Унія: Таємниці прихованих світів

Розділ 1. На космічній станції.

Глава 1. Далеко від дому.

Марія підступилася до фальшивого ілюмінатора з зображенням блакитно-зеленої планети. Її нігті впивалися у долоні.

— Я дізнаюся, що тоді сталося та знайду шлях додому,— дівчина поправила кучеряве світле волосся й відвернулася,— чого б мені це не коштувало…

Землянка натиснула кнопку на панелі керування простором. Пересувна стіна зі скрипом відʼїхала, відкриваючи душ, холодильник і мінікухню. На кількох квадратних метрах розташовувалося все необхідне для якого-не-якого існування. З подертого апарату для напоїв полилася гаряча болотна рідина. Дівчина, відчувши її неприємний різкий запах, затулила носа руками.

—  Мар-ріє,— пискнув заїка.

— Так, Дарію.

Землянка розвернулася до маленького рожевого павучка, який намотував кола біля неї.

— Ти як-кась сумн-на сьогодні?— він зупинився, заглядаючи їй у вічі.

— Як завжди,— дівчина попестила його по мʼякій голівці,— як завжди.

Шість пар очей не зводили з неї пильного погляду.

— Дарію, я бачу як ти зиркаєш,— пухкі губи розійшлися у широкій усмішці.— Припини.

— Щ-що? Я ніч-чого не р-робив!— пухнастик насуплено відвернувся.

Марія розклала саморобний стілець і ввімкнула місцеве радіо. По пʼятому каналу йшов ранковий випуск новин:

— …Олівех Асихійський продовжує боротися з хворобою. Останні тризим* парламентер лікується у кріосні. Сімейство досі не відшукало спадк…— голос журналіста Владара звучав впевнено, проте Марія відчула незначні нотки збентеження. Вона перемкнула на інший канал.— … на Лугусі довгий час не фіксуються нові аномалії, вчені стверджують, що через століття життя може повернутися…— землянка, підперши підборіддя, перейшла на хвилю музики.

Залунала мелодія. Марія зачаровано заплющіла жовто-блакитні очі, ніби її життя не пішло шкереберть. Вона затанцювала у крихітному просторі капсульної квартири.

Віу-віу-віу.

Звуки лінгійського панга* перервав дратівливий дзвінок— за пʼять хвилин почнеться робочий день на фабриці.

—  Минуло так багато часу… Жодного. Жодного слова про Чумацький Шлях. Бодай однієї згадки мені б вистачило.— землянка нервово дмухнула на довгий чуб, який ліз в очі.— Не впевнена, що хтось із вас взагалі знав про існування такої системи.

Марія, скривившись, наспіх проковтнула холодну рідину. Ще не було дня, коли вона б не згадала смачний земний напій із його терпкими місцями шоколадними нотками.

«Як мені не вистачає таких простих речей…»

Двері капсул синхронно заскрипіли. У довгому білому коридорі поступово загорялося тьмяне жовте світло. З квартир неспішно шарпали мешканці нижнього відсіку Ішну-11. Попереду дванадцять годин на сортувальному пеклі.

— С дарогі!— сусід штовхнув Марію й та впала.— Чаво зириш? Катіся у сваю галактіку, недоробка!

Блакитний чоловік з дрібними шипами засміявся. Насмішку підтримали інші представники низькорослого народу з планети Квізір.

Марія приклала руку до ноги, а її обличчя вмить почервоніло. Очі запалали немов жерло вулкану.

«Задовбали! Ах ти…»

Вона, відкривши рота, хотіла відповісти нахабі, коли ззаду почувся знайомий мʼякий голос:

— Три святі Девіали! Марі! Ти як?

— Нормально,— процідила землянка.

Богуслав простягнув їй сильну бузкову руку, але Марія, спершись на непошкоджену ногу, піднялася.Хлопець ніяково відвів погляд.

«І без тебе впоралася».

Вони мовчки йшли вздовж однакових дверей капсул, розташованих по колу нижнього рівня. Біля кожної крихітної квартири висіли фотоголограми з портретами господарів, створюючи ілюзію якогось особистого простору серед одноманітності станції.

— Мене сьогодні викликали в інше місце. На вищому рівні.— Богуслав порушив тривалу мовчанку й подивився на Марію очима кольору золота.— Ну знаєш, як зазвичай… Треба пробити чиєсь гімно в трубах.

Землянка ледь помітно усміхнулася. Через ілюмінатори виднілися ноги одного з тріади Девіалів, величезних постатей, що слугували стрижнями для станції. Їхні кінцівки раз у раз нагадували мешканцям про їхнє становище в системі Ішну-11.

— Що робиш після роботи? Не хочеш пройтися туманним базаром? Пошукаємо щось про твій, як його там …?

— Чумацький шлях! За тризим ти так і не запамʼятав,— Марія поляскала його по плечу,— добре.

— Клас!— очі алія засяяли.— Е-е-ем… Тоді зустрінемося… Як я з гімном розберуся.— Богуслав махнув рукою з чотирма пальцями й звернув у бік технічних коридорів.

Землянка підійшла до червоної лінії контролю, далі починалася промислова зона. Поряд з нею на сусідній перепустці стояла представниця раси урвів, з якою вони подумки привіталися. Марія ніколи не бачила інших мешканців з віддаленої планети, окрім Сахи.

Апарат просканував тіла працівників, і вони пройшли в глибину величезного приміщення фабрики. Її територія займала майже половину нижнього рівня станції, але після тісних апартаментів цей простір здавався таким самим безмежним, як і космос. Неонові вказівники замерехтіли на підлозі. Наступивши на слизький червоний квадрат, Марія отримала маршрут на сьогодні. Вона невдоволено закотила очі.

«Невже знову?! Скільки можна знущатися наді мною?»

— Підсссходь,— заговорила диспетчерка зі зміїною лускою. Хижий погляд оглянув землянку з ніг до голови. — На сссортування сссміття!

— Іншої роботи мені тут не світить,— прошепотіла Марія,— який чудовий подарунок на день народження…

— Не росссчула тебе,— вишкірилися змієподібна та підняла тонко намальовану брову. — Додаткових сссанітарних відходів хочеш?

Марія зиркнула, але промовчала.

Зі стіни поряд виїхав помаранчевий костюм з латками. Вона чкурнула в крихітну кабіну й швидко стягнула затертий сірий одяг. На шкірі проблиснули білі написи-татуювання, які зʼявилися в той день, коли дівчина потрапила до Унії. Мова цих символів залишалася невідомою ні їй, ні місцевим перекладачам.

Неонові вказівники вели в самий кінець фабрики, звідки линув вже звичний сморід відходів. Марія пальцями закрила ніс.

«Щораз одне й те саме. Я майже впевнена, що ця навмисно не видає маску саме мені!»

Повз мовчки проходили робітники, більшість навіть не дивилися у бік землянки. Вона підійшла до сьогоднішньої сортувальної стрічки. Механізм, зреагувавши на тепло, швидко зарухався.

Пфр-пфр.

Зі сміттєвих труб голосно полетів непотріб. Запах гнилі, змішаний з огидними екскрементами, які підлітки з верхніх відсіків іноді жартома підкидали до відходів, створював нестерпний коктейль. Подекуди частини одягу смерділи ще гірше за тижневі шкарпетки. Марія щораз більше кривилася від відрази. Їй довелося миритися з теперішнім становищем, бо на пошуки інформації про Сонячну системи не вистачало грошей.

Вона робила все як завжди: папір і скло— до центру перероблення, органіка— до відділу добрив, а все, що підлягало повторному продажу,— до величезних блакитних контейнерів. Час від часу серед сміття траплялися цінні речі, які випадково потрапляли до відходів. Раніше вона знаходила коштовності, слухові апарати й навіть антикварні космічні камені. Фабрика додатково заробляла на таких знахідках.

День минув швидко. Марія вправно відсортувала залишки сміття, які надійшли з труб. До кінця зміни залишалося зовсім трохи й вона розімʼяла втомлені за день ноги та руки.

— Нарешті-і-і.

Стрічка зі скрипом зупинилася. Знявши затерті помаранчеві рукавички, землянка відчула полегшення. Шкіру огорнув довгоочікуваний кисень.

Марія тільки зробила крок у бік виходу, коли перед обличчям вискочила табличка: «Затриматися».

«От мстива ця змія!»

— Господи! Це якийсь жарт? Чому саме сьогодні?!— вона,  закотивши очі, голосно вигукнула.

На неї неохоче звернули увагу працівники, які збиралися додому. Вона знала: або прийняти покарання, або закінчити понаднормово.

— І що я верзу? Якщо звідси ти все одно мене не чуєш,— вона опустила голову,— можливо варто вклонитися місцевим Богам?

З труб полетіло все нове й нове сміття. Землянка ледь чутно захихотіла.

— Може ти відправиш мені якийсь гостинець, о, Великий Девіал Брані?— вона підняла два вказівні пальці перед обличчям і, здавалося, серйозно вклонилася в молитві.— Капздець. Марія, тебе навчали найкращі. Балакають із собою тільки навіжені!

На стрічці вже встигло накопичитися нове сміття. Затамувавши подих, вона механічно продовжила роботу. Марія неохоче розкладала надходження, коли з тунелю вилетів останній предмет.

На перший погляд— коробка від звичайнісінької зламаної голограми. За день вона відправляла з десяток таких до повторної діагностики та перепродажу після ремонту. Проте предмет відрізнявся.

«Символи якісь знайомі… Наче я їх десь бачила».

Пальці від втоми затремтіли, і предмет вислизнув з долонь. Бу-бух. Гучний звук рознісся приміщенням фабрики. З коробки вилетів маленький проєктор. Тягнучись до нього, Марія помітила, що написи на її долонях виглядають так само як і на ньому. Дихання перехопило. У ту мить усі запахи та звуки зникли. Вона чула лише власні думки.

«Я повинна винести голограму звідси. Негайно!»

Марія не могла увімкнути знахідку тут, тож, поклавши проєктор у зношене взуття, вона спокійно підвелася назад до робочого місця. Серед кількох малюнків на коробці розпливалися й знайомі абриси Сонячної системи. Її обличчя осяяла коротка усмішка, але землянка швидко відновила нейтральний вираз обличчя.

Коробка зі свистом відправилася до блакитного контейнера.

«Я знаю, хто може мені допомогти».

Майже всі працівники давно розійшлися, тож на фабриці запанувала тиша. Тільки сморід ніколи не покидав цієї частини станції, постійно нагадуючи про її призначення.

Марія обережно підкралася до дверей загального туалету— єдиного місця, де не було спостереження. Приміщення заливало слабке світло автомата для гігієнічних засобів. Вона не любила переплачувати за щось, але іншого способу винести проєктор з фабрики не придумала. Пальці, втомлені після довгого робочого дня, ледь-ледь натискали потрібні кнопки.

«Давай же, Маріє. Треба поспішати».

Механізм автомата з уривчастим звуком запустився. Землянка пильно стежила за зіп-пакетом, що повільно прямував до отвору. Її долоні вкрилися потом.

Тихий писк наростав у протяжний скрегіт, коли двері санітарної зони раптом відчинилися. У темряву приміщення увійшла добре знайома диспетчерка. Марія, не піднявши очей, швидко схопила річ і кинулася до найближчої кабінки.

— І що ж сссталося, що вам знадобивссся цей пакет?

— Мій лікар попросив здати аналіз калу після робочого дня, хочете перевірити?

— Ні,— жінка, помивши руки, пішла назад до виходу,— але провесссти обссстежитися вам давно треба. Ссстільки сссмітя перелопатили.

Марія з силою стиснула пакет і зачинила двері кабінки. Вона безшумно заховала проєктор та натиснула кнопку зливу. Вода закрутила предмет, ховаючи його в каналізації.

— Богуславе, тобі доведеться покопатися у багні ще трохи.

Пройшовши повз диспетчерську, землянка впевнено прямувала до пункту перевірки.

«Памʼятай: зайвий стрес викликає підозри».

У приміщеннях було темно, й тільки неонові стрілки підказували напрямок руху. Марія піднесла перепустку до сканера, загорілося зелене світло. Останній пункт залишився позаду. Вона кинулася додому, аби перевдягнутися на зустріч.

 Глава 2. Знайти голограму. 

Туманний базарчик скидався на мурашник і розташовувався під нижнім відсіком Ішну-11. Сюди часто зліталися представники трьох зіркових систем, що входили до складу Унії. Марії подобалося тут. Серед гучного шуму космольотів і жвавих торгів вона почувалася майже як вдома.

Яскравими коридорами гуляли з десяток різних мов. Торговці перегукувалися, раз у раз намагаючись перейняти увагу на себе. Покупці вперто сперечались, аби відстояти найкращу ціну. Далекі мандрівники пліткували, емоційно обмінюючись останніми уніанськими новинами. Де-не-де мови перемішувались, але все легко перекладалося через портативні навушники.

Приміщення базару наповнювали контрастні аромати. У кількох кроках парували солодкі печені зірки, дим від яких застеляв очі. Десь здалеку линули пахощі смажених смаколиків, які мали кислуватий душок. Проте Марія не звертала уваги на це. Її думки були зайняті лише голограмою, що мчалася стічними трубами.

Дарій, який увʼязався слідом за нею тихо зашепотів:

— Мен-ні тут н-не под-добається, але т-той хл-лопець ще більш-ше.

Землянка безмовно видивлялася серед натовпу Богуслава.

— Бррр-р.

Вона відчула, як улюбленець затремтів. Марія, продовжуючи пошуки алія, почухала павука під мордочкою, аби заспокоїти.

— Ті тор-рговці бул-ли жах-хливими. З тоб-бою хоч на кр-рай світу!

— То ти хочеш повернутися зі мною? Але, Дарію, у моїй галактиці павуки не розмовляють. Тобі не буде з ким поговорити, а тим паче жартувати.

— Йооой, ц-це як?— маленькі лапки затупотіли.

— Заспокойся. Все буде добре.

Дівчина швидко маневрувала у потоці відвідувачів у надії вловити знайомі риси обличчя. Центральною площею базарчика штовхалася різноманітна публіка серед якої нарешті замайорів бузковий, немов квітка, колір шкіри. Богуслав сидів на білій пластиковій лаві, його чорне волосся поблискувало під рожевими неоновими софітами.

Пройшовши повз невеличкий кисневий фонтан, Марія опустила руку на плече алія й промовила:

— Не звезло отримати понаднормову. Ти ж знаєш, як тойго. Не зірватись.

Богуслав підвівся й доброзичливо усміхнувся.

— Та то нічого. Ніхто не знає, коли надішлють те прокляття,— він почухав потилицю.— Погнали швидше. Я дещо зробив. Нас чекають,— алій взяв її за руку й рвонув вперед.

— Богуславе,— землянка різко зупинилася,— зараз ніяк. Мені потрібна твоя допомога. Тільки ти можеш це зробити.

— Але, Марі,— він затнувся,— Е-е-ей! На сьогодні копання в багні почекає!

— Ні!— її очі запалали рішучістю.— Я нарешті знайшла річ, яка згадує Сонячну систему!

— Три святі Девіали! Тоді ходімо знайдемо серед гімна ту золоту ягідку!

Гучний гамір базару поступово віддалявся, коли вони поспішали до ліфта. Біля високих дверей стояли кілька роззяв. Марія та Богуслав тихо переглянулися, але алій знову ніяково відвів погляд.

— Ч-чуєте-ч-чуєте,— Дарій зиркнув спочатку на власницю, а потім перевів хитрий погляд на хлопця.— Вч-чора пол-ліціянт-та пог-грабували!

Фраза повисла у невагомості, і Марія, ледве стримуючи сміх, подивилася на Богуслава, який не розумів, про якого поліціянта йде мова.

— Е-е-е,— протяжно вимовив алій, ніби намагаючись знайти слова, яких не вистачало.

— Він щ-що дур-рнуватий як-кийсь?— павук шепнув на вухо Марії. Вона любила ділитися з Дарієм історіями про власний світ.

Алій не зводив погляду зі землянки, яка продовжувала легенько гиготіти. Врешті-решт і сам хлопець розсміявся, геть не розуміючи з чого саме.

— Ти кудись хотів піти сьогодні?— запитала Марія, поки вони чекали на ліфт.

— Пусте… Іншим разом,— Богуслав невимушено відмахнувся, зім’явши рахунок на вечерю та непомітно кинувши його за спину. Він завжди намагався здаватися легким і безтурботним.

Двері ліфта відчинилися, і вони увійшли в простору, яскраво освітлену кабіну. Жодної плями, жодного натяку на бруд— білі стіни сяяли чистотою. Марія приклала перепустку до панелі, вибираючи відсік нижніх рівнів. Її карта не давала доступу до верхніх частин станції.

Стулки із гуркотом почали зачинятися, коли влетіла ціла дюжина галасливих підлітків. Уніанці голосно реготали, від чого землянка зробила крок назад і випадково притиснулася до алія. Відчувши мʼякий дотик Марії, Богуслав соромʼязливо позолотів*.

Проштовхнувшись крізь вишукано вбраних підлітків, обидва повернулися у звичні декорації бідного кварталу. Алій нарешті полегшено видихнув. Марія ще ніколи не була до нього так близько.

Годинник на площі показував, що до комендантської години залишалося зовсім трохи. Потім вимикалося світло, наступала небезпечна темрява. Розбій, грабежі— усе це було звичною справою тут. Жодне страхування не покривало того, що траплялося вночі, і соціальні служби постійно вигадували нові правила, щоб уникнути відповідальності.

Вони підійшли до капсульної квартири Богуслава, аби прихопити обладнання для пошуків.

— То я за приладом? Голограма, голограма… Добре, треконометр відстежить таке серед лайна у трубах.

— А ц-цей т-точно може доп-помогти? Може я св-вої конт-такти під-дключу?— шепотів Дарій.

— Е-ей! Я все ж чую! Зроблю необхідні налаштування для магнітних полів,— в очах павука й алія промайнули блискавки.

Богуслав відкрив двері, але відразу поспіхом закрив їх. Він не хотів аби дівчина помітила безлад всередині. Марія в очікуванні підійшла роздивитися фотоголограму алія, що висіла поряд з квартирою. Він мав широку відкриту усмішку, а виразним вилицям позаздрять навіть відомі уніанські моделі.

— Дарію,— землянка впевнено крокувала до своєї квартири.

— Ей ні, ні-ні. Я з-знаю, щ-що ти над-думала!

— Тобі доведеться почекати вдома,— її голос був твердий як камінь.— Якщо не встигнемо до дзвінка— у тебе будуть неприємності. Я цього не хочу.

— Ні-і-і, Мар-ріє…

— Ти залишися вдома,— впевнено повторила вона,— я несу відповідальність за тих, кого приручила.

Землянка відкрила невеликий прохід унизу й терпляче чекала, поки Дарій, невдоволено буркочучи, заповзе всередину. Він востаннє зиркнув на неї своїми ґудзикоподібними очима, сподіваючись викликати співчуття.

— Ні!— відрізала вона.— Це остаточно!

Рожева дупка сховалася за дверима.

 ***

Серед інших мешканців нижнього рівня промайнув колір бузку. Алій закінчив налаштування. У руках він тримав невеликий прилад, який нагадував портативний марсіанський компʼютер. Марія часто користувалася такими під час навчання.

— Але як ти виніс його з фабрики?

— Хах! Цей я зібрав сам!— він підняв підборіддя й гордливо розправив широкі плечі.

— Ого! Не знала, що ти таке вмієш!

— Я багато чого вмію,— алій продовжував хизуватися.

— Нам час йти.

— Три святі Девіали!— вигукнув Богуслав, помітивши годинник.— Часу дійсно як кріль насерів!

Вони швидко попрямували в прохід між фабрикою та житловими відсіками. Алій дивився на екран пристрою, куди виводилося динамічне зображення. Марія йшла трохи позаду. Вона роздивлялася технічні коридори, до яких не мала доступу. Труби з обох боків з’єднувалися клапанами, утворюючи складну систему.

Богуслав уважно сканував кожну частину, а потім різко повернувся до землянки:

— Фортуна задом, але яким розкішним!— він усміхнувся, показуючи знайдений об’єкт на екрані. Алій обережно провів спеціальним гелем, і метал безшумно розчинився, випускаючи гидкий запах у повітря.— Понаднормове копання в багні. М-м-м, як я “люблю” це заняття!— саркастично прокоментував Богуслав, витягуючи брудний пакет.

— Нарешті!

Вона взяла його у руки. У цей момент її ніщо не хвилювало, окрім інформації. Не відриваючи очей від знахідки, вона байдуже запитала:

— Як я можу віддячити?

— Це ж твій день народження,— Богуслав зашарівся. Він готував інакший подарунок для неї.— Буде тобі презент від мене…

— Зовсім забула про нього до вечора,— Марія ввімкнула голограму. Очі швидко вивчали нову інформацію.— А куди ти хотів покликати мене на базарі?

— Пустяк. Хотів показати новий…— звук сигналу перебив алія.

Коридорами нижнього відсіку роздався гучний дзвінок. Богуслав подивився на землянку й налякано ковтнув слину. Ходити нижніми рівнями після комендантської години було небезпечно.

— Марі,— він обережно штовхнув дівчину, яка, здається, не помічала нічого навколо себе.— Я, звісно, не хочу тебе турбувати, але…

— Трясця!— обличчя вмить змінилося на бентежне,— чортівня! Поряд нещодавно оселилися ті квізерійці.

— Колись мені не пощастило познайомитися з ними ближче,— почав розповідати він, але землянка перебила його:

— Не на часі! Хутко вшиваймося, поки ще лунає сигнал! Може, встигнемо!— вона схопила його за руку, і вони кинулися до виходу.

Дзвінок лунко відбивався в порожніх коридорах нижнього відсіку. Вихід був уже зовсім близько, коли різко все стихло. Слідом вимкнулося світло, запанувала суцільна темрява.

— Т-ти т-тут?— прошепотів алій, який не любив пітьму.

— Так. Поки варто триматися разом,— спокійно відповіла Марія, відчуваючи, як пітніли його пальці, і чула, як шалено калатало його серце.

Почекавши трохи, вони рушили далі. Землянка йшла попереду. До капсули дівчини залишалося не більше десяти дверей і, здавалося, вони тут абсолютно самі, коли Марії відчула сильний удар по голові. Вологі пальці Богуслава вислизнули з її руки.

 Глава 3. У капсулі.

Дарій нервово тупотів по білій холодній підлозі.

Серена давно віддзвеніла, а Марія все не поверталася додому. Він переживав за неї. Він переживав за себе, бо щасливого життя без землянки вже не уявляв.

Павук ніколи не забуде той день, коли вони вперше зустрілися. Маленьким рожевим тілом пробіглася хвиля. Найстрашніший та найпрекрасніший момент.

 Півзим тому. 

 Дарій був маленьким павуком, якого постійно перевозили з місця на місце. Пейзажі перед очима часто змінювалися, як і самі господарі. Кожен наступний ставав жорстокішим і злішим за попереднього. Пустельне поселення. Підземний релігійний палац. Холодні скляні апартаменти й врешті-решт він тут, на Ішну-11, у лапах квізерійців. 

 Павук добре памʼятав ті люті крики на базарі. Новий господар знову хотів розвʼязати проблеми продажем рідкісного екземпляра. 

 Палка торговця била поряд з ним знову й знову, аби налякати та змусити мовчати. Поки не зʼявилася вона. Білокура діва, яка відштовхнула страшного ката. 

 Дарій пригадував, як хтось сильно закричав поряд. Напевно то була землянка. Їй тоді сильно дісталося від них. Марія погодилася віддати всі заощадженні кредити за викуп маленького життя. Павук запамʼятав яскраві сині плями, що проглядалися крізь щільні татуювання. Вони виблискували немов зірки. 

 На тендітних руках майоріли застиглі багряно-червоні краплі, а від неї линув терпкий металевий аромат. У той самий день Дарій почав заїкатися.

Шурх-шурх-шурх.

Шість пар очей застигли на електронному замку.

Бум-бара-бах. Бум-бара-бах.

Рожева шорстка стала дибки. Звуки, що лунали з коридорів, розносилися дриґотою по маленькому тілу.

 ***

Марія розплющила очі. Навколо панувала густа темрява, в якій не було жодного звуку, лише гул у її голові. Ууу-ууу. Скроні пронизував різкий біль. Вона відчула, як липке волосся пристало до лоба, а пальці стали холодними. Підлога нижніх відсіків станції давно не підігрівалася.

«Скільки часу минуло? Досі темно навколо».

Опанувавши судоми по тілу, землянка поповзла серед темряви. Марія намагалася намацати на підлозі бодай щось, але нічого не траплялося. Тільки холод і відчай.

— Богуславе,— прошепотіла вона,— Богуславе.

— М-м-м-м,— він підніс руку до важкої голови,— м-м-м-м. Ауч. Це ж якою махіною треба влупити, аби так боліло? Щоб його…— алій відчув, як теплі пальці Марії торкнулися ноги.

— Не можу знайти голограму. Її немає.

— М-м-м-м,— неспішно приходив у себе Богуслав,— схоже, Марі, колесо фортуни все ж до нас дупою повернулося…

Повисло мовчання.

— Якби  не так! Вони тільки-но забрали проєктор. Я відтворю те, що запамʼятала. Не все, але можливо далі ми знайдемо й інші підказки. Мені доводилося робити схожі схеми-маршрути вдома,— землянка запнулася,— неважливо.

«Немає часу на драми. Треба спробувати той напрямок. Можливо там є стіни».

Марія поповзла серед пітьми. Бум. Глухий звук розлетівся житловим кварталом немов щось важке впало на підлогу. Свіжа рана на голові заболіла з новою силою, проте землянку це не зупинило. Тіло досі тремтіло від холоду та не бажало слухатися. Спершись на опору, вона тяжко підвелася.

«Чиясь фотоголограма допоможе роздивитися все навколо».

Під млявим сяйвом Марія побачила закривавлені руки на яких встигла застигнути кров. Богуслав, тримаючись за голову рясно вкриту золотом, сидів неподалік.

«Нас обікрали».

 ***

— Мар-ріє,— почувся тонкий писк, коли двері прочинилися.— Ти не пр-рийшла до дзв-вінка! Я-я-я я с-сильно нер-рвував!— павук здійняв лапки.— Щ-що це з тоб-бою?

— Дарію, заспокойся,— землянка взяла на руки улюбленця,— зі мною все гаразд.

— Ал-ле ж гол-лова…— з-за плеча визирнув блідий Богуслав.— А ц-цей чого пр-рипер-рся?

— Ге-е-ей!— обмовився він,— я взагалі то тут!

— Тільки ск-каж-жи, що ц-цей збоч-ченець з тоб-бою зр-робив,— Дарій зашепотів до господарки,— я й-його тут же от-трую.

— Ту-у-ут!— повторив алій.

— Все-все-все,— різко мовила Марія.— Нам потрібно обробити рани.

З білої стіни висунулася аптечка. Землянка швидко перебирала коробочки з ліками, а Богуслав підійшов до малюнку Чумацького Шляху.

— Три святі Девіали! У тебе талант! Як гарно! Не знав, що ти вмієш малювати!

— Дякую. Хотіла в дитинстві стати художником, але батьки були іншої думки.— Вона простягнула йому апарат.— Можеш загоїти рани на голові?

— Так-так, звісно,— алій підступився ближче.

Солодкий аромат волосся Марії огорнув його. Він, опустивши погляд, продовжив. Богуслав ніжно, злегка торкаючись, провів рукою по світлих кучерях. Мʼякі пальці бережно перекладали пасма одне за одним. Вона різко сіпнулася, коли алій натрапив на рану. Богуслав дмухнув на неї, і стало приємно тепло. Домашній пристрій випустив світло-зелений промінь, який розпочав процес загоєння.

— С-с-с,— землянка здригнулася.

— Залишилося зовсім трохи,— алій прибрав чуб з очей та провів над бровою.— Майже як новенька.

Марія повторила процедуру й для нього.

— Я намалюю те, що запамʼятала, а ти поки поспи на ліжку.

— А я, я, я можу підгледіти? Мені так цікаво!

Вона лише тихо кивнула у відповідь.

Богуслав з широко розкритими очима дивився на плавні рухи, які витончено нанизали обʼєм на зображення. Марія працювала зі світловими фарбами немов з нитками на ткацькому станку, накладаючи все нові й нові прошарки голограми. Жовто-блакитні очі дівчини блищали під блідими софітами.

— Хм-м-м,— промимрив Богуслав, поклавши пальці на підборіддя,— Десь я бачив такі рельєфи. Хм-м-м. Є один міф про створення Всесвіту, який мачуха постійно заставляла мене слухати перед сном. Ай, пусте. Туди ніяк не добратися без космольоту.

— То в мене є один. Але з тими кредитами, що нам платять, неможливо заощадити навіть на політ на сусідню планету. Не кажучи про систему… Та й він простояв довго. Треба перевірка.

— Ей, ей, ей,— Дарій запанікував, п’ястячи по нозі господарки.— Ти щ-що так-ке над-думала?

— Чи готовий ти полетіти зі мною?

«Ти ж не відмовишся, чи не так?»

— Ще питаєш?— алій різко підірвався з розкладного крісла.— Може я хоч щось побачу перед смертю, окрім цієї бляшанки та старого Аліану!

 Глава 4. Втеча. 

Гучний дзвін рознісся порожніми житловими кварталами, наче розбите скло. Марія важко розплющила очі після неспокійної ночі, відчуваючи, як голова наповнилася важким металом. Перед обличчям миготіла рожева пляма, поступово набуваючи знайомих обрисів.

— Як т-так! Куд-ди вон-на збир-рається їх-хати?— Дарій бубонів без зупину, його голос нервово дрижав.— О-о-о, прок-кин-нулася.

— Триндець!— Марія, почувши знайомий звук, миттєво підскочила.— Вставай, Богуславе! Вставай!— вона штурхнула хлопця на стільці.

— Ще пʼять пилин*… ще,— крізь сон він нарешті вловив звуки.— Що? Як? Вже?— алій подивився на Марію.

— Запізнення на фабрику карається величезним штрафом. Ти ж не хочеш віддати третину зарплатні?

— Я можу їм віддати тільки гівняного копняка, якого мені щодня у завдання ставлять!

— Кредити нам ще знадобляться, можливо кораблю потрібен ремонт. Пішли.

Вони вибігли у коридор, не встигнувши навіть причепуритися. Дарій слідував за ними, його маленькі лапки швидко пересувалися по підлозі.

— Цей хл-лопець мен-ні не под-добається,— невдоволено бубонів павук, напружено зосереджений на тому, щоб не відставати від Марії. Його інстинкти кричали про небезпеку, тому він не міг залишити господарку саму.

Біля пункту контролю стовбичила чимала черга. Двоє чоловіків із виразними свинячими рожами штовхали кожного на додаткову перевірку. Несподівано хідниками рознісся хрипкий голос, схожий на скрегіт металу:

— Увага! Увага! Увага! Сьогодні на станції додатковий контроль! Всі працівники повинні надати свої дані!

Натовпом прокотилася хвиля перешіптувань. Маленькі сині чоловічки з шипами хижо посміхнулися до неї.

«Навіщо ти шкіришся, я прекрасно розумію, хто вчора обікрав нас».

— Асурівська безодня, це певно через нас…— прошепотів алій, нервово перебираючи пальцями.

— Схема зі мною. Я вирубилася з нею у руках. Нас можуть покарати та забрати всі кошти, або тікаймо прямо зараз.

— Три святі Девіали!— Богуслав почесав потилицю й оглянувся навколо.— Як будемо біля того коридору, звертай.

«Дарій?»

У цю мить вона відчула, як хтось знайомий дерся по нозі.

«Неважливо, поговорю про це з ним потім».

Погляд Марії зосередився на провулку, який наближався. Останній крок ризикований, однак землянка впевнено завернула в невідомість.

 ***

Стоянка нижніх відсіків Ішну-11 виглядала занедбаною. Місцями майоріли розкидані то тут, то там деталі кораблів. Лампи миготіли, ніби їх ніколи вчасно не змінювали. Серед небагатьох космольотів, зореліт Марії відразу впадав в очі завдяки яскравим марсіанським малюнкам на корпусі.

— Який величезний… Красе-е-ень,— Богуслав підбіг до нього й ніжно провів рукою по сталевому корпусу.

— Один з найкращих у свій час…

— Мені б довелося все тіло на органи за такого продати…— хлопець засвистів і показав вказівним пальцем угору.

— Це робочий корабель. Він не мій,— Марія запнулася.

— Дов-вго ви буд-дете вор-ркув-вати? Здає-ється у нас г-гості.— Дарій вказав рожевою лапкою на вихід з хідників.

Шурх. Шурх. Шурх.

— В-виходь!— голосніше завищав павук,— я від-дчуваю теб-бе!

З темряви виринув знайомий темношкірий силует з яскраво-помаранчевим волоссям, яке гарно відтіняло очі. Стоянкою майже беззвучно крокувала урвійка Саха. Вона граційно немов пантера підкрадалася до інших. Її рухи були жіночними та плавними.

— Не снаю куди ви, але вісьміть мене,— урвійка мала сильний акцент, який нагадував земну французьку, тож навіть букву «р» у власному імені вона не вимовляла.

— Сахо,— землянка зробила крок до неї,— навіщо ти пішла за нами?

— Я побачила, як ви свехнули са кут,— вона опустила вузькі очі.— Вісьміть мене!

Богуслав подивився на Марію, але та спокійно почала:

— Я навіть точно не знаю, де саме наша кінцева ціль,— вона запнулася,— та не гарантую безпеку. Нікому з вас.

— Я мошу допомогти!— Саха торкнулася землянки. Її дотик був шерехуватим немов губка.

«Зайвий член команди мені не завадить».

— Ви всі повинні розуміти,— Марія пройшлася поглядом по Богуславу, Сахі та Дарію,— що ступаючи на корабель, ви ризикуєте власним життям.

— Три святі Девіали! Мене нічого тут не тримає!— мовив першим алій.— Завжди мріяв побачити світ. Що мені ті кляті немиті ноги Ішну на яких вже купа космічного сміття назбиралася! Я вже чимало його бачив!

— Я з то-бою до кін-нця!

Марія перевела жовто-блакитні очі на Саху, яка після її слів трохи завагалася.

— Ти точно з нами? Це остання можливість передумати.

— Я с вами! У мене є гроші!

Шурх. Шурх. Шурх.

З коридорів залунали грубі голоси, які вишукували загублених працівників. Четвірка хутко побігла до космольоту.

Повітря всередині було сперте, тому Марія одразу ввімкнула фільтрацію на максимум. Вона не заходила на цей корабель з того самого дня, і ось тепер знову тут— серед яскравих вогнів, знайомих панелей і давно забутих речей. Спогади накотили хвилею відчаю.

«Соплі потім, зараз важливіше інше!»

— Асурівська* безодня! Ти зможеш цим керувати?— Богуслав роздивлявся все із дитячим захватом.

— Хах,— Марія зухвало усміхнулася,— я була найкращим пілотом у льотній школі!

Турбіни гучно загуділи.

— Стабілізація,— почувся знайомий їй голос штучного інтелекту.

Стоянка поступово заповнювалася свинорилими, які, розмахуючи товстими руками, намагалися зупинити зореліт. Корабель піднявся, але з гуркотом впав.

«Трясця. Немає часу перевірити все».— руки Марії швидко натискали кнопки. Корабель знову піднявся і знову впав. Свинорили в паніці розбіглися.

«Ну давай же, давай, маленький! Ми стільки пережили разом!»

Землянка втретє натиснула кнопку старту. Скрип— і зореліт нарешті завівся. Під крики працівників вони вилетіли у відкритий космос.

Богуслав немов дитя витріщався на величну постать Девіала Ішну, навколо якої розташовувалися різні рівні станції, а за ним і Аліан, пʼята планета в одній з трьох зіркових систем Унії. Вона мала жовтий колір, з рідкими блакитними вкрапленнями. Навколо неї оберталися чотири невеликих супутники, які майоріли бузковими, як шкіра мешканців, кольорами. Це був рідний світ хлопця.

— Які ж гарні джерела там. Колись… Можливо, я покажу їх тобі, Марі,— він, відігнавши сумні думки, жваво продовжив:— тож куди ми спершу летимо?

— Так,— вона розкрила намальовану раніше голограму,— ось ця планета. Раз. Два. Три. Третя від зірки Ішну.

— П-ф-кхм,— Богуслав похлинувся.

— Впевнена?— трохи соромʼязливо запитала Саха.

— Зірка в центрі, а від неї третя планета. Впевнена. А що з нею не так?

— Це трясця Аваддон!— вигукнув алій.— Там блін доісторичне життя. Вони повинні ще зі списами бігати,— він зімітував полювання й продовжив:— З ними майже не контактують. Ми типу не впливаємо на розвиток під час становлення цивілізації.

— Треба подумати як нам туди добратися. У мене поки немає стільки кредитів. Можливо прийдеться летіти довго,— розмірковувала дівчина, коли заговорила Саха:

— Давайте туди, я саплачу са стхибок.

Урвійка вказала на кільце прискорення.

«Дивно… Звідки у неї стільки грошей?»

Корабель наближався до місця стрибка, яке змайстрували для швидкого переміщення, а самі точки розташовувалися недалеко від планет. Вони пристали у довжелезну чергу, щонайменше із двох десятків різноманітних кораблів: торговельних, приватних, туристичних. Місцева подоба митниці. Марія уважно подивилася на екран, де зʼявилося повідомлення:

— Очікування стрибка 3 лядини* 33 пилини*.

— Всяк краще, ніж кілька тисячоліть назад у кріо сні,— алій усміхнувся,— підкорення кротовин дало великий поштовх для розвитку відносин між зірковими системами.

— Сахо, ти впевнена, що ми можемо стрибнути?

— Беспехечно! Я маю достатньо кхедитів.

Тиша запанувала на кораблі. Кожен займав себе, як міг: Саха розглядала символи на панелях, Дарій нервово крутився, шепочучи Марії, що алій йому не до вподоби, а Богуслав пішов досліджувати відсіки. Марія ж вивчала інформацію про систему стрибків на просторах міжзоряної бібліотеки даних.

— У вас просто геніальні вчені. Вони змогли відрегулювати плинність часу й простору, щоб при вході та виході з кілець час змінювався однаково, як для пасажирів, так і для мешканців усіх трьох систем. Неперевершено.

— Ага. Здається скоро Девіалами стануть не тільки Брані, Ішну та Іва.— відповів Богуслав, який повернувся назад.

Землянка обрала місце, куди вони будуть стрибати та ввела координати планети Аваддон на автоматі розрахунку. Саха піднесла картку до жовтого зчитувача, і на табло зʼявилася стисла інформація про урвійку.

Марія міцно схопила важіль на панелі управління.

На величезному кільці заблимало яскраве біле світло, а зореліт оточило лискуче сяйво. Почався відрахунок.

… Три … два … один … старт.

Зібрана компанія рвонула на зустріч пригодам.

 * Зим— відрізок часу, вимірюється зміною сезону на сусідній планеті (400 земних діб). 

 * Панг— інструмент який нагадує Ханг, але має значно більший розмір. Музиканти синхронно танцюють навколо, а торкання правильних точок утворює звуки.

 *Девіали— загальна назва для Божеств.

 *Позолотити— назва дії, яка стосується раси алієв. Їхня кров золота, тому вони шаріються золотим кольором. 

 *Асур— загальна назва для демонічних створінь. 

 *Лядина— відрізок часу, який складається зі 105 земних хвилин.

 *Пилина— відрізок часу, який складається зі 105 земних секунд.

Синопсис