Крадії арахісу

 
Нарешті наша бабуся вирішила підлікувати свій остеохондроз і поїхати в санаторій. Вірніше, вирішила за неї це її подружка, яка нещодавно вийшла на пенсію. Тій, певно, вже стало нудно сидіти вдома, тому вона підбила на цю поїздку і бабусю. Та ми всі були задоволені тим, що вона хоч трохи розвіється. Про майбутній вояж нам було повідомлено на сімейній нараді, яка була зібрана в бабусиному будинку напередодні її від’їзду. Одразу встало питання: а хто буде наглядати за її котом Беньяміном і городом? І тут всі одночасно подивилися в мій бік… Так, всі мої родичі працювали, а в мене тільки закінчилася практика і почались канікули… І вагомих відмовок я не встигла придумати, бо не очікувала такого. З важким серцем та посмішкою на обличчі, я запевнила бабусю, що з усім відмінно упораюся. Коту рибу буду варити не більше 3-х хвилин, огірки, кабачки, капусту і перець буду поливати тільки теплою водою з бочки через день.(Моркву, буряк і квасолю можна – з шлангу і рідше.).

Грядки наче були невеликі, на поливання вистачило б і однієї години. На дорогу з одного кінця нашого містечка до другого я буду витрачати по півгодини. Випаде з мого життя – максимум три години в день, це вже не так і багато. От тільки з котом могли бути проблеми. З ним я ніколи не дружила. Це була хитра і пихата, завжди невдоволена чимось, широка руда пика. Він дістався їй у спадок від однієї з подружок вже дорослим. Коли перший раз я його побачила, кіт лежав на підвіконні, згорнувшись калачиком на гарній шкіряній подушечці з візерунками. Він таким неприємним поглядом зиркнув на мене, що стало якось не по собі… Не сподобалось це мені, і я сказала бабусі: “Навіщо ти його взяла? Породистим котам ж стільки всього треба…” Та відповіла, що вона дала обіцянку подрузі доглянути Беню. І це дуже самостійний кіт, він любить волю, ходить де хоче і не вимагає особливого піклування. Він також вміє користуватися унітазом і дзвонити у дзвоник.(Для чого потім був куплений дзвоник на батарейках, кнопку вчепили на вхідних дверях на рівні кота.)

Я захотіла все ж таки його погладити. Але кіт, наче відчув, що не подобається мені, і тільки-но я протягнула руку до нього, лапою вдарив по ній і засичав. Більше ніколи я до Беньямина не підходила, а він завжди слідкував за мною, лежачи десь на висоті. Але чим мені цей кіт міг завадити? Якось два тижні я вже переживу, мені ж його треба тільки годувати…

На другий день після від’їзду бабусі я приїхала під вечір до її обійстя, все полила і вибрала огірки та помідори. А з котом вийшла деяка оказія. Рибу я забула зараннє розморозити, потім я її переварила. Кіт понюхав, щось там лизнув, скривив свою і так криву пику та пішов геть. Поки бабусі не було вдома, я вирішила вилізти на горище і дещо пошукати. Невідомо звідки взялась ця руда морда і полізла по драбині за мною. Прийшлось його легенько посунути ногою, через що він декілька сходинок швидко проскочив донизу. Більше він не поліз, але лежав біля драбини і чатував на мене. Відчувалося, що кіт мені це не вибачить…

Наступного дня я в першу чергу дістала рибу з морозилки, і поки вона розмерзалася, я попоралася на городі. Цього разу мою увагу привернула грядка з арахісом. Це була гордість нашої бабусі. Вона його почала розводити три роки назад, коли клімат у нас став більше походити на середземноморський. Спочатку це був тільки один рядок, а в цьому році арахіс займав чималий шматок городу.

Грядку точно хтось порив, намагаючись дістати горіхи. Але це була не людина, а якась тваринка. Щоб відлякати її я поставила кругом арахісу кілочки, які бабуся використовувала для підв’язки помідорів. Обтягнула їх вервечкою та почіпляла на неї блискучі стрічки, які нарізала з термопакету. А наступного дня грядка стала ще більш розритою… Переді мною встало питання: “ Як відлякати цього звіра, як спасти врожай?”

Вдома я розповіла батькам про біду. Тато сказав, що це може бути великий щур, якого боїться і кіт. Тому треба розкласти приманку по городу. Я купила приманки і розклала біля грядки. Але ці “смаколики” так і залишилася лежати, а горіхами хтось продовжував ласувати… Бризкати чи накрити землю чимось не було можливості.

Тоді я вирішила зробити камеру відеоспостереження із старого смартфона і вислідити крадія. В ютубі подивилася, як це зробити. Це було дуже просто, навіть для мене, гуманітарія.

Увечері я причепила смартфон до кілочка і поїхала додому. Заряду було достатньо на 7-8 годин. За цей час час злодій обов’язково з’явиться. Періодично по своєму смартфону я слідкувала за грядкою, і от коли добре стемніло, до телефону підійшов наш кіт і почав лапою показувати комусь на камеру. Те, що це був Беня, сумнівів не було. Такої наглої і широкої котячої морди не спостерігалося на нашому кутку. І ось до грядки підійшло ше одне створіння і почало рити землю, діставати горіхи. Схоже, це був хом’як. Потім цей криміналітет почав танцювати і кривлятися перед камерою, явно глузуючи наді мною. Вони знали, що я слідкую за ними! Сказати, що я була ошелешена, то це — нічого не сказати…

Вранці я розказала про предибаху батькам, вони, звісно, повірили мені тільки після перегляду запису. Ми всі почали думати, як захистити грядку від злодюжок. Я вже хотіла встановити петарди кругом грядки. Але тут мама згадала, що у однієї бабусиної сусідки у дітей був хом’як. Я передзвонила бабусі, і та розказала мені де його можна знайти.

Та шукати хом’яка не прийшлося. Тиждень обжерливості не пішов Жорі(так звали тварюку) на користь, і цього ранку я застала його сплячим на грядці. Кота-навідника не було видно. Я закотила хом’яка у кошик і пішла по вказаній адресі. Хвіртку відкрила мені молода жіночка.

– Це ваш злодій? – запитала я.

– А звідки він у Вас? – зойкнула жінка.

– Знайшла у бабусі на грядці. Наївся арахісу і спав.

– А я то думаю, чого Жора останнім часом нічого не хоче їсти!

– А де ви його тримаєте? Він, що ходить куди хоче? – запитала я.

– Та він живе у нас в клітці. Тільки влітку ми виставляємо її на терасі.

– То зачиняйте добре клітку, щоб він не виходив.

Ще я розказала жіночці, як я вирахувала злодіїв. Ми разом посміялися, і я пішла. Камеру спостереження я вже не встановлювала. А наступного дня знову грядка була пошоптрана по-свіжому…

Я вже одразу пішла до сусідів. На цей раз мені відкрив хвіртку молодий симпатичний хлопець. Ми познайомилися, я розказала про причину відвідин. Він покликав сестру, вчорашню жіночку. Та з подивом сказала, що Жора спить вдома і запропонувала подивитись. І дійсно, хом’як спав у зачиненій клітці. Але сусідка сказала, що він знову нічого не хоче їсти. Тепер вже сусіди по моєму прикладу вирішили простежити за хом’яком. Владіку теж не було проблем встановити камеру відеоспостереження. Я ж свою знову повернула на грядку.

І що показала нам камера Владіка. Як почало темніти, на терасу прийшов кіт Беня і відкрив клітку. Разом с Жорою вони подалися на наш город. Що було далі — зрозуміло.

Тепер ми з Владіком вирішили зав’язати мотузкою дверцята на клітці, щоб ці посіпаки не партачили города. Але вони вже вдвох спромоглися розв’язали мотузку. І знову влаштували дикі танці перед камерою. Складалося таке враження, що звірки це роблять спеціально, щоб показати нам, що і не такі ми вже розумні. А ще я думаю, це кіт так вирішив помститися і поглумитися наді мною.

Тоді Владік запропонував поставити на Жорину клітку кодовий замок від старої валізки-дипломата.

Вночі коту не хватило зусиль і спритності, щоб підібрати швидко код на замку. Все ж таки котячі кігті — це не людські пальці. До того ж Владік загрався в гру, потім згадав про крадіїв і вирішив подивитись, що там, на терасі… Він побачив, як Беня намагається відкрити клітку і нагнав його. Вранці він подзвонив мені і все розповів. Я ж для розради купила коту різних смаколиків, попросила вибачити мене за все і не чіпати більше грядки з арахісом. Жорі теж було куплено арахісу і ще багато різних горіхів. Грядку я порівняла, загребла порите. І більше ніхто її не чіпав.

 
Владік був старшим мене на два роки. Не дивлячись на те, що він вчився в політехнічному, у нас між розмовами про місцевих злодюжок знайшлося багато спільних тем і уподобань. Тепер я зранку приїжджала до бабусиного будинку, потім ми разом ходили на річку, до лісу. Залишатися ночувати з тим котом я все ще боялася, надто він розумний і підступний. Хто його знає, що у нього в голові…

У бабусі було так багато вражень від поїздки, що грядка з арахісом опинилася десь на другому плані і те, що її пошкодили, не дуже її засмутило. Ну, а у мене з’явився новий друг завдяки цим крадіям арахісу.