Святковий настрій

Коли куранти проголосили кінець чергового метушливого року, я самотньо відкоркувала пляшку вина, обмотану гірляндою. Зробивши ковток, я зажмурилась: «Хочу прожити цей рік щасливо».

— Ох, ну куди банальніше?

Я закричала, облилась червоним напівсолодким і вирячила очі. В кріслі сидів незнайомець.

— Ти ще хто? — я зіскочила на ноги.

— Святковий настрій, — він закотив очі. — Новорічний ельф, янгол, як тобі більше подобається.

— Йди геть з моєї квартири!

— Візьми телефон.

— Саме збиралася! — випалила я. — Забирайся, або я…

— Відкрий календар, — зітхнув він.

Не знаю чому, але я послухалась. Тридцять перше грудня.

— Це твій подарунок від Всесвіту, — він підвівся. — Ще один день.

Я тупо кліпала очима, але з невідомих причин повірила.

— Ходімо вже! — кинув він.

— Куди?

— На ковзанку, звісно! Хіба ти не збиралась зробити це весь рік? — він протягнув мені руку.

Він був… красивий. Саме так я завжди уявляла «ідеального чоловіка». Високий брюнет, дурний різдвяний светр. Я взяла його руку.

Лід тріскотів під ковзанами, а вогні гірлянд розсипались навколо та сяяли в його блакитних очах. Незнайомець вчив мене кататись, а я ловила момент.

— Як тебе звати?

— А як ти хочеш, щоб мене звали? — посміхнувся він.

Ми сміялись, його долоня зігрівала мою, і в цей момент все здавалось таким казковим. І правильним. Тіло наповнилось теплотою. Ось він який, святковий настрій.

Поки ми гуляли, я ковтала сніжинки. Ми пили каву, а потім глінтвейн, ліпили сніговика з тістечком-трубочкою замість носа та падали в кучугури, щоб зробити снігових янголів.

— Це щасливий день? — спитав він, коли ми ввечері гуляли по Софійській площі.

— Ідеальний, — тепло посміхнулась я. — Дякую тобі.

Ми були ледь знайомі, але я не хотіла, щоб цей день закінчувався. Я не знала його імені, але відчувалось, ніби ми знайомі все життя.

— А що буде завтра?

— Все, чого ти сама забажаєш, — він погладив мене по щоці.

Біля головної ялинки зібрався натовп. Всі чекали бою курантів, а я лише дивилася в його очі.

— Насолоджуйся часом, який тобі відведено. Так, як сьогодні.

— Залишся зі мною.

— Я хочу, щоб ти раділа. Не забувай ловити момент!

Він посміхнувся та торкнувся моїх губ своїми. Було тепло. Солодко. Незабутньо. Я заплющила очі, але з останнім ударом курантів опинилась у своїй вітальні з відчуттям дивного, незрозумілого тепла.

Чи було це насправді? Я не знала, але вперше відчула, що цей рік стане для мене особливим.