку свого порталу, – долучився й Тур до розмови.

– Куди ж іще? – зреагував Терен. – Місію вони провалили, провокація зірвалась. А пхатися до Фріланду самотужки надто ризиковано, виходячи з агресивності фріландців.

– Мабуть краще вже «правохіральців», – зауважив Тур. – Схоже, справжніх фріландців там уже немає.

– Мабуть, ви маєте рацію, агенте, – спохмурнів адмірал.

– А це що таке? – тицьнув пальцем у голопроєкцію Дін, указуючи на хмару цяток, що раптом виникла поблизу якоїсь планети. Голопроєкція послужливо викинула прапорець «Лотос-еф, Редстоун, кам’яна планета…» і далі купа базової інформації.

– Схоже, ми винесли далеко не всі збройні сили фрі… правохіральців, – зазначив Терен і забарабанив пальцями по тачпаду. В результаті на голопроєкції виникли траєкторії руху когарського флоту і хмари чужинців з точкою їхнього зіткнення.

– Флот правохіральців іде на перехоплення, – виснував адмірал. – Моруто не встигає до порталу. А флот чужинців на позір ледь не вдвічі більший за першу зустріч. І когарці вже нівроку знесилені. Не впораються…

– Самі вирили цю яму, – зловтішно посміхнувся Тур. – Світобудова прагне справедливості.

***

– Так-то воно так, – замислено пробурмотів Терен, не відриваючи насупленого погляду від голопроєкції, – але ця пліснява після знищення флоту Моруто може пірнути в когарський портал, а звідти поширитись на всю Ойкумену… З вашого дозволу, я зв’яжуся з віцеадміралом і передам йому коди.

Не чекаючи ніяких дозволів, адмірал розвернувся до екрану і викликав віцеадмірала Дейвіса, що перебував на іншому крейсері.

– Слухай уважно, Гаре, – без манівців приступив до справи Терен. – Флот повертається до системи Лотос. Часу на узгодження немає. Ти з другою ескадрою лишаєшся тут вартувати портал. Для оперативної обізнаності передаю тобі коди нашої обсерваторії в системі… Специ підігнали… І зроби доповідь в Генштаб про всі події. Додай мою особисту думку – варто попередити когарців про небезпеку проникнення чужинців через фріландський портал… Питання?

– Все виконаю, адмірале, – кивнув Дейвіс. – І… щасти тобі.

– Відбій, – завершив розмову Терен і вимкнув зв’язок. Потім розвернувся до хлопців:

– Місія, до якої вас відряджено, зірвана. Тож рекомендую не гаючи часу піднімати «Тарантул» і прямувати до Дейвіса. А далі – вирішуйте зі своїм командуванням.

– При всій повазі, сер… Я знаю, що на це скаже моє командування попри всі формальності, – криво посміхнувся Тур. – Тільки не хочу озвучувати. Тому, з вашого дозволу, ми ще трішки вам понабридаємо.

– Ну що ж, – лукаво посміхнувся адмірал, – нічого не вдієш, ви це направду заслужили.

Після проходження порталу Третій флот Демальянсу без зайвих зволікань ринувся навздогін когарському флоту. Без сумніву, командор Моруто це помітив і вочевидь віддав перевагу єдиному можливому рішенню в цих обставинах – краще прориватися до рідного порталу, ніж бути затиснутим між двома ворожими флотами.

Тур ледь не силоміць вигнав Діна з рубки з наказом як слід відпочити до наступного чергування. Але оскільки в агентів тепер було два комплекти окулярів, Дін прихопив один із собою, мовляв, може пограюсь на дозвіллі в інтерактивні симулятори. Але насправді, скориставшись авторизованістю девайсу і певними спецагентськими навичками, підключився до рубки й час від часу спостерігав за подіями в системі Лотос.

Певний час не відбувалось нічого цікавого. Всі три угрупування рухались незмінними траєкторіями, причому когарські кораблі перли на межі можливої швидкості, тому поступово розтягувались у смужку від найшвидших до найповільніших.

В такому стані їх і зустріла зграя чужинців біля самого порталу, огортаючи наче хмара і поступово перемелюючи у міру надходження. Треба віддати належне, когарці бились відчайдушно, перетворюючи цю хмару на яскраву променисту кульбабу і розриваючи її на шматки мертвих уламків. Але сили були нерівні й стебло цієї кульбаби невпинно скорочувалось.

Коли ж до поля битви долучився флот адмірала Терена, вишикувавшись у правильні бойові порядки, від когарського флоту вже майже нічого не лишилось. Чужинські ж сили складали вже не більше чверті від початкової кількості. Тому при правильній тактиці флот Терена навіть не в повному складі успішно впорався із рештками цієї хмари. І знову ж, навіжені «правохіральці» билися до останнього лінкора.

Захоплений епічним видовищем космічної битви, Дін ледь не проґавив час свого чергування. Прибігши до рубки, він зустрів іронічно-суворий погляд Тура, який попри звичай не став доповідати Дінові перебіг подій. Мабуть, чудово розумів, в які інтерактивні ігри грався стажер. Натомість сухо наказав:

– Сиди й чатуй. А я на «Тарантулі» долучуся до пошуково-рятувальних робіт. Не чемно буде ігнорувати місію, запроваджену Тереном.

Дінові нічого не лишалось, як тільки підкоритись наказу й зайняти спостережну позицію в рубці. Щойно Тур пішов, як Дін миттєво спіймав себе на неприпустимому проколі, – поспішаючи на чергування, він забув окуляри в «Тарантулі»!

Намагаючись заспокоїти себе, він начепив залишені Туром окуляри і занурився в розглядання ззовні й зсередини гігантської хмари уламків, серед яких діловито снували пошуково-рятувальні катери розміром з їхній «Тарантул». Ну й нехай! Якщо Тур здогадається скористатися окулярами, це навіть може допомогти йому не пасти задніх поруч із професійними шукачами.

Щойно встигнувши про це подумати, Дін раптом отримав виклик зв’язку. Не уявляючи, хто б це міг бути, Дін прийняв виклик. В окулярах виникло обличчя Тура з нахабною посмішкою:

– Привіт, стажере! Щиро дякую за турботу! Активний комплект окулярів зараз мені якраз в жилу! Ти нарешті самотужки здогадався зробити те, що я організував іще на початках! Ростеш професійно!

Було зрозуміло, що Тур відверто глузує, але Дін від того відчув лише полегшення.

– Служу Альянсу! – відповів він. – Не варто подяки. Звертайтесь іще!

Після завершення пошуково-рятувальних робіт флот знову шикувався в похідний стрій, готуючись повертатись до рідного порталу. А Дін знічев’я продовжував блукати віртуальними просторами проєкції системи Лотос. Але в якийсь момент, розглядаючи пояс астероїдів, він помітив незрозуміле наростання кількості об’єктів у певній області. Усвідомивши, що це можуть бути знову кораблі чужинців, Дін поспішив до адмірала на місток.

– Уже бачу, – зустрів його Терен, випереджаючи Дінову доповідь. – Їх достобіса, і вони, трясця, значно ближче до нашого порталу. Схоже, ми потрапили в ту саму пастку, що й Моруто.

– Пірнути в когарський портал? – не замислюючись, ляпнув Дін і зустрів косий погляд адмірала.

– Впевнений, що когарців давно вже попередили, – зітхнув Терен. – На моє ж прохання. І по той бік уже чатує цілий флот, готовий відкрити вогонь на ураження в усе, що виплюне портал.

– Зате ми ближче до Фріланду, – пролунав голос Тура, змусивши Діна здригнутись. Він тільки тепер помітив, що командир долучився до них на містку і уважно вдивляється в голопроєкцію системи Лотос.

– Врешті-решт, експедицію ніхто не скасовував, – продовжив Тур. – А допоки цей флот правохіральців доплентається до Фріланду, ми встигнемо розібратися. І якщо там їхня база – перетворимо на попіл. А якщо там люди – хоч буде кому захистити планету.

– Нахабно й відчайдушно, – кивнув адмірал. – Я подумаю…

***

Планета Фріланд зустріла флот Альянсу орбітальними патрулями, які замість відповіді на спроби встановити контакт одразу відкривали вогонь на ураження. Але кораблі флоту були до цього готові, тож без особливих складнощів і втрат знищили їх усіх, зайнявши зрештою позиції по всьому периметру планети на стаціонарних орбітах.

Заготовлені для експедиції зонди-лабораторії не пропали дарма. Під керівництвом академіка Фуміхіро команда вчених щедро засіяла ними не тільки всі клаптики суходолу, але й водні простори планети. Усвідомлюючи стан цейтноту, запуск зондів розпочали ще під час бойових дій.

З поверхні також ніхто відповідати не квапився, точніше намагались відповідати вогнем наземної протикосмічної оборони, придушення якої теж лишалось питанням часу.

Відпочиваючи в «Тарантулі», Дін в реальному режимі споглядав кульку Фріланд в окуляри так, ніби бачив її наживо в ілюмінатор. При цьому завдяки повному оточенню планети флотом мав можливість крутити її за власним бажанням як глобус. Смарагдово-синя денна поверхня, поцяткована білими плямами хмар і хмаринок, мала цілком собі мальовничий і мирний вигляд жилого світу. Наближаючи зображення, Дін навіть міг розгледіти міста і дороги, що їх пов’язували. Неймовірно важко було уявити, що все це буяння життя може виявитись звичним і придатним для людини лише ззовні. А насправді – чужим і навіть ворожим.

На нічному ж боці поверхні картина вже виявилась не такою радісною, радше – тривожною. Не видно було очікуваного мережива сяючих гірлянд з вузлами в великих мегаполісах. Натомість окремих цяток штучного освітлення виявилось навіть менше, ніж спалахів грозових блискавок то сям, то там. З нібито людськими містами коїлося щось не те.

В цей час в рубці чергував Тур, а Дін байдикував у снукері. Тому не міг чути, про що Фуміхіро доповідала адміралові. Але Тур це швидко виправив, зв’язавшись із Діном:

– Уяви собі, стажере, всі зондлаби фіксують виключно правохіральну органіку. Всі сто відсотків зразків. Фуміхіро стверджує, що людей на планеті бути не може. Це антижиття не залишило на планеті й згадки про людський Фріланд. Хіба що споруди і техніка. Але все живе вони викосили під корінь!

– Знищили й скопіювали в дзеркальному вигляді, – пробурмотів Дін. – Просто жах якийсь… І що далі?

– Адмірал віддав наказ випалювати цю заразу. Починаючи з місць потенційного скупчення розумної складової – міста й промислові об’єкти. Може хоч це змусить їх вийти на контакт і запросити перемовин?

– Слухай, Туре, – пожвавився Дін, – мені все-одно заступати через годину. Може я зараз доєднаюся? З «Тарантулом» нічого не трапиться.

– Ну гаразд, – з розумінням кивнув Тур. – Підтягуйся. Годину будеш винен.

Забігши до рубки й діставшись містка, Дін застав Тура, що вказував Терену і Фуміхіро на оперативну голопроєкцію з максимально збільшеною невеличкою ділянкою поверхні планети:

– …дуже цікава місцина. Жодної будівлі, жодного промислового об’єкта, геть нічого. Але туди зусібіч сходиться купа доріг.

– Може там було щось важливе до появи чужинців, – заперечив Терен.

– Вся планета вкрилась новою рослинністю, – не вгавав Тур. – Якби ці шляхи загарбникам були не потрібні, то й вони уже б давно заросли.

– Ну, припустимо, – погодився адмірал. – Що ви пропонуєте?

– Вилазку, – миттєво відповів Тур. – Маємо на борту «Тарантула» два модернізованих модуля активної дистанційної розвідки.

– Знову якісь обсерваторії? – напівжартома запитав Терен.

– Ні, – усміхнувся Тур, – то пасивна. А це активні модулі «Робозавр». Насправді – дві маленькі ящірки. Оператори на орбіті, а плазуни – на поверхні. Саме те, що зараз треба.

– Якщо тільки не кіборги, – сухо зауважила Фуміхіро.

– Жодної живої органіки, – запевнив Тур, зрозумівши натяк.

За наказом адмірала на містку встановили два додаткових крісла впритул один до одного і два великих монітори. Дін з Туром принесли шоломи і капсулу з двома виконавчими девайсами у вигляді невеличких ящірок.

– І справді маленькі, – відзначив Терен.

– Мабуть, були б іще менше, – кивнув Тур, – якби влізло все, що треба.

Ящірок синхронізували з шоломами і віднесли в капсулі для запуску. Далі Тур заходився інструктувати Фуміхіро і двох медиків щодо процедур ініціації і подальшого контролю. Дивно було спостерігати, як фахівці вищого рівня уважно слухають агента, безупинно киваючи як слухняні інтерни.

Далі настав час діяти. Хлопців усадили в крісла, ніжно, але надійно зафіксувавши кінцівки і шиї. Потім обліпили купою датчиків, дякувати прогресу – без дротів. Ввели ін’єкції озвучених Туром нейроблокаторів. Дін відчув, як усе тіло окрім голови розчиняється у просторі. Медики ж це визначили за показами датчиків, повідомили, що все гаразд і надягли на агентів шоломи.

Тихеньке клацання вимикача – і Дін відчув себе в іншому тілі. Ящірки знаходились у капсулі, яка все ще планувала в атмосфері планети. І хоч би як вправно керували оператори з крейсера, вібрація відчувалась добряча. Попри те, що зворотний зв’язок не викликав жодних больових відчуттів, Дін трохи занервував. Але за мить ледь не розреготався. Це ж не його тіло! Він-бо в комфорті й безпеці відпочиває в рубці!

За інших обставин капсула б сильно ризикувала бути виявленою ворогом іще в повітрі. Але на тлі масованої зливи вогню з неба по всій планеті, на таку дрібницю навряд чи хтось звернув би увагу.

Раптом капсулу нівроку тряхнуло і все стихло.

– Ну все, з м’якою посадкою! – несподівано пролунав на самим вухом голос Тура. – Давай хутчіш виколупуватись!

Оговтавшись, Дін пригадав, що лежачи поруч у рубці, вони без жодних засобів зв’язку можуть вільно спілкуватись не лише між собою, а й з усіма на містку.

Ящірка-Тур тим часом, не зволікаючи, вже витискав люк назовні.

– Як повернусь, – крекчучи, бурмотів він, – знайду конструктора капсули і руки повисмикую!

Нарешті люк піддався і Дін трохи невпевнено виліз назовні слідом з Туром. В очі вдарило світло, але оптика швидко адаптувала яскравість і Дін побачив перед собою зелені хащі з підвішеними в повітрі напівпрозорими таблицями телеметрії ящірки. Все це транслювалось не тільки в шолом Діна, але й на монітор в рубці.

Згадавши тренування на симуляторі, Дін відразу ж відчув себе впевненіше і роззирнувся.

– Ну досить уже комах ловити, роззявив пельку! – гаркнув Тур над самим вухом, хоча його ящірка була вже метрах в трьох. – Вмикай негайно «Хамелеона»!

– Як? – розгубився Дін.

– Подумки, нещастячко!

Згадавши, як це робиться, Дін нарешті ввімкнув режим адаптивного маскування.

– Ну все, погнали!

– Куди?

– Ліворуч голову поверни, – стримуючись як з нерозумною дитиною, скомандував Тур. – Червона стрілка в полі зору з’явилась? Це оператори нам напрямок вказують. Готовий? Помчали! Не відставай!

На відміну від справжніх ящірок, робозавр мчав алюром гепарда, не поступаючись йому у швидкості. І навіть на довгій дистанції не відчував ані втоми, ані задишки. Дін насолоджувався цим галопом крізь зелені хащі, які аж нітрохи не здавались чужими чи небезпечними. Звичайно, бо ворожий мікробіом планети не становив загрози для неживої машинерії.

***

– Яка ідеальна мальовнича копія, – Дін раптом почув неподалік голос Фуміхіро і ледь не полетів шкереберть від несподіванки.

Трясця, до цього конче треба якнайшвидше призвичаїтись!

А напрямок дійсно довелось тримати за підказкою операторів, бо якби спробував орієнтуватися на Тура, то давно б уже загубився. Річ у тім, що камуфляж робозаврів адаптувався настільки стрімко, що рух ящірок важко було порівняти навіть із промаєм тіні. Лише порух трави, спричинений ящіркою, нагадував раптовий і швидкоплинний подих легкого вітерця.

Нарешті ця кавалькада з двох примарних скакунів досягла дороги і, керуючись підказкою операторів, повернула, взявши курс паралельно шляху. Невдовзі попереду стали проглядатись величезні металеві ворота, що ховались від погляду з орбіти в глибині грота. Ворота вели вглиб гори, явно в систему підземних тунелів або ж у бункер.

– Здається, приїхали, уповільнюємось, – прошепотів над вухом Тур, вочевидь теж за звичкою виявляючи непотрібну обережність.

Крадучись, ящірки обережно просунулися до замаскованого блок-посту, на якому перебувало як мінімум двоє достоту звичайних людей, хоча і вдягнених в доволі дивні лахміття. Вони явно мирно спілкувались між собою, але їхні репліки більше скидались на гарчання, гавкання і каркання. Проте певний сенсовий малюнок відчувався.

– Ну що, поліглоте, – все ще за звичкою напівголосно звернувся до Діна Тур, – можеш перекласти цю собачу лайку?

– Аж ніяк, – відповів Дін. – Навіть фонетично це варнякання і близько не стояло до жодного відомого діалекту Ойкумени.

– Що й треба було довести, – підсумував Тур.

– А що там за ієрогліфи на воротах, – раптом неочікувано гучно пролунав голос Терена.

– Це фріландською, – відповів хтось із присутніх на містку. – Закрита зона. Вхід заборонено.

– Залишки загиблої цивілізації, – сумно констатував Тур.

– Окрім воріт від тієї цивілізації мала б залишитись система вентиляції, – зауважив Дін. – Ходімо пошукаємо?

– Малоперспективно, – заперечив Тур. – Витратиш купу часу на пошуки, потім спуск, і врешті-решт десь упрешся в ґрати. А в нас не штурмові роботи, а розвідувальні ящірки. Якщо біля воріт стоїть охорона, то якийсь рух має бути. Тож я все-таки за те, щоб чемно зайти в двері.

– Еге ж, може ще й ввічливо постукаємо? – підколов Дін.

– Зрештою, можемо й розділитись… – розпочав було міркувати Тур, аж раптом осікся. – Хоча, стоп! Чуєш, сюди щось їде? Хутко під браму!

Ящірки невловимими примарами чкурнули до воріт і причаїлися по кутках, зливаючись із камінням в густих затінках.

До блокпосту під’їхав величезний броньований корч, судячи з усього, – вантажний. Чужинці коротко перегавкались між собою і вантажівка повільно рушила до воріт, стулки яких почали розходитись. Коли ж краї зупинились біля ящірок, ті шурхнули всередину. Вантажівка зупинилась, а ворота позаду зачинились. В повній темряві загуділи насоси і Дін на телеметрії побачив стрімке падіння тиску.

– Та це ж шлюз! – здогадався Дін.

– І не просто шлюз, а ще й зі стерилізацією! – відгукнувся Тур.

І точно – сенсори ящірки фіксували наявність жорсткого ультра-фіолетового випромінення високої інтенсивності.

– Добре, що ми не з м’яса, бо було б барбекю, – пожартував Тур. – Слухай, є ідея. А давай прокотимось на цій чортопхайці? Зекономимо трохи енергії, бо без сонця вона в підземці не поповнюється.

Ящірки синхронно стрибнули, приліпившись до броні вантажівки присосками на всіх чотирьох лапах.

Опромінення вимкнулось, тиск повітря повернувся до норми і внутрішні стулки шлюзу роз’їхались. Вантажівка ввімкнула фари і рушила величезним прямим тунелем.

Якийсь час нічого не відбувалось, аж раптом корч почав гальмувати і зрештою завертати в якийсь боковий тунель.

– Стрибаємо! – миттєво вигукнув Тур. – Негайно!

Дін не став марнувати час на зайві питання і не зволікаючи вимкнув присоски. Падаючи, він устиг подумати, що варто було б вивернутись на початку стрибка, щоб не хряпнутись тупо на спину. Але тіло робозавра якось само по собі крутнуло хвостом, одночасно карколомно вигинаючись, і таки приземлилось на всі чотири лапи.

– Ну й чого це ми? – запитав Дін, вмикаючи нічне бачення. – Наче ж гарно так їхали!

– Гарно, та не туди! – обрізав Тур. – Нема часу досліджувати всі лабіринти. Нам по магістральному тунелю – до головної мети, якою б вона не була. Побігли!

І знову ящірки помчали галопом гепарда, тільки тепер уже величезним підземним тунелем, проминаючи дещо менші відгалуження праворуч і ліворуч.

– Туре, – через деякий час заговорив Дін. – А заряд-бо потроху падає! Треба б розрахувати точку неповернення, бо назад на половині ресурсу без попутки точно не дотягнемо!

– От чудило! – реготнув Тур. – Це ж квиток в один кінець! Назад на орбіту все-одно не повернутись! Хвала прогресу, це все ж таки аватарки, а не ми з тобою власними персонами!

З цим важко було не погодитись, тож далі Дін скакав мовчки.

За деякий час тунель попереду почав світлішати і нарешті вперся в дрібні ґрати, крізь які не могла би пролізти навіть робоящірка.

– Так я і знав! – скрушно вигукнув Тур, але підійшов упритул до решітки.

Дін теж став поруч. За ґратами погляду відкрилася неосяжна в тьмяному світлі печера, в центрі якої громадилася маса, складена з безлічі ромбічних граней. Випромінюючи блякле блакитне світло, маса праворуч, ліворуч і вгору уходила в каламутні присмерки.

Поверхнею маси сновигали химерні створіння, схожі чи то на павуків, чи то на восьминогів. Збільшивши зображення на максимум, Дін побачив, як парочка цих чудовиськ відколупали від загальної маси кристал і потягли донизу. На підлозі вони заходились розламувати його грані, доки не витягли з пакунку голе тіло дорослого чоловіка й почали обтирати слиз. Потім поставили на ноги. Трохи похитавшись, чоловік зробив крок, другий і пішов, підтриманий монстрами, кудись у пітьму.

– Добре, що ящірки не блюють, – похмуро пожартував Дін.

– Йолопе, – в тон йому відгукнувся Тур, – шолом не заблюй, захлинешся.

– Що це?! – пролунало чиєсь питання.

– Це рій, – сухо відповіла Фуміхіро. – І його стільники. В яких він, вочевидь, може продукувати все, до чого має ДНК-код. Тільки зі своїх, правохіральних амінокислот.

– А чому чарунки такої дивної форми?

– Це ромбододекаедри, ідеальні багатогранники для щільного заповнення простору.

– А куби не простіше?

– Це оптимізація співвідношення кордонів і вмісту, – зітхнула Фуміхіро, втомившись пояснювати. – Можете спитати у бджіл, чому вони відають перевагу шестикутникам, а не квадратам.

Поки в рубці точилася ця коротка дискусія, в полі зору ящірок декілька парочок монстрів виколупали й провели іще цілу партію людиноподібних особин.

– Процес як на конвеєрі, – пролунав голос Терена. – Це треба зупиняти якнайшвидше. Лейтенанте, ми можемо використати ящірок як маячки?

– Ні, пане адмірале, – відповів офіцер. – Квантовий зв’язок не дає прив’язки. Але я можу спробувати розрахувати, використовуючи координати брами й історію телеметрії.

– Гаразд, приступайте, – розпорядився Терен. – Пані Фуміхіро, мем, гадаю час уже виводити наших героїв з-під наркозу.

Хлопці вклали своїх ящірок під стіну, згорнувши їх у вигляді камінців, і відімкнулись.

***

Поки Дін з Туром тупцювали посеред рубки (насправді – розминали затерплі м’язи), адмірал Терен проводив нараду з групою своїх підлеглих через відеоконференцію.

– …Як і варто було очікувати, – доповідав один з офіцерів, – сховище знаходиться в глибині потужного гірського масиву. Судячи з усього, вони зайняли найзахищеніше місце на Фріланді. Можливо, колишній урядовий бункер.

– Яка вогнева потуга знадобиться, щоб дістати це осине кубло? – запитав адмірал.

– Річ у тім, пане адмірале, – відповів офіцер, – що гірський масив відносно молодий і ще не надто роз’їдений ерозією. Боюсь, навіть синхронізованого залпу десятка дредноутів може не вистачити…

– А ви не бійтеся, комодоре, – перебив його Терен, анітрохи не міняючи тону. – Краще скажіть, чого точно має вистачити?

Комодор на мить замислився, а потім відповів:

– До залпу дредноутів необхідно додати дуже потужний наземний вибух.

– Наскільки потужний? – продовжив тиснути адмірал, ідеально тримаючи себе в руках, навіть втрачаючи терпець.

– Еквівалентний вибуху реактора нашого флагмана, – чітко відповів комодор, розуміючи, що «судячи з усього» і «боюсь» уже недоречні.

– Дякую, – сухо кивнув Терен.

– Пане адмірале! – втрутився з екрану офіцер з шевронами контрадмірала. – Ви ж не збираєтесь…

– Збираюсь, контрадмірале! – відрубав Терен. – «Марс» евакуюється. Командування флотом переміщується до тебе на «Сфінкс». Готуйся прийняти й розмістити штаб!

– Але ж це загрожує трибуналом! – не вгавав контрадмірал.

– Не хвилюйся, Максе, – скривився адмірал. – Вся відповідальність на мені… Якщо буде кого притягувати… Все, рішення ухвалено, це наказ! І всі дредноути негайно вишикувати довкола «Марса»! Виконуйте!

Перемкнувшись на внутрішній зв’язок, Терен проголосив:

– Увага! Говорить адмірал Терен! Наказ по крейсеру «Марс». Оголошую евакуацію другого ступеню, колір рожевий. Повторюю. Евакуація крейсера другого ступеню, код – рожевий. Виконання – негайно!

Погляд адмірала пробігся по присутніх і зачепився за спецагентів.

– Якщо я не помиляюсь, ваш снукер обладнаний найсучаснішою стелс-системою? – звернувся він до Діна з Туром.

– Принаймні півроку тому була ще найсучаснішою, – кивнув Тур.

– Тоді дозволю собі після всього режиму максимального сприяння нарешті віддати наказ, – твердо продовжив Терен. – Забирайте пані Фуміхіро з усією командою і під прикриттям планети тікайте звідси подалі.

Вказавши на голопроєкцію системи Лотос, він продовжив:

– Загубіться десь у системі й прикиньтеся чайником Рассела. Хтось має доповісти людству про результати експедиції. А для цього безпосередні свідки мають вижити попри все, що тут скоро закрутиться. Тим паче, що без «Марса» тут легко не буде.

На голопроєкції в площині екліптики до Фріланду вже підходив флот правохіральців, а з боку поясу астероїдів йому на підмогу поспішала іще одна хмара. При цьому з двох порталів уже почали виходити флоти Альянсу і Співдружності. Але було очевидно, що вони не встигають на початок бенкету. До того ж незрозумілим лишалось те, як поведе себе флот Співдружності.

– Тож давайте кожен якнайкраще виконає свою роботу, – підсумував адмірал. – Ви – свою, а ми – свою.

– Слухаюсь, пане адмірале! – відповів Тур. – Приступаємо до виконання.

У виконанні наказу Терена найскладнішим пунктом виявився неочікувано великий обсяг обладнання команди Фуміхіро. Спроби переконати науковців відмовитись від чогось некритичного зіштовхнулися з шаленим спротивом. Зрештою, спільними зусиллями таки вдалось утоптати весь цей скарб в багатостраждальний трюм «Тарантула». Все це коштувало певного часу, тож снукер покинув злітну палубу «Марса» разом з ледь не останньою партією кораблів.

Поки «Тарантул» огинав планетну кулю, Дін продовжував розглядати крейсер, викрутивши на максимум зум системи прямого спостереження. Він ще встиг побачити, як довкола «Марса» зібралось чималеньке кільце дредноутів. А потім від флагмана відлетів одинокий такшип – це явно адмірал останнім полишав своє судно, перетворивши його на велетенський безлюдний дрон-камікадзе.

Наступні події Дін уже не міг побачити через вигин планетного горизонту. Тому переключив увагу на розмову, що точилася між Туром і Фуміхіро.

– Як же невчасно стряслась уся ця халепа! – скрушно нарікав Тур. – Саме зараз, коли Ойкумена стоїть на порозі глобальної війни коаліцій!

– Цілком логічна ситуація для системи, що втрачає рівновагу, – заперечила йому хокуямка. – Внутрішні чвари і розлади викликають послаблення резистентності до зовнішніх загроз. Наступна ланка в цій послідовності – інвазія, що стає лише питанням часу. От тільки як ці банальні закономірності донести до свідомості когарців?

– А що вже казати про тартлендців?! – погодився з нею Тур. – І на цьому тлі виникають серйозні сумніви щодо здатності Ойкумени впоратися з цією пошестю!

– Впорається, – дещо невпевнено заявила Фуміхіро. – Принаймні ми маємо зробити все, щоб ЛОР ухвалила рішення про суворий карантин цієї системи і тотальну зачистку. Задіємо для цього усі наші можливості й ресурси.

Фраза про можливості й ресурси якимись неконтрольованими асоціативними шляхами викликала у Діна згадку про окуляри, які й досі мали бути під’єднані до штабної системи оперативної обізнаності. Дін швидко знайшов їх, натягнув і активував. І вмить опинився наче на місці спостерігача з якогось корабля. Мабуть зі «Сфінкса».

Перед очима постала поверхня планети, наполовину зануреної в ніч. Принаймні лінія термінатора вже пройшла місце удару по осиному кублу. Це місце безпомилково визначалось наявністю велетенського вогненного «гриба», що продовжував зростати і двома концентричними колами вибухової хвилі, що розходились навсібіч.

Емоційно це мало жахливий вигляд. На поверхні зеленої, повної життя планети виростала і швидко розповсюджувалась пухлина смерті. Але раціональне мислення підказувало, що життя тут вже було знищено до нуля і заміщене моторошно потворною підробкою. Зрештою, ця химерна цивілізація геть не бажала йти на контакти й перемовини, а одразу ж вмикала максимальну агресію. Тому – самі винні.

Дін перевів віртуальний погляд в протилежний бік. Там, трохи поодаль від планети залишки Третього об’єднаного флоту Демальянсу вишиковували сферичну оборону, готуючись зустрічати першу хвилю ворожої навали.

«Впораємось, – намагався заспокоїти себе Дін. – Ойкумена не може не впоратись. Навіть попри тупу впертість і самодурство таких, як когарці й тартлендці. Шкода тільки, що протягом усієї історії за цю тупість найгірших людство завжди платить життями найкращих».