Кіт, що боявся мишей

Один сировар мав такого товстелезного кота, який поготів у двері не міг протиснутися!

Ні, не брешу!

Добре-добре, може й вдавалось, але то ж у звичайні, людські, і то через раз… А в дверцята для улюбленців ніяк не міг, навіть макітра не просовувалася! Тільки одним оком на перехожих і дивився, раптом смачненьким пригостять.

Так ось, а в льосі їх дому в головці сиру з дірками жила мишка. Проте щодня дірки в сирі все більшали й більшали, допоки від головки не залишилася одна суцільна діра!

«Дивно, як так трапилося?», — зажурилася мишка. Адже їй не стало де жити. То ж вирішила вона роздивитися нагорі, що ще є в будинку цікавого. Крізь нірку в підлозі мишка пробралася в дім і стала розкошувати.

Товстелезний кіт Борщик не те що не ганяв мишу, а навпаки, боявся, щоб цей дивний звір раптом сам його не вкусив.

Через це зажурений кіт недоїдав й недосипав. І вже за годину зумів викотитися через дверцята на ґанок назустріч вуличному коту Шпінгалету. Востаннє вони гралися ще котятками. На відміну від білосніжного Борщика Шпінгалет був чорний, як смола.

— Давно не бачилися! Чого такий худий? Що скоїлось? — здивувався Шпінгалет.

— У мене оселилося чудовисько, — зітхнув Борщик. — По телевізору казали, що його навіть слони бояться.

— Слони? Це такі з хоботами, що трошки більше за тебе? Що ж це за звірюка? Лев, крокодил, чупакабра? — став угадувати Шпінгалет.

— Миша, — зітхнув кіт.

На хвильку Шпінгалет завмер, а потім вибухнув сміхом:

— Миша? Тебе налякала миша?! Ану я їй зараз покажу!

І сміливо заплигнув у дверцята. Проте за хвилину з диким лементом вискочив назовні:

— Вона мене вкусила!

Перебіг через двір, заскочив на дубок й навіть більше вух не показав.

Звечоріло.

Борщик так і не наважився заночувати вдома. Тому попер на дубок до Шпінгалета. Щоправда ліз кіт повільніше за сусідську черепаху. Шпінгалет аж витріщився на Борщика:

— Ти чого?

— Я це.. у гості, — захекано відповів Борщик.

— Які гості? Ніч на дворі. Іди додому спати, — позіхнув Шпінгалет.

— Так мене ж там це — миша з’їсть…

— Яка миша? Пожартував я. Це коти їдять мишей, — пробурмотів Шпінгалет. — Йди вже.

— Ні-ні, — захвилювався Борщик. — Я заглядав через дверцята, вона проковтнула мій корм, а тепер зжує й мене!

— То я впер твій корм, — відвернувся Шпінгалет і засопів.

— Краще ти мишу зжер би, — дорікнув йому Борщик.

Та Шпінгалет не обізвався. Чи то міцно заснув, чи то старанно удавав сплячого.

Борщику залишилось тільки пересилити страх і повернутися додому.

Страх Борщик не пересилив, тому крався від дверцят до ліжечка тишком-нишком.

Раптом позаду обізвалися:

— Ти чого ховаєшся?

Борщик аж підскочив. На нього допитливо дивилася мишка й навіть не збиралася кусати.

Борщик розгубився, що ж відповісти, бо вже засоромився свого боягузтва. Надумав лише таке:

— Не хотів тебе будити.

— Так я завжди раненько прокидаюся, — здивувалася мишка й запропонувала: — А нумо грати в кота й мишу?

На вулиці, справді, світало. Сонячне проміння розбудило Шпінгалета. Той почав умиватися на гілці дубка й задивився, як Борщик ганяє мишу подвір’ям. Миша майже втекла під дрова, але Борщик спритно кинувся навперейми й схопив її за хвоста.

— Моя школа, — запишався Шпінгалет.

Але замість того, щоб з’їсти мишу, Борщик розвернувся й чкурнув од неї, а вона із задоволеним пискотом помчала за ним.

Шпінгалет ледве з дубка не впав.

— А бодай вас миші з’їли! — тільки й вихопилося в кота.