Засідання

Це творіння від самого початку і до кінця є плодом жартівливої уяви, і його не варто сприймати всерйоз. Стверджувати, що будь що з побаченого далі є підбурливим або образливим, означає не зрозуміти задуму і винести неналежне судження. А право судити має Бог, і тільки Бог. Тож просимо перед тим, як скривдити когось через цю комедію, пам’ятайте, що навіть Господь має почуття гумору – перевірено на качкодзьобі.

Кевін Сміт «Догма»

Зала для засідань була гігантських розмірів. Вона дійсно була величезною, а оригінальний дизайн, виключно в білих тонах і із повною відсутністю гострих кутів чи прямих ліній, створював враження безкінечного простору, ніби залі взагалі нема кінця-краю, а овальної форми стіл стоїть просто посеред безмежної білої пустки. Стіл був також колосальних розмірів, і також білого кольору, але за ним сиділо зовсім небагато осіб.

В голові столу був статечний дідусь: виникало відчуття що він не те що старий як світ, а навіть старіший, довге сиве волосся розсипалося по простенькій білій кофтині, в яку був зодягнений дід, про його далеко не найкращий настрій відверто говорили зморшки, які особливо глибоко пролягали між хмуро зведеними опущеними бровами, і навколо міцно стиснутих губ. Але, не дивлячись на старечу зовнішність, дідусь сидів рівно, розпрямивши широкі плечі і схрестивши все ще міцні руки на грудях, від нього просто віяло міццю, потужною силою, навіть всесиллям, а ще рішучістю, з ноткою агресії.

По праву руку від нього сидів мужчина середніх літ, візуально схожий на дідуся, одягнений в такі ж простенькі білі одежі, з таким же довгим волоссям і акуратно підстриженими вусами й борідкою, лиш на відміну від діда, в нього вони були все були темно-коричневими, майже чорними, навіть без натяку на сивину. І, знову ж таки, на відміну від дідуся, він сидів зсутулившись, в глибокій невеселій задумі обпершись підборіддям на долоню.

Далі вправо сидів більш ексцентричний персонаж: навіть в сидячому положенні було видно, що в нього гігантський зріст, що в сумі з широкими плечами і гордо задертим вверх масивним підборіддям надавало йому якогось войовничого вигляду. Войовничість доповнювалася кірасою, стилем подібною до анатомічних обладунків древньої Греції, ширину і без того масивних плечей додатково підкреслювали шкіряні наплічники із чисельними набити заклепками в вигляді кругів і хрестів. І ніби цього було недостатньо, повнота образу доповнялася яскравим пурпуровим плащем, накинутим поверх кіраси, і масивним мечем, який тепер спокійно стояв, прихилений до столу.

За цим воїном давнини, далі вправо, сидів не менш колоритний персонаж: виглядав він мужньо, але не тою брутальною мужністю, як його сусід, а більш м’якою, навіть ніжною, чи можна сказати романтичною, мужністю. А ще, його більш тендітне тіло прикривали не менш екзотичні, але сильно відмінні по стилю, одежі: червоно-біле сюрко прикривало майже все його тіло, за винятком оголених передплічь, а поверх сюрко був накинутий насиченого бірюзового кольору плащ, закріплений на плечах срібними шпильками в вигляді лілій. І якщо біля його сусіда спертим до столу стояв меч, то в нього – дерев’яний посох, дивовижним чином вкритий живими квітами.

По ліву ж руку від сивочолого дідуся сидів ще один мужчина, доречність якого, на фоні інших, здавалася трохи сумнівною. Він навіть сидів не так, як всі: здавалося що білі стільці, в яскравому хай-тех стилі, зроблені з хромованого металу і пластику, ідеально адаптовані під людську анатомію, були для нього незручними, і тому він постійно крутився, підгинав під дупу то одну ногу, то іншу, то розвертався боком і опирався руками на спинку стільця, то взагалі намагався з ногами залізти на стільчик. І одягнений був хоч також дивакувато, але при тому відмінно від усіх: на ньому була тога, колір якої важко вгадувався під нашаруваннями пилу і різного походження плям бруду. Та навіть волосся, таке ж довге, як і в інших вищезгаданих персонажів, в нього було не причесане, а розкошлане, ніби від педикульозу, коли весь час приходиться чухати голову, аби втамувати свербіж.

Зате той, що сидів далі вліво, виглядав зовсім інакше: повністю чорний костюм трійка, така ж чорна сорочка, з елегантно розстебнутим останнім ґудзиком, коротке волосся, також насиченого чорного кольору, стильно укладено, а невеличка щетина на обличчі, одразу видно – робота професіоналів, а не просто лінива неохайність. Чорні очі блистіли лукавством, а поза віддавала не меншою гордовитістю, а ніж у того, що сидів напроти, в кірасі.

Ну і останнім зліва сиділо незрозуміле андрогінне створіння, тіло якого було закутане в щось, на подобі японського кімоно, лиш з довгими рукавами, з під яких виднілися лише кінчики акуратних тоненьких пальчиків, і високим жорстким коміром, який своїми краями впирався аж в щелепу. Колір обличчя був майже таким же сірим, як і колір костюма, а саме обличчя мало витончені, але при тому абсолютно беземоційні риси, так що було незрозуміло, хто перед тобою, трішки маскулінна жінка, чи навпаки – фемінний мужчина. А ще більшого непорозуміння додавала повна відсутність волосся, не лиш на голові, але і на обличчі: ні брів, ні повік, ні, тимпаче, властивого обом статям, пушка над верхньою губою не було, лише гладенька біла безволоса шкіра.

***

Дід обвів всіх уважним поглядом з під насуплених брів, і м’яким спокійним баритоном промовив:

–          Пропоную говорити напряму, як є, без евфемізмів – всі уважно слухали, і після короткої паузи він продовжив – люди не виправдовують ніяких сподівань. Це одне з найгірших створінь на планеті, вони псують все, до чого дотягуються, і що найголовніше – їм завжди всього мало. А навіть тоді, коли вони мають всього вдосталь, то вони ведуть себе… – дід важко зітхнув – скажімо так: глупо і негідно. Он подивіться на найбільш розвинені країни, там де люди живуть в достатку, як вони себе поводять? Переважна більшість з них весь свій вільний час присвячує алкоголю і сексу. От секс, це просто… Вони або трахаються, або дивляться порно. Ну поясність мені, який сенс дивитися на те, як один об’єкт всовує частину своєї плоті в іншого об’єкта? Ну? – він знову уважно обвів всіх поглядом, всі мовчали – Або навпаки, ті країни, де порно нема, де воно під забороною, де тема сексу табуйована, що вони роблять? Воюють. Подивіться на радикальні мусульманські країни, на Півнчіну Корею, чи на оту величезну помилку – Росію. Люди або звихнуті на порно і сексі, або звихнуті на війні! Та і взагалі, оцей їх поділ на країни, от для чого це?? Навіщо ділитися на окремі групи лише в залежності від того, де ти народився?? Чому не можна просто всім разом дружно жити і мати у вільному доступі весь світ??

–          Тату… – мовив зсутулений мужчина, що сидів по праву руку від діда – ну але ти ж сам розділив їх, ще тоді, коли наділив їх різними мовами, пам’ятаєш? Тоді, коли вони в Вавилоні вежу будували….

–          Ісусе, я пам’ятаю все! – строго промовив дід – але я це зробив з іншою метою, для того аби люди, переборовши оці відмінності в мові (і, відповідно, в культурі) все ж змогли об’єднатися в один спільний соціум і цінували оце єднання, так непросто досягнуте! Але замість того, вони навпаки, почали жити все більш відокремленими групами, будуючи все надійніші кордони на межі своїх земель! Та і взагалі, куди не тикни, куди не глянь, як писала одна з нас: свобода рівність і блядство, ну або, додам від себе, навпаки: ненависть, насилля і агресія… А стремління до ідеалу, до всеохопної любові і поваги, та до саморозвитку врешті решт, в них майже не залишилося…

–          І що ти пропонуєш? – сумним голосом спитав Ісус.

–          Що я пропоную? – скоріш для себе, ніж для інших, повторив питання дід – я вже випробував все, і погрози, і підказки, і натхнення, і біди, і благодать, і навіть тебе – він повернув голову до Ісуса – до них посилав. А результат все рівно нульовий, вони не виправдовують очікувань, вони не виправдовують самого факту свого існування. Видно десь там, з самого початку, в моменті творення, я допустив якийсь баг, якусь помилку, і тому вони вийшли аж настільки, неочікувано недосконалими. Але, як я вже казав, є і винятки, серед них є дійсно вдалі особини, розумні і гідні, схильні до саморозвитку і моральності. А тому, я хочу знищити людство, але не все, а лиш так, відсотків десь дев’яносто дев’ять. Ні. Дев’яносто дев’ять цілих, і дев’ять десятих. Або дев’яносто дев’ять сотих… Ну якось так, більшість з них треба знищити, швидко і ефективно, а вижити мають лиш найкращі. Саме для того я вас тут усіх і зібрав, ви всі дуже різні, і саме ваша різність може сотворити найкраще рішення проблеми з людством.

–          Апокаліпсис? – дзвінким, і навіть щасливим голосом спитав мужчина в кірасі.

–          Апокаліпсис, Михаїле, апокаліпсис. – спокійно відповів дід.

–          Ну то гепни по ним знову астероїдом – не менш печальним голосом, ніж до того, промовив Ісус – он, під час тієї проблеми з динозаврами це дійсно ефективно допомогло.

–          Ні, Ісусе, таке ми робити точно не будемо. Я ж тоді трішечки прорахувався, і мало не знищив все життя на планеті, а це не є добре. Життя я хочу зберегти, лиш людей знищити, та і то не всіх, кілька тисяч можна залишити.

–          Ой… – важко зітхну Ісус – ну візьми не один великий метеорит, а кілька тисяч маленьких, і якщо вже тобі так конче потрібно винищити людство, то почни прицільно бити цими метеоритами по важливим об’єктам…

–          Хм… – дід почухав свою борідку – цікавий варіант. Це ж можна вибірково винищувати тих чи інших, самостійно обирати кого залишити жити, та і взагалі це буде весело!

–          Єгово, я вибачаюсь – подало голос андрогінне створіння у сірій одежі.

–          Так, Метатроне, слухаю тебе – відповів дід.

–          Скажімо так, в силу своїх робочих обов’язків, я найчастіше серед усіх тут присутніх буваю на Землі. Ну ти ж знаєш, Єгово, ти ж сам мене посилаєш то одному то іншому щось там нашептати, надихнути, підказати… Ну і так як я найчастіше буваю на Землі, то я і найкраще знаю людей, а тому я дозволю собі сказати, при всій повазі до тебе, Ісусе, що твій варіант не підходить.

–          Чому? – оживився Ісус.

–          Чому? – підтримав його Єгова.

–          Ну тому що дивіться. – над столом з’явилася тривимірна голограма із зображенням планети Земля, Метатрон крутнув нею, а потім, зупинивши в одному місці, збільшив масштаб і продовжив – от наприклад Україна. Коли те,– він багатозначно глянув на Єгову – недавно згадане тобою непорозуміння під назвою Росія, напало на Україну, то вони мало не щодня закидали її десятками, а інколи і сотнями снарядів. Дрони, ракети, бомби, та все що можна. І били по всьому, по енергетиці, по інфраструктурі, по логістиці, по магазинам, складам і так далі, взагалі по всьому важливому, і навіть по жилих домах. І що ви думаєте? Знищили Україну? Та ні, вони навчилися відбивати ті атаки, а коли навіть пропускали ракети, то дуже швидко відновлювали всі пошкодження. Ну, буквально, до них прилітає КАБ, а це КАБ а не просто якийсь метеоритик, це кількасот кілограм вибухівки, і вже через день вони все відновили, вже і світло мають, і водопровід знову працює, коротше все як завжди. А тому, вибачте, але, по крайній мірі для українців ваші метеорити, ну… Таке, ні про що.

–          Ну то знову всесвітній потоп – знизав плечами Ісус.

–          Ісусе, ну ти ж знаєш що моє слово – непорушне! – сказав Єгова – А я ж обіцяв, що потопів більше не буде. Та і знову ж таки, подібна світова катастрофа знищить не лиш людей, але і…

–          Та і це би було не дуже ефективно – перебив Єгову Метатрон – бо люди вже не ті, що колись. От візьміть для прикладу… А, та що шукати? Візьміть знову Україну, от є в ній Закарпаття, там мало не кожної весни і осені повені, і що? І люди призвичаїлися, набудували всякого, підготувалися до найгірших варіантів, і буквально двічі в рік без проблем переживають таку собі прелюдію до вашого потопу. Чи от те, що недавно було, коли ті росіяни – він знову з докором глянув на Єгову – підірвали Каховську греблю в Україні. Це ж мільйони кубометрів води за коротенький час накрили величезну площу, затопивши мало не сотню міст і сіл. І що ви собі думаєте, це був локальний апокаліпсис? Та ні. Українці згуртувалися та й почали допомагати одне одному. От просто уявіть, надворі війна, літають ракети і дрони, а вони собі плавають, рятують не лиш людей, а ще й тварин… А коли вода впала, то вони ще й грядки там засіяли, уявляєте? Так що потоп – точно не варіант!

–          О! – вигукнув непричесаний персонаж в брудній тозі – я знаю! Треба на них послати якусь хворобу! Аби була епідемія! Віспу наприклад!

–          Ілія – знову заговорив Метатрон – з тих часів, коли ти жив, на Землі все дуже сильно змінилося. Дуже! Люди сильно розвинулися в науках, в тому числі і в медицині. І ця твоя віспа, наприклад, давно вже подолана. Її нема.

–          Так а в чому проблема придумати нову болячку? Ні? Боже?

–          Та воно то так… – скривив незручну гримасу Євгова – але…

–          Але кілька років тому ми вже таке робили – продовжив замість нього Метатрон – створили болячку, заразили тваринку, скормили її одному китайцеві…

–          О! Як я тоді насміявся! – промовив мужчина в елегантному чорному костюмі – особливо коли ті всі віруни почали збиратися в храмах і церквах, будучи впевнені що божий дух вбереже їх від хвороби! А коли священослужителі почали говорити, що хвороба точно не передається через святе причастя, бо Бог береже всіх, хто причащається! Ото я насміявся! Знали би вони, що то Бог спеціально вигадав цю болячку, аби їх всіх перебити…

–          Але тим не менш – перебив його Метатрон – людська медицина досягла того рівня, що вони вміють підтримувати хворих, лікувати симптоматику, та і вакцину вони аж занадто швидко винайшли… Це таке…  ну і ще, згадайте все за тих же українців, коли Росія на них напала, коронавірус же нікуди не зник, і що? Бігом повакцинувалися та й побігли на фронт, а там воїни, навіть захворівши, стояли собі, не зважаючи на хворобу, в морози і в дощі, в грязюці по пояс, та ще й били ворога, а відійшовши в тил підлікувалися, і знову при будь-якій погоді, при будь-яких умовах, не звертаючи уваги на ваш коронавірус, бити ворога. А тому, Ілія, ще раз вибач, але твоя ідея непідходяща.

–          Я знаю що треба! – вигукнув Михаїл, підхопивши свого меча і піднявши його вгору, від чого той одразу покрився полум’ям – треба мене клонувати, і всіх моїх клонів, з отакими вогненними мечами, послати на Землю, і ми там точно влаштуємо Армагеддон! І це буде круте видовище! – його голос віддавав пафосним самовдоволенням і невеличкою нестачею інтелекту.

–          Михаїле, ну ти жартуєш чи що? Я думав що в нас тільки Ілія трохи не встигає за часом – знову заговорив Метатрон – я ж казав, люди розвинулися. В них вже є така зброя, що твій меч проти неї просто як палаючий патичок. Та і ти собі не уявляєш, скільки в звичайних людей зброї на руках, от взяти, хоча б, до прикладу…

–          Знову українців? – трохи саркастично спитав Єгова.

–          Ну давай знову українців – відповів Метатрон – по перше – ще на початку війни влада роздала людям достатньо зброї, по друге – під час війни люди затрофеїли її ще більше, і приховали, на всякий випадок, аби використати, як вони поміж собою люблять говорити «і проти чужих вошей, і проти своїх гнид». А тому дійсно, Михаїле, коли твої клони зі своїми палаючими мечами спустяться в Україну, то там звичайні люди …

–          Щось мені здається – сказав зі сміхом у голосі мужчина в елегантному чорному костюмі – що ті всі плітки про те, що ти, Михаїле, підсів на земний кінематограф, особливо на голлівудські фільми – це не плітки. Оцей от ефектний, чисто голлівудський пафос про моцного героя з вогненним мечем, який направо і наліво січе ворогів…

–          Ой, ну не треба, Люцифере, не треба тут лицемірити! – відповів Михаїл – чи ти думаєш, що я не бачив серіал «Добрі предвісники» і не знаю з кого ти скопіював свій стиль?!

–          Ха! – вигукнув Люцифер, і аж підскочив на стільці, тицьнувши пальцем в Михаїла – От тут ти і помилився! Солідно так помилився! Бо свій стиль я запозичив із іншого серіалу, присвяченого коханому мені. «Люцифер», чув про такий?

–          То вони про тебе вже серіали знімають? – спитав Єгова – Ну в такому випадку, точно…

–          Тату, ну не починай! – вигукнув Люцифер.

–          Отож, тату, ну не починай! – підтримав Ісус – бо про мене також серіали знімають.

–          Ага – засміявся Люцифер – особливо «Перша спокуса»!

–          Точно! – на весь голос засміявся Михаїл.

–          Михаїле – продовжив Люцифер – а може давай ми твоїм клонам нафарбуємо мармизу фіолетовим, і додамо їм рукавчику з кольоровими камінцями, аби було більш ефектно, як в блокбастерах Марвел! Або ні, ні, давай одягнемо їх в синє трико і червоний плащ, це буде ще крутіше!

–          Люцифере, годі з жартами. – сказав Єгова – це, звичайно, весело, але недоречно.

–          Та це ще не весело, от був би тут Азазель! О, то ще жартівник!

–          Точно! – посміхнувся Єгова – в Азазеля веселі жарти! Але і над жартівником, бува, добре жартують, пам’ятаєш козла?

–          О, так! – засміявся Люцифер, а сміх Єгови йому вторив, і лиш Ілія корчив трохи роздратоване лице.

–          Ну, все, зупинили балаган! – притримуючи сміх мовив Єгова, а потім звернувся до мужчини в сюрко – Гавриїле, а в тебе якісь ідеї є?

–          Ну…. Якщо я правильно зрозумів, нам треба винищити людство, так? Але не все, так, аби ті всі збочені порноюзери в розвинених країнах, і диванні генерали, що кидають простолюдів в бій, в менш розвинених країнах, загинули, але більш розумні і адекватні люди вижили, так?

–          Так, все вірно – трішки нетерпеливо відповів Єгова, махнувши рукою, спонукаючи Гавриїла до більшої лаконічності.

–          То тоді я пропоную робити не клонів Михаїла, а просто, наробити шаблонних клонів, з характеристиками як у середньостатистичної людини, лиш інтелектом трохи нижче. Ну, наприклад, по п’ять клонів на одну людину, і влаштувати такий собі баттл на виживання. Тупі люди не зможуть вистояти проти клонів, а от розумні знайдуть рішення як вижити і подолати цих от трішечки тупих, але більш чисельних клонів. І в результаті ми отримаємо не лиш яскраве шоу в прайм-тайм, але і маленьку популяцію із найкращими представниками виду.

–          Ну… – задумавшись протягнув Єгова

–          Ні. – підсумував Метатрон і всі повернули голови до нього, і лиш Гавриїл, скрививши незадоволений вираз на красивому обличчі, вигукнув:

–          Лиш не починай знову про Українців!

А Метатрон, замість того аби відповідати на претензію Гавриїла, трішки порився в своїх, здавалось, безмежних кишенях костюму, і витяг простенький китайський смартфон, і сказав, глянувши на Єгову:

–          Організуй вай-фай.

–          Що? – Єгова вибалушив від здивування очі – вай-фай?

–          Ага. – не відволікаючись від смартфону відповів Метатрон.

–          Вай-фай? В божій обителі? Ти серйозно? Примітивні людські технології в божественних чертогах?

–          А що, не можеш? – спокійно перепитав Метатрон.

Єгова лиш закотив очі, а потім, в черговий раз важко зітхнувши, просто махнув рукою і одразу ж почувся вигук Метатрона: «О! Дивися!», і він підбіг зі своїм смартфоном до Єгови.

–          Що це? Що за відео? – спитав той.

–          Це? Міна. – спокійно відповів Метатрон – робоча міна з купою вибухівки, яку просто в руках з дороги на узбіччя несе мужчина, українець. Ну, аби ненароком хтось на неї не наїхав. І повір, там достатньо вибухівки, аби рознести його на шмаття, але щоб не постраждав хтось інший, він вирішив просто перенести цю міну, а тому питання: як думаєш, його зможуть налякати чи зупинити оті п’ять, пропонованих Гавриїлом безликих дурненьких клонів? О, або дивися, бабця, киянка, ну, Київ – це столиця України…

–          Та знаю я – нервово перебив його Єгова – то що за бабця?

–          Та читай: бабця банкою з закрутками збила ворожий дрон. От уяви собі таке, стара жінка, звичайною банкою, збиває високотехнологічну смертоносну військову техніку! Та вона ж порве тих клонів… Ну або осьо, з новішого, читай: двоє українських десантників взяли в полон двадцять одного російського солдата. Двоє! Двоє хлопів, взяли в полон двадцять одного! Не вбили гранатою чи снарядом якимось, а взяли в полон! Та і не аби кого, а солдатів! Солдатів другої армії світу! Ну, це, по словам цієї ж армії, вони є другими в світі, хоча практика показала що вони були лиш другою армією в Росії, але тим не менш – двоє взяли в полон двадцять одного. То що лишиться з тих гавриїлових клонів, коли за них візьмуться українські військові? Або…

–          Та досить вже! – вигукнув Люцифер – замахали ви зі своїми пафосними але тупими ідеями. Тату, дивися, все елементарно просто: треба підкинути якомусь земному хіміку ідею створення нового наркотика. Це має бути речовина, яка не приносить ніякої шкоди організму, але викликає відчуття ейфорії, максимального задоволення, а ще підвищує лібідо, аби вони під цим наркотиком хотіли ще більше трахатися, ну і ясно що ця речовина має посилювати оргазм, в багато разів! А бонусом те, що ця речовина має дуже повільно, потроху призводити до звикання, але коли вже призведе, то це звикання має бути стійким, реально непереборним. Ну і найголовніше – шкода для організму має бути відсутньою лише в короткотривалих термінах, а от через кілька років вживання наркотик має призводити до смерті. І все, вуаля! Люди, як тупе стадо, накидаються на нову забавку, на наркотик, який наче не шкодить, але дає максимальне задоволення, особливо під час сексу, а потім поголовно починають вмирати, а виживають лише ті, кому вистачило клепки не починати вживати це сумнівне хімічне задоволення. Все, ти всіх знищив, а вижили реально лише наймудріші!

Єгова подивився на Люцифера і легенько, кутиками губ, посміхнувся, після чого в задумі промовив:

–          Це, звичайно, чудова ідея, дійсно чудова, як і всі інші твої ідеї. Але подивися сам на цих українців, вони такі… такі… – Єгова шукав відповідного слова, але, певно так і не знайшовши, ще більш задумливим голосом промовив – … цікаві… Вони дійсно цікаві, а це дає надію. Коротше, я тут так подумав: треба ще трішечки за ними поспостерігати, бо вони дійсно цікаві!

Ілія, повернувшись до Люцифера, і почухуючи свою кудлату нечесану бороду, спитав:

–          І що це значить?

–          Що апокаліпсис, поки що, відміняється.

–          От блін… – емоційно напівшепотом мовив Ілія, але продовжити не встиг, бо почувся вже знову владний і потужний голос Єгови:

–          Значить так, засідання закінчено! Поки всі вільні. А ти – він тицьнув пальцем в Метатрона – дай мені телефончик, бо вони все-таки дуже цікаві…