Союз з сильнішим

Високий кремезний чоловік у сірій уніформі з двома ромбами на погонах втомлено потер лоба й потягнувся до пластикової кружки. Спробував було відпити з неї, та відчув лише осад на дні — й вилаявся. Він окинув поглядом напівтемне приміщення з кількома проєкторами та столами з темними екранами, важко присів за свій термінал і почав щось набирати. Час від часу покусував губи, знову й знову лаючись. Почулось якесь майже нечутне шарудіння — чоловік рвучко обернувся до дверей, рука потягнулась до лазера, що недбало лежав на столі поруч із поставленою рамкою з фото.

— Майоре, та не прибудуть вони, — до нього підійшла жінка в такій же формі, але з одним ромбом. Її сіре волосся, здавалося, прагнуло вирватися з суворої зачіски, яку не могла приховати фуражка, а чорні очі були червоними, мовби вона щойно плакала. Жінка важко сіла в крісло в кабінеті й притисла долоню до непримітної пластини на стіні. За мить напівтемний кабінет ожив: увімкнулися кілька моніторів, позаду них проєктор показав чітку голографічну мапу кількох десятків зоряних систем, більшість з яких була зафарбована в червоний колір. Почулося прокляття — відколи вони востаннє звірялися з мапою, ще одна система змінила колір із синього на червоний.

— Капітане, — майор повільно підійшов до мапи й почав формувати звіт, накидаючи дані, просто переміщуючи палець на ту чи іншу систему. ШІ-асистент одразу виводив поточний стан, прогноз, скільки система втримається, та дані про втрати з часу попереднього аналізу. — Республіка Артан підписала з нами договір, і п’ята стаття чітко прописує, що допомога буде. За останні двісті років Артан лише один раз замість допомоги флотом тягнув час на консультації.

Жінка різко скочила, сплюнула на підлогу.

— Андрію, ти ідіот! — вона наставила на майора палець. — Ми з тобою можемо скільки завгодно сперечатися, який Артан був, але їхній час пройшов. Канцлер Гарньє та радник Асліван просували політику “управління ескалацією”. Тепер у них владу отримала партія Джейкоба Ваніса — і ти це знаєш не гірше за мене. Ці — чхати хотіли на союзи. Вони вже розірвали або переглянули всі договори з фронтовими державами. Щастя Союзу Нової Полтави та Канева, що про нас забули.

Жінка ще щось спробувала сказати, як раптом завила сирена вхідного зв’язку. ШІ-асистент нейтральним тоном промовив:

— Майоре, капітане, вхідний виклик від підв’язки сигнатур. Гравітаційне зміщення в кілька мілісекунд. Фіксую дев’ять невеликих вимпелів.

Майор сплюнув і втомлено пробурмотів:

— Ескадрилья. — Потім додав уже твердіше: — Астро, вмикай зв’язок.

Засвітився ще один екран, і на ньому з’явився молодий, коротко стрижений чоловік у синій уніформі капітана флоту Артана. Його темне волосся дещо недбало вибивалося з-під фуражки, а одне око було перетягнуте чорною пов’язкою. Та й сама рубка, яка проглядалася за ним, була вся в слідах ремонту після космічного бою. Офіцер посміхнувся майору:

— Майор Маковій, я так розумію? — отримавши короткий кивок, продовжив: — Командир рейдової ескадри сьомого флоту Республіки Артан, вимпел-капітан Деметріус Монк. Згідно з договором про взаємопідтримку ми прибули для евакуації вашого вищого керівництва.

Побачивши, як майор стискає кулаки, Монк швидко додав:

— Прогноз мого тактика дає вашій Республіці близько тижня спротиву. З нами — ще з тиждень, але результат усе одно буде катастрофічним. Прошу надіслати координати, а далі ми проведемо невелику операцію, після чого в дію вступить дипломатія.

Майор лише зітхнув приречено й мовчки надіслав координати керівництва Союзу. Капітан Монк кивнув — і вимкнувся.

— Божевільні артанці, — капітан сумно похитала головою. — Столиця в блокаді, там уже вуличні бої, орбітальні станції контролює ворожий десант, а ці — на планету зібрались.

Капітан і майор, не змовляючись, потягнулися за пазуху, витягли по невеличкій металевій фляжці й почали пити. Маковій протер очі й посміхнувся, коли почув сонне сопіння — нарешті капітан змогла заснути після сорока годин чергування. Він присів у крісло, відкрив новий термінал і почав вводити в симуляцію бою дев’ятку артанських легких рейдерів. Звіт ШІ-стратега свідчив: їх буде знищено за дві астрономічні одиниці до столиці Нової Полтави. Шанс на успіх — нуль.

— Союзнички, — майор зітхнув і не помітив, як провалився в сон. Втома взяла своє — і над ним.

Прокинулись вони з капітаном уже від виття сирени. ШІ-асистент Астро вивів свою проєкцію — сивого офіцера в погонах майора — і драматично постукував ногою по підлозі.

— Майоре Маковій, капітане Горбенко, — у голосі ШІ, зазвичай рівному та беземоційному, лунали нотки здивування.

Маковій здивовано протер очі й миттєво зібрався — за ті двадцять років, що працював із Астро, таке трапилось уперше. ШІ тим часом почав виводити мапу, на якій «танцювали» дев’ять вогників, відтягуючи екскадри рейдерів із семи систем, включно зі столичною.

— Останні чотири години Артанська ескадра відтягує на себе все більше сил вторгнення. Рештки сенсорів показують: вони досі на ходу й активно відстрілюються…

— Великі Боги… вони дійсно прориваються, — вражено охнула капітан Горбенко.

Наступні десять годин минули в безперервному спостереженні за ескадрою капітана Монка, яка маневрувала на якихось нелюдських можливостях. Летячи між кількома системами, вони прокладали маршрут, здавалося, відомий лише їм. Відстрілювали пастки, порожні паливні баки, аварійні реактори. За цей час із бою вийшли лише три артанські кораблі — втекли в гіперпростір.

Полтавці час від часу перехоплювали сигнали флоту Синдикату Туманності з наказами терміново перехопити вторгненців. Але ескадра Монка лише продовжувала свій танок, час від часу ще й вибиваючи кораблі Синдикату.

— Я не бачу логіки, — Астро демонстративно клацнув пальцями. — Ескадра втратила третину сил. Їхні кораблі на межі. На що вони розраховують?

— Ну, вони хоча б спробували нам допомогти, — капітан Горбенко відпила з фляжки і вказала на мапу, де щойно втратили ще два судна. На відміну від попередніх, ці не встигли втекти в гіпер — різко втратили хід і розлетілися на частини. — Можна говорити, що допомога була. Тільки от, що вона мала — мало хто скаже.

За дві години спостереження, коли вже здавалося, що артанці будуть остаточно знищені (залишалось лише три кораблі), — раптом пролунав новий сигнал тривоги. Астро методично почав перелік:

— Фіксую кілька десятків сигнатур розриву гіперпростору, — ШІ здивовано кліпав очима. — Майоре, це щось велике. Фіксую вхідний виклик — на всю систему. Звідки вони мають доступ до наших мереж?..

— Ретранслятори, — капітан ляснула себе по лобі. — Цілий день ці психи скидали бозна-яку техніку…

Майор вилаявся.

— Астро, яка ймовірність, що до наших систем має доступ Синдикат?

ШІ почав щось підраховувати, тоді вивів інформацію:

— Враховуючи стрімкий наступ, нашу повну безпорадність перед вторгненням, а також наявність у Генштабі групи офіцерів, які перейшли на бік Синдикату — ймовірність висока.

— Ми ж ніби чистили доступи та мережі… — здавлено осіла Горбенко.

Маковій хотів було щось додати, та так і застиг з відкритим ротом, коли Астро вивів нову інформацію. У зону бойових дій входив новий флот — близько сотні кораблів.

Майор рахував уголос:

— Три лінкори… чотири дрономатки… два десятки фрегатів…

Флот Артану розділився на три колони й направився до найбільших скупчень флотів Синдикату. Радісно лаючись, Маковій слухав трансляцію, що йшла по всіх системах:

— Говорить віце-адмірал Харкеманн. Доводжу до відома флоту Синдикату… — чоловік років тридцяти, в уніформі з адміральськими ромбами флоту Республіки Артан, промовляв фрази, мов читав ультиматум. — Відповідно до міжгалактичних договорів про взаємодопомогу та захист між Республіками Артан, Нова Полтава та Канів, сьомий флот Республіки Артан вступає в бойові дії. Пропонуємо бійцям та капітанам Синдикату скласти зброю. Інакше — вас буде знищено. Кінець зв’язку.

Три місяці потому.

Командувач армією оборони Нової Полтави, полковник Маковій, сидів у рубці лінкора “Буревісник” і хмуро вислуховував пропозиції посла Артану. Той, добираючи слова й вплітаючи їх у хитромудрі конструкції, фактично зачитував ультиматум — про приєднання до Артану на правах автономної республіки.

“Не билися б Синдикати за столицю до останнього, та не висадили б вони півконтиненту руйнівником планет — не я б тепер розгрібав усе це лайно…” — сумно подумав командувач, розуміючи, що підписувати таки доведеться.

Чомусь йому згадалася цитата одного з діячів давно втраченої Терри:
“Союзу з сильнішим ніколи не можна довіряти.”