Миколай ійшов крізь сніг та хуртовину. Тонесеньку гірську стежину давно вже замело білявими сніжинками, що, сплітаючись у любовному танці одна з одною, формували товстий білий покрив. Тут подекуди виднілися сліди місцевого звіриння, що по старій пам’яті ходило стежкою.
Святий пан Чорт також перебував сьогодні в подобі звіра. Се було Його Царство, де він мав право як давати, так і забирати. Обдаровувати й карати. Нагороджувати й убивати. Сьогодні він ійшов за останнім, зібрати цьогорічну криваву жатву, аби увесь наступний рік нести благость віруючим. Хоча чортову дюжу років назад саме сюди він приніс свої дари.
Старий полишив дерева позаду, зупинившись на межі між лісом та пеньками, що лишилися після промислу місцевих. Вдалині курився димок від хатів, що сховалися поміж пагорбів, змішуючись із туманом, що повільно підповзав до села. Долунали звуки різдвяних святкувань. Судячи з усього, Його Діти вже були там, у Підзахаричах.
Його Діти. Сироти, що їх звичний люд кликав циганчатами. Ті, кого він врятував від морозів та голодної смерті, вдихнувши нове життя. Тепер ці діти виросли, й стали справжніми ромами.
Перетнувши Черемош, Святий Микола, врешті, увійшов до цього буковинського села, повного грішників. Так-так, саме вони, в своїй невпинній жазі до наживи, насмілилися зрубати Дерево Світів цього краю, старезну тисячолітню смереку в центрі села, прискоривши свою агонію. А після руйнування Іґґдрасиля наступає Рагнарьок.
Його копита вицокували по зледенілому снігу. Його кошлата темно-коричнева постать наближалася до пенька, де зібралися на святкування місцеві, розважаючись із Його Дітьми. Його роги випромінювали гіпнотичне сяйво, змушуючи місцевих заклякнути на місці. Ув іншій, людиноподібній, формі, це була би корона, що світила німбом. Адже це було його Царство. Та зараз, у формі Звіра, це були роги.
— Малих збережіть, вони ніц не зробили, — промовив, і Його Діти похапавши дітлахів, зникли в густому тумані, що вже проникнув у село, заповнивши його вулички й зануривши Підзахаричі в напівморок.
У різних місцинах його кликали по-різному. На заході величали Крампусом, так, ніби він і Миколай то є різні сутності. Але ні, вони були одним, як медаль, що має дві сторони, як Господь і Диявол. Тут люди були розумнішими, і знали, що це Святий Микола і дарує, і карає. Розумнішими, не мудрішими.
На ранок малі Підзахарченки узріли результати кривавої жатви, й поховали рештки своїх батьків, а смерековий пень пустив свіжий пагін. Ніколи знову вони не займалися лісовим промислом.
Все до купи. Мініатюра не завжди дає змогу якісно проробити одну тематику, а тут Кармпус Миколай Ідрасил … Плюс мова написання не найпростіша
🙁
Що до мови написання – можливо, тут не скажу навіть. На відкуп читача, мабуть)
Крампус, Миколай та Іґґдрасиль при цьому вважаю все ж однією темою. Дерево Світів – основна тема північних міфологем, довкола нього все крутиться, а звідкіль зимові свята до нас прийшли, як не з півночі, разом із варягами? А Крампус невід’ємний від Клауса (Ніколаса, себто, Миколая), того, що Санта 😉
До речі. Сам сюжет цієї історії – це відсилочка на одного сучасного українського автора)
Свята прийшли до нас з варягами…………..ну та. А тут жили такі ідіоти, які не мали клепки придумати собі розваг у найнудніший період року. Може певні особливості святкування місцеве населення перейняло? Але щоб прям свята. Ну не знаю.
Зимові, в тому вигляді, в якому ми їх зараз маємо – так, саме звідтіль. Є інші версії? Тоді гайда в коментарі 😉
Мені сподобалось, атмосферний новорічний жахастик)
Дякую. Викладаю свої оповідки на Друкарні, тож велкам у підписники))
Вам точно треба на конкурс Бабая з такими оповідками. Жаху нагнали знатно
Радий, що мені вдалося)) Що ж до бабая…. Їхня система судівства, адміністрування й модерування конкурсів нажаль повністю себе дискредитувала, як і самі очільники спільноти, тож там участі точно не беру й не планую =_=
Якось занадто сміливо, як для Різдвяної та Новорічної тематики…
Що вже тут поробиш: зимові свята не завжди були чимось щасливим та веселим 🙂
А наступна за вашою мініатюра “Невідворотне”. Цікаво, що ж тоді написано там? )
Глянув одним оком: атмосфера хоч стріляйся))
А хіба то теж не Ваше? 🙂
А хіба моє? О_о
Ну і не моє…
В мене не така бурхлива фантазія, хоч із депересією – ліпші друзі. 🙂
Цікаво інше – чому деякі конкурсанти подали схожі між собою (в рамках одного автора) за тематикою оповідки? Не люблять експерименти?
Просто експерименти не завжди вдаються =))
Моє, моє