Гра Курзу

Курзу шукав лопату. Спочатку він переглянув кожен куточок сараю. Потім вийшов назовні й обійшов обійстя, придивляючись до кожного дерева та стіни. Нарешті, обходячи фонтан, чоловік спіткнувся й ледь не пірнув у басейн до здивованих китайських коропів, яких ще ніхто не будив о шостій ранку.

— Щось пискнете, — насварився Курзу на ні в чому не винуватих риб, — нафарширую!

Коропи подивились на нього зі здивуванням і зневагою та закрили очі, намагаючись знову заснути. Те, об що спіткнувся Курзу було лопатою.

Господар повернувся до сараю разом із реманентом. На підлозі сараю лежала його дружина Гелена зі схрещеними на грудях руками.

— Ти остаточно померла? Закопувати? — поцікавився Курзу. Не почувши у відповідь звичного прокльону, він крекнув й встромив лопату в земляну підлогу.

— Це ти тут збираєшся копати для мене могилу? — розплющивши одне око, поцікавилась Гелена.

— А де саме я маю це зробити? — запитав чоловік. — У квітнику? В тіні дерев? Ні, люба. Не заслужила.

— П’ятнадцять років разом, — Гелена схлипнула.

— І що? Розлучення ти мені не даєш, нову дружину не приймаєш. Закопаю тут, а сусідам скажу, що втекла з молочником.

— Його також тут закопаєш?

— При потребі, — кивнув Курзу. — Чи просто відмовлюсь від його послуг, бо я молоко не поважаю, а Ренатка від нього дрище.

— Ренатка! — жінка виплюнула слово, ніби воно обпекло їй язик і, трішки помовчавши, додала, — вижени її.

Рівномірний шурхіт лопати об землю не припинився.

— Вона вже провела ніч під дахом цього будинку, — пояснив Курзу. — Коропи їли з її рук…

— То нехай вона «втече з молочником»!

— Гелена, помовч!

— Будь ти проклятий!

— О! Бачу тобі покращало, — Курзу зупинився й порухав плечима. — Може сніданок приготуєш. Кави вип’ємо. Побалакаємо як дорослі?

Гелена знову заплющила очі. Курзу, щось згадавши, усміхнувся.

— Цікаво, чому ти обрала саме це місце, щоб влягтися, — запитав він. — Сонечко з віконця прямо в очі лупить й дверима я тобі ледь по тім’ячку не влупашив. А ну посунься.

Гелена підскочила й вчепилась у лопату. Кілька хвилин пара борсалась, намагаючись перетягнути інструмент кожен собі. Нарешті жінка, не втримавши, розтиснула пальці й Курзу відлетівши по інерції до протилежної стіни, припечатався у неї так, що на голову йому посипались усе, що стояло на полицях зверху — туалетний папір, рушники, вологі серветки, мишоловки та пластикові горщики для орхідей.

— Я тебе зараз сам вб’ю! — загарчав він і почав вибиратися з чималої купи. — А якщо ти думаєш, що я не викопав твій сховок із цієї підлоги ще кілька днів тому, то ти сильно помиляєшся!

Плечі Гелени опустилися.

Вона непевним кроком вийшла з сараю й зупинились, вглядаючись у новий день. Той мав бути сонячним. Перші промені вже пестили листочки дерев. Квіти розпускали пелюстки. Повз обличчя жінки пролетіла бджола.

— Хай Ренатка готує сніданок! — кинула вона в прочинені двері сараю й пішла в будинок.

За пів години чоловік і дві його дружини зібрались за щедро заставленим столом. Ренатка із задоволенням прислуговувала подружжю, наливаючи чай та мастячи хліб маслом та варенням.

Курзу та Гелена жували мовчки. Ренатка щебетала за двох, наче жайворонок, якому й під хвоста встромили дудку: «Коропи мене прийняли. Один навіть руку лизнув. Я їх гречаною кашею нагодувала, на молоці вареною…»

Гелена закашлялась. Стукнула себе пару разів у груди. Ренатка підскочила й дала кілька потужних стусанів у плечі.

Курзу несхвально подивився на завзяття молодої дружини й в бороду собі прокоментував, що от прямо зараз однією проблемою на світі могло б стати менше. Тому через кілька хвилин Гелена, підводячись, пролила на чоловіка каву, явно цілячись тому в мудя.

Вийшовши на двір в піднесеному настрої через крики Курзу, Гелена направилась до коропів. А як дійшла до басейну смачно туди харкнула.

— Ну що, зрадники, — жінка вперла руки в боки, — апетитна каша у нової дружини Курзу? На молоці варена!

Нажахані коропи почали плавати колом, намагаючись знайти вихід із заллятої бетоном ями. А Гелена, проклинаючи їх на всі лади, шукала під ногами каміння й жбурляла в воду, цілячись у найбільшу рибину. Нарешті коропи здогадались опуститися на саме дно, а Гелена, все ще сповнена люті відправилася нівечити виноградні лози, що ледь прижилися цієї весни.

Курзу байдуже спостерігав за шаленством дружини з вікна другого поверху будинку. Думки його були зайняті іншим.

Ренатка прибирала зі столу й відправилася в магазин. Вона всілась на велосипед Гелени, бо до педалей чоловічого її ноги не діставали. Курзу побачивши це тільки знизав плечима. На Ренатку чекала не одна прочуханка від Гелени: однією більше, однією менше.

— Чому лопата лежала біля басейну? — задав собі чоловік запитання вголос і відійшов від вікна.

Шаленство Гелени змінилось параноєю. Вона обійшла всі свої сховки по черзі. Жодного, крім того, що був у сараї Курзу не знайшов.

— Чи то дійсно втекти з молочником? — запитала сама себе Гелена й подалась у кімнату управління реальністю.

Там вона копирсалась із пів години, а коли вийшла на обличчя її лягла перша сніжинка. Тепер вона шукатиме сховки Курзу, бо той не вийде з будинку.

— Два під будинком, два біля грушевого саду, один… на пасіці, — Гелена направила гончаків.

Двоє з них, піднявши морди вгору, завили. Курзу крекнув. Гелена знайшла заощадження. Тепер він просуватиметься на кілька кроків повільніше.

На обід був гороховий суп, квасоля та смажена курка. На початку усі їли мовчки.

— Що ти, Ренатко, задумала? — Гелена почала бесіду, показавши на страви. — Щоб у Курзу в штанях тепло було? Бо бач, зима почалась.

Ренатка згадала як перла велосипед в піднятих над головою руках, бредучи по груди в снігу навпростець полями. В зубах вона тримала щойно спійману курку.

— Бджіл понівечила, — зло відповів Курзу. — Навіщо? Вони ж і тобі користь приносили.

— Відмерзнуть, — тільки й махнула рукою Гелена. — Іди, краще, коропів з дна підійми. Задихнуться.

— Ти опустила, ти і підіймай.

— У мене вже сили немає. Я в летаргію.

Поки Гелена спала й відновлювала нервову систему Курзу провів кілька годин у блаженному спокої та за неспішною розмовою із молодою дружиною. Він заспокоїв коропів, знайшов ще один сховок Гелени та зібрав у широку долоню із два десятки бджіл. Комах він приніс у будинок і заховав за циферблатом у підлоговому годиннику. Там вони мали дочекатися наступної витівки Гелени та спаскудити старій дружині настрій.

До вечері Курзу вийшов у смокінгу чим здобув прихильність навколишнього середовища. Природа повернула на весну.

Гелена за вечерею розридалася й прокляла усе, що було навколо будинку. Почався дощ. Він періщив по даху з такою гучністю, що у Курзу почали нити зуби.

Чоловік взяв вудку та підсак і відправився на риболовлю. За той вечір він витяг молочника, м’ясника та асенізатора.

Через мряку нічні зорі скасували й усі, хто чекали на зорепад, щоб загадати бажання, залишились ні з чим.

Наступного дня Гелена знову лежала в сараї. У віконечко справно світило сонечко. Жінка мружила очі й чекала на чоловіка. За кілька хвилин той мав зайти з лопатою й почати копати для неї яму. Але навіть за пів години ніхто не відчинив двері.

— Та що ж таке! — насварилась жінка й почала обходити обійстя по колу. Вона зазирала у кожен гамак, підвісне крісло та ретельно оглядала тіні від дерев та кущів. Біля басейну з коропами вона спіткнулась об лопату.

— Що за недолуге створіння кинуло її тут! — знизала Гелена плечима. — Вкотре.

Вона зайшла у будинок. Ренатка накривала на стіл.

— Чому на двох? — поцікавилась Гелена.

Ренатка підняла на неї здивований погляд.

— Хтось приєднається? — запитала молода дружина Курзу.

У Гелени похололо все всередині. Вона рвучко підійшла до Ренатки й тільки піднесла руку для ляпаса, аж тут із десяток бджіл, вилетівши з годинника,  вп’ялися в її праву сідницю.

— А щоб тебе, старий ти та зашкарублий киях! — заверещала Гелена й закрутилася на місці.

Годинник почав бити. На одинадцяти зупинилися і він, і Гелена.

Ренатка, що увесь цей час стояла із відкритим ротом, несміло запропонувала чаю з риб’ячих потрухів. Гелена підняла на неї очі. Дупу немилосердно пекло.

— Що ще ти не врахувало, пришелепкувате свідоме? — Гелена почала ретельно обдивлятися їдальню. Все було як завжди: біля дверей — старий сервант із посудом, на стінах — кілька картин із бурштину із зображенням величезних коропів. Прямо в центрі кімнати — прямокутний дубовий стіл.

— А де молоко? — Гелена не встигнувши обернутись до Ренатки, якій адресувала це питання, отримала удар по потилиці й плюхнулась на підлогу, наче куль з картоплею.

Покинувши стару дружину Курзу напризволяще, Ренатка направилася до басейну з коропами. Вона поплювала на руки, міцно стиснула лопату й почала кидати землю в басейн. Коропи висовували голови з води й беззвучно розкривали величезні роти. Коли басейн був повністю закиданий землею, Ренатка кинула лопату, забралась на рукотворний пагорб й дунула в срібний свисточок, що весь час теліпався на її худій шиї. На обійстя впала темрява, молоду жінку закрутило й в очі їй блимнуло мерехтливе штучне світло.

— Дай собі трохи часу, — почула Ренатка й глибоко вдихнула. Вона розтерла долоні, почухала голову і, нарешті, всілася на кріслі. «Молода дружина» Курзу знаходилась в невеличкій кімнаті повністю заставленій різними приладами. Проходу між ними майже не було, проте, приєднавшись свідомістю до крісла вона направила його в той бік де чулися голоси.

Гелена й Курзу вже передивлялись наступну гілку можливого майбутнього.

— Тепер зрозуміло, чому лопата біля басейну, — Курзу  жмакав у руці руду бороду. — Я-то думав, що це ти, Гелено, відтермінований жарт придумала.

— За бджіл, до речі, я тобі колись окремо подякую, — обізвалась Гелена. — Ренатко, а навіщо ти в кінці молоко анігілювала?

— То не я, то Курзу молочника з рівняння вивів, — Ренатка з вдячністю прийняла з рук чоловіка пляшечку з водою та із задоволенням ковтнула прохолодної рідини. — Коропів ми так і не врятували, — додала вона через деякий час. — Іноді я думаю, що вони самі не хочуть бути врятованими. Жодної ініціативи.

— Але ж сигнал з проханням про допомогу, — Гелена вкотре вивела розшифроване повідомлення від невідомого їм свідомого життя на загальний монітор, — саме з цього сектору.

Трійця помовчала.

— Курзу пропонує дати зорепаду шанс, — нарешті промовила Гелена. — Але тоді є вірогідність, що із коропами будеш закопана і ти.

Ренатка знизала плечима: «Це яка наша транзакція?»

— Один мільйон триста тисяч двохсот тринадцята, — подивившись на екран відповів Курзу.

— Ну чим швидше почнемо… — непевним голосом пробурмотіла Ренатка.

— Може добу перепочинку? — кинувши на астронавтку жалісний погляд запропонував капітан міжзоряного лайнера Курзу. — Нікуди ті коропи від нас не дінуться, ми на нульовій позначці. Гра продовжуватиметься, доки ми не знайдемо правильний шлях, але… я б виспався.

Усі троє усміхнулись, відчуваючи себе переможцями.