Галактично-навіжені індивіди

— Отже, Жеко, ти хочеш, аби я висякався у коктейль тому квадробебранцю?

— Так, Пітере. Саме йому.

— Нащо?

— Та прост.

— А тепер чесно.

— Ти коли-небудь бачив, як квадробебранців плющить від людських шмарклів?

— Ні.

— Повір мені, це незабутнє видовище.

— Чому сам цього не зробиш?

— У мене в носі пересохло. Нумо, висякайся. Він як раз замовив коктейль, що по консистенції та кольору схожий на шмарклі.

— Я взагалі-то тут працюю. Ти уявляєш, що буде, якщо хтось дізнається?

— Нумо. Хто знає, чи буде в тебе ще хоч один шанс таке побачити. Кажуть, вони від цього синіють, потім вкриваються цяточками та співають, мов соловейки.

Бармен Пітер ще раз глянув на квадробебранця. То було створіння, що верхньою половиною тулуба було схоже на худорляву людину. Його шкіра вкрита лусочками, що залежно від ракурсу то синіли, то зеленіли, то взагалі ставали рожевими. Квадробебранець мав шість кінцівок: дві руки з шістьма гнучкими, мов мацаки, пальцями та чотири ноги, котрі мали щось на кшталт копит. Дехто вважає, що їх назва пішла від цієї особливості, адже “квадро” означає “чотири”. Втім, більш заглиблені у тематику розуміють, що не варто пропускати другу половину їх назви повз увагу.

Жека ж, молодий чоловік у старому космокостюмі з різними стильовими примочками на кшталт значків, стрічок і різної мілкої біжутерії з кольорових камінців і якихось металів, всім своїм виглядом демонстрував Пітеру, що висякатися у коктейль квадробебранцю – чудова ідея.

— Ні. — промовив Пітер, взявшись протирати чашку.

— Сцикля. — з лукавою посмішкою мовив Жека.

Ця коротка фраза магічним чином подіяла на Пітера. Він мовчки люто глянув на Жеку, доробив коктейль і, присівши за барну стійку, смачно туди… ну, ви зрозуміли. Після цього розколотив і поніс це творіння квадробебранцю.

Задоволенню Жеки не було меж. Він спостерігав, як представник не дуже гордої чотириногої раси п’є коктейль, аж прицмокує.

— Задоволений? — кинув Пітер, повернувшись за стійку.

— Цілком. — відповів Жека.

Останні стадії сп’яніння квадробебранців завжди унікальні та дивовижні.  Цей день міг стати для Жеки найкращою кульмінацією перебування на цій планеті, якби раптово за вікном не замаячили поліційні блималки. Про те, що це не звичайний патруль, було зрозуміло з першого погляду. Патрульки не бувають такими великими. А коли звідти вивалилося шестеро оперативників у повному спорядженні, сумнівів взагалі не лишалося.

Жека тільки й встиг, що перескочити через стійку, заховавшись у ногах Пітера.

— Ти що робиш? — здивувався бармен.

— Як бачиш, ховаюсь. Тобі теж рекомендую. — відповів Жека.

— Чому?

— Коли квадробебранці під кайфом, раптовий стрес призводить до непередбачуваних…

Оперативники з гуркотом і криком ввалилися у бар, розбивши дорогоцінну для Пітера вазу. Той аж визнув. В цей самий момент отетерілий квадробебранець, що сидів прямо в центрі зали та вже посинів, видав якийсь дивний високочастотний звук, роздувся і вибухнув. Смердюча гаряча жижа розлетілася по всьому бару, щедро заляпуючи усе, що тільки можна було заляпати. Під удар потрапили усі: відвідувачі, прибиральниця, оперативники та верхня частина бармена.

— …вибухів. — завершив своє речення Жека.

Поки всі, включно з оперативниками, оговтувалися від несподіванки та намагалися протерти очі або те, що їх прикривало, Жека швиденько забрав свої лахи, котрі лишилися на стільці та були так само збезчещені, як усе навколо, і обережненько помазав звідти через задній хід.

Жека розумів, що, якщо оперативники показалися, значить накопали про нього достатньо інформації, тому попрямував околясами прямісінько до місця, де мав би показатися його космочовен. Промайнувши кількома закапелками, він прошмигнув в одну з будівель. Там піднявся сходами, через балкон вискочив на дах іншого будинку. Далі, пострибавши по кількох дахах і мало не перечепившись об нянзоллу, подобу кота з рогами та пащекою, що відкривається на всі чотири сторони, опинився в закинутій залі.

Пробігши так з пів відстані до наступного широкого балкона, ззаду почувся постріл, а заряд пролетів в сантиметрі від його м’якої зони.

— Іменем закону… де він дівся? — промовила молоденька оперативниця.

Причиною здивування стало те, що Жека, бувши особою надміру спритною, щойно відчувши небезпеку п’ятою точкою, сховався за ящиками. Та так швидко це зробив, що оперативники, котрі не зовсім відтерли квадробебранця з забрал шоломів, не помітили, як це сталося.

— Ми знаємо, що ти ще тут! — крикнула все та сама дівчина. — Виходь з піднятими руками та ти не постраждаєш!

Аж раптом Жека і справді показався з піднятими руками з-за одного з ящиків.

— Я сподіваюся, ця добровільна здача у руки правосуддя зарахується в суді? — гиденько посміхаючись, промовив Жека.

— Згідно з постановою п’ятнадцять тридцять чотири шість шість шість тринадцять два нулі чотирнадцять дріб вісімдесят вісім, вас заарештовано! Повільно з піднятими руками підійдіть до нас!

— Слухайте, мені якось некомфортно, коли на мене наставляють аж шість стволів одночасно. У мене від хвилювання колінки трусяться і, здається, помокріло у штанях. Може, ви залишите наставленим на мене лише один? Тоді я хоча б зможу зрушити з місця.

— Не раджу сперечатися! Підходьте! — гаркнула дівчина.

— Ой-йой. Здається, волога зараз стане не найбільшою оказією. — скривився і закотив очі Жека.

— Повторюю востаннє, повільно підійдіть до нас з піднятими руками!

— А знаєте, мені здається, ви запам’ятаєте цей день, як той…

В цей момент щось за ящиками заіскрило, а Жека замиготів і розчинився в повітрі. Як виявилося, це була голограма. В той час справжній Жека вже підкрався до балкона. Він помітив, що його пристрій накрився, тому обернувся і тріумфально закінчив свою фразу.

— …коли ви мало не спіймали Євгена Нечіпайла!

Після цього стрибнув з балкона. Втім, як це буває в таких випадках, там внизу як раз вже підспів його космочовен.

— Плагіатник! — закричала йому у слід оперативниця.

Хоч в останній момент його хитрість і дала збій, однак йому вдалося виграти достатньо часу для втечі. Втім, цей моментик він собі відмітив в електронному блокноті як такий, що треба виправити.

На космочовні були активовані підробні ідентифікатори, тож, нишком пройти через атмосферу планети непоміченим, проблеми не склало. Однак, щойно він вийшов за межі планети, з’явився той самий космочовен поліції, що був біля бару.

— Грицю, запускай транспортер! — загорлав Жека у комунікатор.

— Що? Ти там звідки? — почулося з динаміка.

— Запускай кажу! Потім розповім.

— Так, а куди?

— Та куди-небудь! За мною тут копи ув’язалися.

— Зрозумів, а-а-але, тут є проблемка. — нотки занепокоєння і спантеличення прозвучали у голосі Гриця.

— Тільки не кажи мені, що він знову накрився.

— Добре. Не казатиму.

— От же ж срака деризілли!

Для довідки, деризілли – велетенські створіння, що живуть у космічних туманностях. Їх розмір на стільки великий, що дредноути федерації поруч з ними перестають бути хоч трохи величними. З огляду на це, згадка цих створінь у даному контексті означає насправді велику суцільну безпросвітну квестію.

Тим часом космочовен поліції вже наздоганяв Жеку. Тому, щоправда, вдалося приєднати свій космочовен до космокорабля раніше, аніж ті змогли цьому завадити.

— Пу пу пууу.

Це було найкраще, що міг у цій ситуації видати Жека, коли побачив, в якому стані знаходиться система навігації транспортера.

— То що робимо? — нервово запитав Гриць.

Жека ще раз глянув на панель приладів. Потім зирнув на монітори з камер по корпусу корабля. Біля лівого борту вже був космочовен поліції, а хтось зі загону, скоріш за все, та сама дівчина, вже висунувся, готуючись до абордажу.

— Добренько. — констатував Жека. — Заводь транспортер. Імпровізуємо.

— Але ж, Жеко…

— Імпровізуємо!

— Ну добре.

Гриць перехрестився і натис кнопку активації кротовинного генератора, котрий всі називають транспортером. Той, своєю чергою загудів і вже через хвилину створив кротовину, перемістивши космокорабель… кудись.

Корабель шалено затрусило. Було схоже, що він зіштовхнувся з чимось. Метал заскреготів, прилади залилися писком, сповіщаючи про пошкодження, а Гриць впав навкарачки, аби мати більше контакту з підлогою і не полетіти у щось головою.

Трохи оклигавши та глянувши один на одного, вони почали обмінюватися подумки повідомленнями.

— Грицю, ти перевіряєш системи, а я озирнуся навколо. — промовив подумки Жека.

— Жеко, ти йоханий !@#$%^&! — промовив подумки Гриць.

Звісно, вони не чули, про що там думають. Вони ж бо не екстрасенси. На що ви взагалі сподівалися?

Лишивши внутрішні системи на Гриця, Жека вийшов на світ білий, відчинивши шлюз корабля, котрий дивом не заклинило. Планета, схоже, була привітною. Ба більше, поблизу було якесь місто.

Але не встиг Жека нормально роззирнутися, як відчув дуло, що штрикнулося йому в шию і почув знайомий голос.

— Вас заарештовано!

— Йосип на кобилі! — від несподіванки Жеку аж передригнуло. — А ти тут звідки?

На нього наставляла пістолета потріпана долею, кротовиною і падінням,  з залишками квадробебранця на формі та тріснутим відкинутим забралом шолома та сама оперативниця.

— Чому в шию? — запитав Жека.

— Не дістаю. — грізно відповіла оперативниця.

— Так, якщо так згадати, ти була доволі коротенька на тлі інших.

Оперативниця сильніше надавила пістолетом.

— Добре, добре. Осьо мої руки. — Жека підняв руки догори.

Оперативниця відточеним рухом схопила його руки, звела за спиною і взялася…

— Ой…

— Шо це був за ой? — перепитав Жека.

— Загубила…

Звісно ж, мова ішла про наручники.

— От бачиш, сама доля показує тобі, що не варто мене арештовувати.

— Жеко, я поняття не маю…

З корабля вискочив Гриць і одразу затнувся, побачивши оперативницю і Жеку з руками за спиною.

— Не заважатиму.

І пірнув назад у корабель.

— Тебе як звати, нещастячко? — запитав Жека, вже не хвилюючись, що ця оперативниця на щось здатна.

— Сучіко Мію.

— Японочка? Що ж, Сучіко, як щодо того, аби ти сховала пістолета і відклала мій арешт хоча б до того моменту, як ми дізнаємося, де ми?

— Втечеш! — і знов ткнула йому пістолета в шию.

— Куди? Осьо мій корабель, на ремонт котрого піде не один день, аби він хоча б злетіти зміг. А я навіть не вдупляю, де ми є.

Трохи повагавшись, вона все ж прибрала пістолета.

— Але щойно буде змога, я зв’яжуся зі ЦеМУП і візьму тебе під арешт.

— Бажаю тобі у цьому успіхів. — іронічно промовив Жека, крутнувшись на місці та, не блимаючи, втупився у дівчину.

— Ти що, в дідька, робиш? — гидливо, прикривши руками всі інтимні місця, наче вони були оголені, мовила Сучіко.

— Нічого. — Жека швиденько заблимав, аби зволожити очі та попрямував повз оперативницю до корабля. — Але тепер принаймні я можу не хвилюватися, щодо комунікації з Грицем. Пощастило, що ти японка і не розумієш нас.

— І з якого б це дива я тебе не розуміла?

Жека зупинився, крутнувся на місці та здивовано глянув на дівчину.

— Ну бо я взагалі-то хакнув твою ОСА і відрубив перекладач.

— Я знаю українську і чудово тебе розумію без перекладача. Стоп. ТИ ЩО?! — обличчя дівчини виражало шок та здивування, а око, що засіпалося, демонструвало невимовну лють.

Особиста система адаптації – надзвичайно корисне обладнання, котре є майже у кожного. Вона дозволяє її власнику адаптуватися до будь-якої планети, на якій він опиниться. Звісно, від отруйного повітря не врятує, але попередить, що не варто знімати скафандр. Крім того, в нього вбудований перекладач, що працює майже з усіма мовами відкритої зони галактики. Завдяки йому китайці можуть зрозуміти німців, шмарклібранці – дельфокруків, а корпорація “Особисті приблуди” і особисто її голова щороку гребуть гроші особистими лопатами.

— Звідкіля ти знаєш українську?

— Я в Україні виросла. Не тікай від питання!

— От же ж щастячко невимовне. У мене в очі вбудований інтерфейс, що дозволяє непомітно зламувати штучки типу ОСА. Доволі корисний подарунок однієї приємної пані. Це допомогло мені викрутитись з багатьох запердолин. Ну і ще трійко разів спричинило дипломатичні скандали.

— То от чому в тебе у справі була відмітка міністра закордонних справ.

— То цей індик у штанях таки образився… — пробубонів Жека, знову витріщаючись на Сучіко.

— Не роби так!

— Ну ок.

— Ви там уже все? — почулося зі входу на корабель.

Гриць стояв весь замащений білою мастильно-охолоджувальною оливою з поршневого блоку корабельного двигуна, котру в народі називають поршневими вершками.

— В загальних рисах, наче, так. Ти там кінчи́в уже? — відповів Жека.

— Любитися мені з цим ще довго. А ви, якщо вже домовилися, підіть у місто і знайдіть мені ці деталі. Там з картинками та точними розмірами.

Гриць кинув голопланшет Жеці та знов занурився у глибини корабля.

— Він завжди такий нервовий після роботи з поршнями. — прокоментував Жека.

Сучіко просто промовчала.

Місто було доволі звичним. Не дуже великим, але доволі живим. Навколо ходили, стрибали та повзали представники різних рас і народів галактики. Ніхто не звертав уваги на невідомого пілота і замизгану поліціянтку. Навіть місцеві поліціянти. Трохи прогулявшись, Жека і Сучіко знайшли вулицю з різного роду магазинчиками. Продавали там все, від гвинтів до волододійського спайсу, що був визнаний наркотиком у деяких системах федерації та кількох інших галактичних країнах.

Трішки огледівшись, Жека попрямував у крамницю з запчастинами. Сучіко ж, відповідно, попрямувала за ним, розглядаючи вивіску з двозначним зображенням.

— Вітаю вас у крамниці Вайлурга. — заговорив крамар прімпранкець, опецькувате антропоморфне створіння з мордякою, як у жаби та помаранчевою шкірою.

— Шо це за планета? — без зайвих формальностей запитав Жека.

— О. То це ви гепнулися там за містом? Ви на планеті Бляхтрах системи Живжек.

— То нам ще й пощастило. Одна з систем, де юрисдикція федерації формальна. Дайте нам усе з цього списку.

Жека ткнув крамарю голопланшет. Той швиденько продивився список і заходився пробивати кожну деталь на касі. Після цього дрон приніс усе, що було замовлено.

— Гривні приймаєте? — запитав Жека, оглянувши, чи всі деталі відповідають запиту.

— Ми приймаємо усі валюти Лудеонської угоди. — проскреготів крамар. — З вас сто п’ятдесят тисяч вісімсот дев’яносто п’ять гривень і три копійки.

— Ти шо, жабокрюку, показився? Даю сто тисяч і нуль копійок.

— Можу скинути лише до ста п’ятдесяти. Це ж високоякісні деталі.

— Ти думаєш, я не бачу, що на половині з них серійні номери постирані? Місцева поліція в курсі, що ти краденим товаром тут барижиш?

— Ну добре, добре. Сотня. — набурмосився крамар.

— Дякую. — широко посміхнувся Жека, переводячи суму на рахунок магазину.

— Зав’яжи це “дякую” вузликом і у сраку собі запхай, скниро обцяцьковане!

Таким чином усі покупки було зроблено. Щоправда, енергії в організмах що Жеки, що Сучіко не додалося. Тож перш ніж знову стати поліціянткою і затриманим злочинцем, було вирішено пообідати в місцевій вуличній кафешці.

— Отже, скажи мені. — почав Жека, коли вони зробили замовлення. — Якого милого ви забули у тому барі?

— Чому б це мені відповідати? — набундючилася Сучіко.

— Зі вдячності, може? У тебе ж грошей нема, то за обід я платитиму.

— Як ти?! А. ОСА. Ну і що ще ти про мене дізнався?

— Я на тебе витріщався кілька секунд. Думаєш, зміг зазирнути далеко?

— Ну то й не скажу.

— Ну то й сиди голодна.

Живіт дівчини безцеремонно забурчав, натякаючи, що не варто відмовлятися від пропозиції поїсти, бо ж до підкріплення Центрального міжпланетного управління поліції прибуде щонайменше наступного дня.

— Добре. Тебе здали з усім гамузом. Якийсь Шляйнер, чи Швайнер.

— Швайбер. Зустріну, око на сраку натягну виродку.

— Хіба що років через п’ятдесят. — Сучіко обдарувала Жеку задоволеною мармизкою. — Вісімдесят вісім редакцій обвинувачення. Ти гарно постарався.

— Я постарався десь у п’ятдесяти семи. Все інше – старання Дона Феттучіні та твого начальства.

— Дона Феттучіні? Це той, що тримає виробництва печивка?

— Ага. А паралельно з тим наркоту, зброю і горішки шефа Обдристанця.

— Обвісштенця! — гаркнула дівчина, що аж паровик за сусіднім столиком випукнув щільненьке кілечко пари.

— От бачиш, навіть не заперечуєш того, що я перед цим сказав.

— Він, звісно, гнида слинозна, але ні за що не повірю, що шеф відділу ЦеМУПу водиться…

У цей момент офіціант поставив на стіл їх замовлення. Це виявилася величезна тарілка з чимось, що приємно пахло, але дивно ворушилося і гарчало.

— Що це? — гидливо запитала дівчина.

— Це є ваше замовлення. — потягнув офіціант. — Якщо не подобається, спердолюйте звідси. Понаїхали.

Офіціант розвернувся і пішов до інших столиків.

— Якого дідька? — запитала дівчина Жеку.

— Їж швидше, поки у цієї штуки не кристалізувався мозок і воно нас не з’їло.

Як в доказ цій тезі, на іншому кінці зали зі стола зіскочив зубатий монстрюга, зжер відвідувача, що залип на щось у галанеті, відростив крила і полетів ген-ген за обрій.

Сучіко не одразу відійшла від побаченого, але вирішила таки спробувати цю диво-страву. Смак виявився неймовірним. Вона навіть вирішила, що цей смак вартий того, аби ризикнути бути з’їденою своїм власним обідом.

Те, що сталося далі, могло б шокувати навіть досвідченого читача. Жека та Сучіко доїли страву, встали, обмінялися поглядами та пішли собі в різні боки. Тож нікого це не шокувало. Та і взагалі до чого тут читачі? Ми ж не твір оце пишемо.

Промені місцевого сонця, що сходить, і легенький легіт приємно бадьорили Жеку, що щойно вийшов з корабля, гарненько виспавшись. Хоч попередній день і був нервовим та все пішло не за планом, однак це вже позаду.

— Вас заарештовано!

— Та тиць моя радість! Це ж було вже! — викрикнув Жека, знову відчуваючи дуло пістолета у себе на шиї

— Руки вгору!

— Та добре, добре. Я так розумію, наручники знайшла?

Професійним рухом дівчина закувала руки Жеки у наручники, котрі позичила у місцевої поліції. Після цього накинула пов’язку йому на очі.

— Гей! А це ще шо таке?!

— Аби не зміг мені нічого хакнути своєю штучкою дрючкою.

В цей момент Сучіко побачила у вході на корабель Гриця. Той з нульовим виразом обличчя дивився на Жеку та дівчину, котра зав’язувала йому на очах хустину.

— Мені це все не треба. Якщо що, я на мостику, дивлюся телек.

І пішов собі.

— Забий на нього. — сказав Жека. — Корабель все одно не злетить. Нікуди він не дінеться.

— І ніяких вибриків. — грізно попередила дівчина.

Попри всю свою тендітність, Сучіко вхопила Жеку так, що той при всій своїй вертливості не міг ніяк вивертітися. Так вона його пішки та довела до місцевого відділку. А вже там на неї чекав сюрприз. Космочовен ЦеМУПу разом з оперативниками.

— Лейтенантка Сучіко Мію?! — гаркнув один з оперативників.

— Так. Я впій…

— Повільно покладіть зброю на землю і підніміть руки так, щоб ми їх бачили! Вас заарештовано!

— Що?! — ошелешено перепитала дівчина.

— Оце так несподіванка. — засміявся Жека.

— Згідно з постановою сімнадцять шістдесят дев’ять три нулі один два три чотири п’ять вісім, вас звинувачено у розкритті секретних даних, зриві операції та допомозі розшукуваному злочинцю! — промовив оперативник. — Покладіть зброю на землю!

— Вітаю тебе з нульовою редакцією постанови. — не вгамовувався Жека.

— Твоїх рук справа? — прошипіла дівчина на нього.

— Яким, бляха, чином? Я твій ОСУ зламав, бо поруч був. Де б я знайшов вашу систему видачі постанов?

— Це якась помилка! На основі чого було висунуто звинувачення?! — запитала дівчина в оперативника.

— На основі рапорту заступника командира вашої групи та свідчень її учасників! Ти кинула свою групу, а сама вшилася на кораблі того вишкварка, зраднице!

— Агов! Підбирайте там слова! Я не вишкварок, а цілком поважний власник постанови з вісімдесяти вісьмома редакціями! Ви взагалі-то на кошти платників податків працюєте! Формально! — вигукнув Жека.

— Дідько. Хто ж був моїм заступником? — вголос замислилася Сучіко.

— Ти, бляха, була командиркою групи та не пам’ятаєш, хто твій заступник?!

— Вони постійно змінюються. Я не встигаю їх запам’ятовувати. А цього разу не було часу… Тряясця. Кляте курво нестрижене! Люсик! Шляк би його, виродка, трафив!

— А ти не погано лаєшся, як для японки.

— Востаннє повторюю, кидай зброю!

— Як щодо зміни планів? — запропонував Жека. — Тебе однаково зараз арештують і, коли вже звинувачення висунули, далі розбиратися не будуть. Співпрацюймо.

— Дідько, добре.

Дівчина непомітно відімкнула наручники. Щойно замок клацнув, Жека дістав звідкілясь пістолета і шмальнув на осліп в той бік, де чув голос оперативника. Здивований бугай навіть втямити нічого не встиг. Так і бухнувся на землю, паралізований пучком енергії.

Дівчина теж не довго вагалася. Почала відстрілюватися і влучила у ще одного оперативника, котрий, замість поцілити в неї, зачепив чийсь глайдер. У глайдера погоріла електроніка, той врізався у сусідню будівлю і вибухнув, спричинивши паніку на всій вулиці.

Жека ж тим часом здер зі себе маску і, огледівшись, стрельнув знов навмання та пірнув за припарковану автівку поруч. Звідти вже ясніше оцінив ситуацію і зрозумів, що ніхто, чомусь, вже не стріляє у відповідь. Визирнув з-за автівки, а всі оперативники вже мирно собі відпочивають на дорозі. Сучіко ж схопила Жеку і потягла за собою.

— Якого дідька оце зара сталося? — запитав хлопець, перейшовши вже на біг власними ногами.

— Я їх вирубила. — відповіла дівчина.

— Як… А грець з ним, потім розберемося. ГРИЦЮ! — загорлав у комунікатор.

— Якого дідька?! Я мало не оглух! — почулося у відповідь.

— Злітай! На мій маячок! Забери нас звідси!

— Ти ж сказав, що він не злетить! — обурилася дівчина.

— А ти взяла й повірила.

Тим часом в небі вже замаячіли два нових космочовни оперативників.

— Чого так швидко?! — заволав Жека. — Вони ще ні разу так швидко ще не прилітали!

— З тобою не було мене! Що робити? Вони нас наздоженуть!

— Та це ж ти однією з них була! Маєш знати, як від них вшитися!

— Але це тебе ніхто до мене спіймати не міг!

Жека схопив дівчину та затяг в один з провулків. Населення цього провулку було вельми здивоване гостям, бо ж саме у цей момент два кримінальні барони намагалися щось один одному продати. Тож довелося знову імпровізувати.

Подібне стається, коли у спокійний пояс астероїдів залітає масивна комета. Починається хаос. У запалі кілька гангстерів підстрелили своїх же. В той час, як Сучіко втулила по писку місцевому барону, а Жека, вчепившись за мотузку, закріплену грець зна для чого до якоїсь балки, розгойдався і поливав усіх з пістолета, як Джек Горобець, поки не скінчився заряд.

Постріли оперативників одного з космочовнів нагадали парочці, чому вони взагалі опинилися у цій ситуації.

Кілька закапелків, збита з ніг жіночка, гризопес, що мало не згриз Жеці найбільш чуйне до пригод місце, і ось вони вже на виході з міста, де їх вже чекають оперативники. Шлях назад перекрили бойові дрони.

— Зброю на землю! — гаркнув один з оперативників.

— Панове офіцери! — гукнув Жека.

— Тут взагалі-то і пані є! — почулося від когось з оперативників.

— Панове і пані! Я щиро радий, що наші персони так сильно вас зацікавили. І я чудово розумію, що тікати нам нікуди. Тож спердольте з дороги, бо в мене антиматерна бомба!

Жека розстібнув куртку, під якою був пристрій, що загрозливо світився темно-синім, а зверху мав таймер і якусь червону пімпочку, що блимала. В руках у “смертника” було щось, що важко розгледіти. Оперативники нервово позадкували.

— Обісратися, не встати. — тільки й змогла ляпнути Сучіко, роззявивши рота.

— У мене 88 редакцій постанови, я дурний і втрачати мені нічого! Мастіть звідси, бо підірву тут усе разом з містом, навіть пісюнчиків не лишиться!

Командири оперативників пошушукалися та один з них вигукнув.

— Добре! Ми дамо вам дорогу! Не займайте детонатор!

Оперативники повільно позадкували до космочовнів.

— Ти божевільний?! Де ти взяв це?! — зашепотіла Сучіко.

— Я в душі не гребу, шо це, а в руці у мене коробка з під Тік Таку. Давай шось думати, як тікати, поки вони не докебали.

В цей момент усіх засліпила хмара пилюки, що раптово піднялася прямо в центрі галявини. Це виявився Гриць, що прилетів з кораблем. Величезна махіна сіла посеред галявини, змушуючи оперативників сховатися за космочовнами кількома невеликими гарматами з боків.

Жека і Сучіко були врятовані. Корабель покинув атмосферу планети та попрямував кротовиною у невідомому навіть для його пілотів напрямку.

— Чому вони вас не підстрелили? — запитав Гриць, коли всі зібралися на містку. — Я бачив, як вони позадкували.

— Я їм сказав, що ця миготлива бляшанка, котру я здибав у бандосів, коли ми тікали, – це антиматерна бомба. — розсміявся Жека і кинув на підлогу ту синю штуковину.

Невеличка пауза і Гриць кинувся до пристрою, де таймер вже відраховував останню хвилину.

— Це і є антиматерна бомба, придурку!!! — крикнув Гриць, намагаючись вимкнути пристрій.

— Ого. То он, чого вони повірили? — почухав потилицю Жека.

— У мене немає слів. Самі букви. — з ноткою презирства сказала Сучіко.

— А. Точно. Ти ж ще тут. Грицю, завеземо її на найближчу планету.

— Ще чого. Це через тебе мене оголосили в розшук. Тож саме ти тепер і допоможеш все це розгрібати.

— Ану припни коней, жінко. Це ж ти полізла до мого корабля!

— Це ти наробив злочинів на 88 редакцій постанови і я була вимушена за тобою ганятися!

— Годі! — раптово гаркнув Гриць. — Нікуди ми її не повеземо.

— Чого б це?! Це мій корабель і я тут вирішую! — обурився Жека.

— Ну то виріши спочатку, як нам з місця зрушити. Корабель зміг злетіти, але ремонту тут на тиждень, маршрути в цій зоні ніякі не проходять, до найближчої планети, як до Альфа Центавра рачки.

— От же ж срань небесна. Добре. Вітаю в команді. І нашо я взагалі пішов у той клятий бар?

Так і розпочалися пригоди цих галактично-навіжених індивідів. А що було далі…

А реально, шо там було далі?

Хтось в курсі?

Агов?

А най би з ним.