Екстра день

— Що ж ви, дівчино, так насупились? – питав Катрю немолодий прикордонник, взявши її паспорта.

— Цілих. Чотирнадцять. Годин. Маринували. На. Кордоні, – вона робила чіткий акцент на кожному слові. — День коту під хвіст.

— Та розслабтесь! До Нового року встигнете! – чоловік всміхнувся і рій добрих неглибоких зморшок збігся йому до очей.

— Я не на свята спішу! – буркнула невдоволено. Через тих, кому приспічило навалою вертатися тепер з Європи, черги на кордоні й утворились.

— А куди?

— Вам навіщо?

Катря була в чорній шапці і приталеній курточці такого ж кольору, не надто теплій, втім які зараз зими. Віднедавна дівчина почувалась одинокою, як високосний день, і воліла, аби від неї відстав увесь світ.

— А от якби вам компенсували цей втрачений день? – дивно моргнув прикордонник. — За простій. У який би ви повернулись?

— У 29 квітня. – підняла сумні очі на нього. — Я б тоді не пішла з дівками в ресторан!

— Гаразд! – клацнувши штампом, чоловік щиро всміхнувсь і простягнув Катрі паспорта. Його холодні, трохи шерхкі пальці торкнулись її руки, від чого дівчину всю пройняло струмом.

Катя легко заскочила в автобус і, вмостивши голову на холодне вікно, міцно заснула…

— Люба, з днем народження – ніжні, налиті вологою пелюстки гладили її передпліччя.

— Дякую! Рожеві, мої улюблені, – сонна Катря зарилась носом у троянди, а вже тоді обійняла чоловіка.

— Суші на вечір замовимо? – питав Андрій.

— Та я ж у ресторан з дівчатами йду. У нас традиція!

Андрій сумно видихнув: «Життя зараз таке, а тобі традиція!»

Він мовчки став збиратися.

— А знаєш, замовляй суші. – в обід дзвонила з роботи Катря. — Хочу святкувати тільки з тобою!

— Сheers! – Андрій стукнув своїм бокалом об Катрін. — Його закохані очі палали.

— Люблю тебе, – відповіла дружина. Він відставив бокал і ковзнув гарячою рукою уверх по її бедру.

А другого ранку Андрія забрали…

— Виспались? – повернула голову сусідка, коли Катря нарешті відкрила очі.

— Ага, наче в дитинстві, – прикрившись рукою, позіхнула.

— Додому спішите?

— Ага!

— Я теж. Так затримали. Чи й встигну тепер усе помити, попрати. У мене традиція, на новий рік доводити все до блиску.

— Знаєте, деякі традиції можна порушувати! – Катря лагідно поклала долоню на великий круглий живіт.

Автобус зупинивсь у Тернополі і жінка, перехиляючись у боки, насилечки спустилась вузькими сходами. Тіло Андрія привезли з фронту ще в понеділок. Їм з малям удвох тепер таточка хоронити.