Новорічний корпоратив не за планом…
– Ну й пішли ви! Всі… ви… Котіться в пекло! – Похитуючись від гіркого “Джека”, я пленталася центром Полтави. Новорічний корпоратив пішов не за планом…
Нічого такого не трапилося, але хтиві погляди Дениски (він же великий бос Денис Миколайович) вивели мене з рівноваги. Недовго думаючи, я забрала пляшку гидкого пойла і пішла шукати пригоди.
Затуманений погляд блукав зі сторони в сторону, аж поки не зачепився за “щось”, чи, краще сказати, за “когось”, хто тягнув мініатюрну кравчучку за собою. Спершу я вирішила, що вже допилася до чортиків і бачу галюцинації. Але ж ні. Різнокольорове пухнасте створіння тягнуло свою сумку й було розміром не більше ніж кошеня. Дивним видавалося те, що це створіння бачила тільки я – перехожі не звертали увагу на цього “гостя”.
Остаточно зневірившись у реальності всього того, що відбувається, я нахилилася до дивної істоти і підняла її вгору.
– Ти що витворяєш!? Відпусти негайно! – пухнастий клубок опирався і намагався вислизнути.
– Ти… говориш?! – говорити з галюцинаціями точно не входило в список моїх справ.
– А ти себе ведеш геть не чемно, Наталю! Ризикуєш зостатися без подарунку на Новий рік! – Тоненький голос створіння страху зовсім не вселяв.
– Як… Як ти знаєш моє ім’я і хто ти такий чи таке? – Я відпустила гостя на бруківку і всілася поруч на бордюр.
– Наталю, заради всіх святих! Я помічник Санти, і я знаю всіх, хто виріс у Полтаві. А зараз пробач, та я маю поспішати.
– Куди?
– Куди-куди… На Південний вокзал, щоб встигнути на потяг.
– Потяг… – Геть ошелешена, я підвелася і послідувала за дивним… помічником Санти?
– Наталю, ти, здається, геть перебрала. Комендантська година через п’ятнадцять хвилин розпочнеться, то як я маю по-твоєму добиратися?
– На таксі? – Ідіотизм цієї розмови набирав обертів, та я не здавалася.
– Ага, так я і втраплю до Північного полюсу на таксі.
– Давай я тебе підвезу? Машина поруч… – Пухнастик зупинився і кліпнув на мене.
– Ти ж геть п’яна! Який сьогодні день? Четвер. Ага, маю в запасі ще один день… Рік високосний, отже, час ще є. Мінус вліво, червоний згори… – Дивний гість розмахував лапками і говорив до себе якісь нісенітниці. – Добре! Але тобі треба поспати – поїдемо зранку.
Я прокинулася вдома і, повернувшись вліво, побачила різнокольоровий клубок.
– Ну, нарешті прокинулася! Поїхали вже…
Лише одна думка крутилася в мене в голові: то таки новорічні дива існують насправді…
Здається, що я вже щось подібне читав недавно.
Ага, згадав! Полтава, галушки, халва… 🙂
То це сиквел, приквел чи окемий твір з тими ж персонажами?
Нічого не знаю 😉 А до земляків на гостини забіжу
Кінцівка не сподобалась..вони пішли просто спати? тому шо пухнастик типу переплутав що рік високосний? Хоча сама придумка прикольна – різнокольоривий, маленький, смішний і бурчить) Подобається) Але кінцівка плоска)
Ну а що їм ще лишалося, крім того, як просто піти спати?) ГГ п’яна, комендантська година от-от розпочнеться – все логічно, наче 😉
Логічно але не чіпляє, або ні. Нелогічно і не чіпляє. Це помічник санти який запізнюється на потяг щоб встигнути рознести подарунки? Яка у нього мотивація? Встигнути? чи просто робити шо робиться. Ой, я день переплутав, ще є час, ну і ладно піду посплю. Або може йому конче треба було на потяг і він радісний що є додатковий день рознести всім подарунки що мчить навіть не зважаючи на коменданську годину і вона йому допомагає, вони стикаються з полійцеськими і її наприклад арештовують але він встигає на потяг. хепі енд)
У моєї коллеги син любить кататися транспортом міським-метро, тролейбус. трамвай. Одного разу (а він ще й аутист) він вийшов з дому сам о 22 ночі нікому нічого не сказав і поїхав кататися. Потім збагнув що вже майже 00 і треба їхати додому, але вже ні метро нічого не їздить. Але хлопчика вже дорослий (14 років), ще й аутист то він просто пішов пішки додому. А мати не знала що він пішов, пішла перевірити як діти сплять вже чи ні, майже біля тих самих 00:00 і в шоці побачила що сина немає. На додатку визначила де він, ледь до нього додзвонилась і поїхала його на машині забирати, на інший берег Києва, після комендантської години…Тому що у неї мотивація була…син може бути в небезпеці.
А у вашого помічника мотивації немає. Він просто йде спати.
З чого ви взяли, що він поспішає, щоб саме рознести подарунки? В тексті це не вказано, є лише згадка про корпоратив, дати немає. В нього мотивація була потрапити на потяг ДО комендантської години, щоб відправитися на Північний полюс, але балачки з ГГ пухнастика затримали і тому вже робили, що робили, бо це життя, всяке трапляється і не завжди все за планом + враховуючи те, що це вигадана історія, цілком ймовірно, що й таке могло трапитися.
Ваше продовження МОЄЇ історії досить цікаве, та, все ж, це історія МОЯ. Залюбки б почитав вашу власну оповідку і про поліцейських і про інші пригоди.
Дякую, звичайно, за ваш розлогий коментар, та його не приймаю. Як у вас є право “вивалити” ваше “бє” на мене, так і у мене є право НЕ приймати це. Вам бажаю трохи більше добра, обіймів, любові. Піду відкрию вікно, а то щось душно зробилося.
Це було не моє бе. І взагалі не спроба дописати ваше оповідання, але приклад і пояснення моєї думки чого там немає мотивації… бажаю успіхів.