Вдалий союз

(любовне фентезі)

— Укладання цього союзу я вважаю неможливим! Неприйнятні умови! Ви хочете цього шлюбу, але його не буде! — королева гнівно поглянула на посла.

Той стояв перед нею, схиливши голову, але щойно дивився, як здавалося жінці, скептично й насмішкувато. Це дуже не подобалося Гертруді.

Вже цілий тиждень посольство із сусіднього королівства живе при дворі в надії, що вони укладуть договір про військовий союз з її королівством. Але обов’язковою умовою був шлюб самої королеви із королем Віктором. А це було неприйнятно, тому що… королева закохалася. Так, так, саме закохалася. І ні в кого іншого, як в того самого головного посла, котрий приїхав на чолі делегації.

Її серце було не на місці із самого початку, як тільки вона побачила його. Чоловік зістрибнув з коня, схилився у поклоні, а потім поглянув на Її Величність, і Гертруда зрозуміла, що пропала.

Чи існує кохання з першого погляду, а особливо для королівських осіб? Хочемо повідомити вам, що так, справді існує, але… королівські особи не належать самим собі, а повинні думати перш за все про свою країну, а вже потім про особисте життя.

Тому розумом жінка усвідомлювала, що союз все одно слід буде укласти, адже кочові навали, які котилися зі сходу, вимагали миттєвого реагування. А її королівство було невелике, хоч і горде. Військової сили явно не вистачить для опору добре підготовленим воїнам-кочівникам. А сусіднє королівство мало сильних магів, які могли відкинути хвилю нападників далеко на схід і надовго відбити бажання зазіхати на чужу територію.

Але ж посол! Його звали Веленій. Мав мужнє обличчя і насмішкуватий погляд. Коли він доторкнувся до її руки, щоб поцілувати, Гертруду неначе блискавкою вдарило. Чорт, вона навіть відчула себе дівчинкою-підлітком, закоханою до нестями! І це тільки через кілька хвилин після знайомства із цим чоловіком!

Потім був прийом на честь посольства, яскравий і пишний бал, де вона танцювала із Веленієм, відчуваючи гостро його руку на своїй талії. Кілька ночей мучилася, мріючи про нього. Але переступити через себе, щоб самій піти до нього у покої, не могла. Це було нижче її достоїнства як королеви, та й жінки також.

За весь час правління королева мала кількох фаворитів, які зігрівали її ліжко, але останнім часом всі вони здавалися прісними й неприродними. Тому й розігнала усіх. Напевно, сама доля готувала її до справжнього кохання.

І він з’явився. Веленій, людина, з якою вона з радістю прожила б все своє життя. Але королева цього дозволити собі не могла.

— Що зупиняє вас від укладання цього союзу? — Невже тільки шлюб? Адже це така дрібниця. Всі ми знаємо, що монархи укладають династичні шлюби, — промовив посол, підвівши на королеву погляд. — Обом державам це вигідно. Кочівники будуть знищені, а ми утворимо велику й могутню імперію.

— Якщо покласти на ваги долі з одного боку благополуччя королівства і мир, а з іншого боку щастя і кохання однієї людини, то що переважить? — запитала раптом королева гірко. — Чи можна виміряти ці поняття і порівняти їх? Звичайно, я все розумію і заради свого королівства я все-таки погоджуюся на цей союз, — запевнила вона. — Але скажу вам чесно, Веленію, — глянула вона на чоловіка й підійшла ближче, — я дуже сильно кохаю одну людину. Просто шаленію. Але якщо вже погоджуся на шлюб, то буду вірна своєму чоловікові. Король вашої держави може бути спокійним, він отримає вірну дружину і моє королівство на додачу. Проте я буду страшенно нещасною, бо зраджу своєму коханню.

— Ви закохані? — спохмурнів Веленій. — І хто ж цей чоловік? Вибачте, що запитую, можливо, лізу не в свої справи, порушую правила етикету, але ми зараз тут одні, — він глянув на двері, за якими чекали вердикту щодо союзу двох королівств і представники делегації, і придворні Її Величності. — Може, ви мені розкажете? Я хоч і чужа для вас людина, але…

Королева підступила ближче до Веленія, заглянула в очі і прошепотіла:

— Це ти…

Очі чоловіка розширилися від здивування і якогось дивовижного тріумфу, незрозумілого Гертруді. раптом він посміхнувся і перепитав:

— Ви… ви… ти хочеш сказати, що закохана в мене?

Веленій перейшов на ти, і це змусило королеву Гертруду здригнутися від якоїсь солодкої муки. Надало інтимності їхньому перебуванню віч-на-віч.

— З першого погляду, — підтвердила вона.

Тоді чоловік раптом притягнув її до себе за руку, обняв і прошепотів, дивлячись в очі близько-близько:

— Я теж шаленію від тебе! З першої миті! — видихнув він.

Посол почав цілувати Її Величність королеву Гертруду, і вона відповідала палко та пристрасно, зовсім нічого не могла з собою вдіяти, бо мріяла про цей поцілунок із першого дня їхнього знайомства. Нехай хоч на мить, хоч трошечки відчує вона щастя поцілунку з коханим!

Раптом риси обличчя Веленія попливли і трохи змінились, і Гертруда побачила перед собою того ж самого посла, але неначе й іншого чоловіка. О боги, це був Віктор, король сусідньої держави, якого вона добре знала по портретах!

— Це… ти? — запитала вона здивовано, але чоловік не дав їй далі й слова промовити, знову припав із палким поцілунком.

Очевидно, цей союз буде справді дуже вдалим не лише у сфері військової допомоги…