Жнива Чести

***

“Може, на цей раз все ж варто звернути увагу”, Товаришка № 102307 розвернулася до джерела сигналу.

“Навряд”, відказала Товаришка № 102309. “То знову № 707200 волає”.

№ 707200 – зразкова робітниця нашого Сектору G – завжди розпашіла, ароматна, золотиста до блиску. Як на мене, вона старається понад міру (наш Сектор і так веде першість вже кілька сезонів поспіль), але їй завжди замало, вона конче бажає бути героїнею.

“Напружте чуття, товаришки”, наполягала № 102307. “Щось не так…”

А вона права – до звичного потужного аромату Передовиці додалися якісь дивні нотки… якісь… гіркі. Недобрі.

“Вона просто занадто вперта”, скептично кинула № 102309. “Так старається привабити Рухливих, що скоро лусне передчасно – і ніхто її не візьме. Аби хоч решту Сектора не заразила тою гіркотою”.

“Не встигне”, завірила я товаришок, “до Жнив лишилося зовсім трохи”.

“Кажуть, № 707200 Мавок слухає”, мовила № 102307.

“Це неможливо!” відрізала № 102309.

Ми ніколи не чули голосів Мавок – вони не доходять до нашого кінця Поля. Та й хтозна, чи могли б ми зрозуміти їхні сигнали.

“Та які там Мавки?” втрутилася сусідка Товаришка № 102350. “Їх чути хіба у Секторі A, що найближче до північного краю. І то вони там жодної Мавки самі не вловили – то їм переказують Зелені Сестри, а Зеленим розказують Безсмертні, бо Мавки говорять лише до Безсмертних, але в Зелених є особлива здатність…”

Я одразу заплуталася в цьому потоці шуму. Не люблю сусідських теревенів – від них тільки й толку, що загальний фон Сектора посилюють. Хоча, хтозна, може аромат суперечки допомагає у роботі. В такому разі наш Сектор G став передовим саме завдяки постійним внутрішнім сваркам.

Я перемкнула увагу з сусідок на Передовицю № 707200, яка продовжувала голосити:

“Зрада! Чужаки! Великий Вогонь! Вони п’ють наші соки! Безсмертні гинуть! Ганьба!”

Що за перелякана маячня?

***

“Пора Жнив наближається!” рознісся усіма секторами Голос Коріння. “Невдовзі Рухливі прийдуть на наші землі! Всі ми пам’ятаємо ознаки приходу Рухливих…”

Так, ми пам’ятаємо: ґрунт починає ворушитися, з’являється сигнальний запах – теплий, солонуватий, синій і трохи запилюжений.

“…а потім земля здригнеться і почне дзижчати, і додасться новий аромат…”

Ядучий димно-веселковий – всі ми разом повинні спрямувати усі свої зусилля до його джерела. Буде багато шуму – і тоді почнуться Жнива.

“Всі ми знаємо, як привабити Рухливих до свого сектора…” продовжував нагадувати Голос Коріння.

Так-так: для того, щоби нас знайшли та обрали поміж інших секторів Поля – маємо пахнути якомога звабливіше. Від нашого дружнього колективу повинен стриміти духмяний золотавий поживний аромат – дух доброї роботи.

“Мені здається, це все насправді неважливо”, стиха озвалася Товаришка № 102309.

Вчергове. Вона у нас скептична нечема.

“Що значить неважливо?!” обурилася сусідка Товаришка № 102350.

Як завжди. Вона у нас підкреслено добропорядна.

“Чи варто аж так старатися привабити Рухливих?” пояснила № 102309. “Вони і без того нас знайдуть. Завжди знаходять”.

Щиро кажучи, я згодна із найближчою товаришкою – вони дійсно завжди нас знаходять. І незмінно люблять. Мені також видається, що ритуал приваблювання поступово втрачає сенс.

Але ж ми знаємо, що так було не завжди.

Траплялися пусті сезони, коли Рухливі не знаходили нашого Поля вчасно, або й взагалі. Наші предки безконечно виснажливо чекали, проте як не старалися розповсюджувати якнайсолодший дух – ґрунт не ворушився, ніхто не приходив. Тоді наступала сіра болотяна вогкість – і Жнива оберталися безплідною Ганьбою…

То бувало настільки давно, що хіба Безсмертні були свідками. Та недарма Коріння береже пам’ять про усі колишні Жнива – ми щосезону стараємося з усіх сил.

“Всі ми знаємо Мету Жнив”, лунав Полем Голос Коріння. “Кожна із нас призначена стати частиною Єдиного, товаришки. Рухомі у спілці з Вогнем і Водою допоможуть нам у втіленні Мети – і всі ми станемо Єдиним – теплим, м’яким, пишним, запашним і поживним! Це чесний і славний Шлях усього нашого життя…”

Із ледь помітних сусідських мікросигналів я знала, що скепсис Товаришки № 102309 сягає навіть засновків нашого життя. Ця дивачка не є зіпсованою ланкою (вона добре працює, як і всі в нашому Секторі G), але вона відмовляється визнавати Єднання єдиною можливою метою свого існування. Чого ще вона бажає від життя? Я не розумію. Підозрюю, що й сама вона не розуміє.

***

“Безсмертні шелестять про великий Вогонь і велику Ганьбу! Їх убивають! Всіх нас чекає Марнота! Мавки виють від люті й страху!”

Здається, наша Передовиця № 707200 дійсно зіпсувалася – гірчить все гірше. Так недолуго і невчасно – адже Рухливі уже зовсім близько… Хоча Мавки дійсно почали волати так, що навіть на Полі добре чути…

“То не нам”, запевняє Товаришка № 102307. “Мавки волають до Безсмертних – то їхні справи”.

“А якщо це правда?” запитала я. “Якщо Безсмертних дійсно вбивають?”

“Щось і ти почала гірчити”, № 102307 підозріло напружилася. “Дивись, не зіпсуй наш аромат!”

“Якщо Безсмертні гинуть – то дуже зле”, озвалася № 102350. “Але нас то не обходить. Нам головне максимально зазолотитися до Жнив”.

***

– Що Однолітні можуть знати про смерть і війну? Вони не відають Світу поза своїм Полем. Вони думають, що Поле виживе навіть тоді, як згине Ліс. Що Жнива відбудуться навіть тоді, як не буде Людей. Що Хліб зробиться навіть попри те, що нікому буде його їсти. Вони не розуміють життя поза Жнивами. Вони загинуть задарма, навіть не усвідомлюючи марноти цього врожаю.

– Ваш погляд занадто похмурий, Пане Бук, – не погодилася Тополя. – Наші Однолітні Сестри можуть не розуміти суті війни та не знати звичок злих чужоземців, але наше Коріння – єдина мережа. Жодна смерть не буде марною – наше спільне Коріння збереже пам’ять для їхніх нащадків. Вони все зрозуміють.

***

“Ви це відчуваєте?” тривожно запитала Товаришка № 102307.

“Обманна Гіркота”, впізнала я.

Цей неприємний, та цілком нешкідливий аромат слід застосовувати проти Летючих – аби вони не забрали те, що ми приготували для Рухливих. Але наразі не було жодних ознак загрози згори, і попередження ніхто не надсилав… Чого ж Сектор E запустив Обманну Гіркоту? Якесь прикре непорозуміння…?

“Вони ж цим запахом Рухливих відлякають!” затурбувалася № 102350. “І то не лише від свого крайнього Сектора E, а й від усього Поля! Ми і так вже зачекалися!”

Я відвернула чуття геть від Оманливої Гіркоти – та вловила на іншому кінці Поля новий аромат.

“Увага на Сектор L!”

Ґрунт почав трохи вібрувати. Робітниці Сектору L з усіх сил пашіли тою самою Теплою Єдністю, сповіщаючи усіх нас про прибуття Рухливих.

“Нііііі!” пронизливо заволала Товаришка № 707200. “Це неправильні Рухливі! Відганяйте їх! Це ганьба! Вони п’ють наші соки!”

“Це не той запах, що його передавав Голос Коріння”, зауважила № 102309.

Справді… Ми чекали значно менше диму… Цей аромат був теплим, але якось неправильно… загрозливо теплим… І зовсім не синім – радше темно-бурим. Напруженим, наче переддощовим…

“А що не так?” озвалася № 102307. “Теплий. Запилюжений. Солонуватий”.

Солонувато-бурий… Так пахнуть соки Рухливих. Не згадаю, звідки, але я це знаю…

Та що відбувається з Полем? Сектор E не перестає гірчити, ніби переплутав Рухливих із Летючими шкідниками, Сектор L готовий до Жнив, із Секторів A і F іде який плутаний гірко-солодкий сигнал…

“А куди зник Голос Коріння?” запитала я товаришок.

“Марнота!!!” пролунав крик десь згори.

Незнайомий сліпучо-блакитний голос ніби стер усі сигнали довкола. Ми не відчували нічого…

Аж раптом усе Поле заполонив Сморід! Жахливий пронизливий гнилий мутний сморід. Запах марноти. Запах… омани… химери… страшний дух…

Вони п’ють наш сік!

***

Звідусіль долинав запах гіркого диму. Недоброго диму. Великого Вогню. Спекотно сухий аромат дороги все гірше псувався потоками брунатно-солоного впереміж із якимось липким густо-чорним.

І ціле повітря заповнив Сморід. Здається, саме так пахне те, що Безсмертні називають словом Смерть.

Мавки тривожно волали безперестанку на всі голоси – тепер не лише для Лісу, і не лише для Поля – для всієї Землі.

“Сектори K і L стали жертвами Ганьби”, повідомив Голос Коріння. “Безсмертні шелестять, що ці Рухливі – злі. Вони неправильно орудують Вогнем – вони зробили його гнівним та убивчим. Вони чавлять сік наших Рухливих – тих, які пахнуть теплом і добром. Вони роблять із нас рідину. Вони не допоможуть нашому Єднанню”.

“Ми не повинні стати смердючою рідиною. Це Ганьба!” закричала Передовиця Товаришка № 707200.

Яке нахабство – кричати понад Голосом Коріння. Але ж вона права…

“Жнива Честі для нас – відсутність Врожаю!” вигукнула № 707200.

І цей сигнал почали підхоплювати усі – сектор за сектором.

І я теж заволала в Єднанні з товаришками.

***

– Зверніться до Поля, Пане Бук. Що сталося з Однолітніми? Вони захворіли?

Бук довго й уважно обстежував Коріння Пшениці, та нарешті відповів:

– Ні. Вони зрозуміли.

– Але ж… Поле мертве.

– Ні. Врожаю не буде, та Поле житиме. Однолітні відчули, що таке війна. Вони не дозволять Злу зібрати Врожай.

Ціле поле всохло за одну добу. Скоро його підпалять. Разом із ним згорить і частина лісу. Але під землею залишиться коріння – воно зберігатиме пам’ять, щоби колись дати гідний врожай тим, хто робитиме добрий хліб. Колись – як настане пора Жнив Честі…