Демономорф

Вони потиснули один одному руки. Союз було укладено і остаточно підтверджено.

Стефан підозріло глянув на Красса. Красс іронічно й недовірливо глипнув на Стефана. Укладений договір не був перешкодою для особистих антипатій.

— Де ти бачив його востаннє? — спитав Стефан, поправляючи меч за спиною. Розмовляти з запеклим ворогом було дивно й незатишно, бо весь час здавалося, що той зараз вищирить свої ікла, випустить пазурі й кинеться йому перегризати горло. Очевидно, й Красс остерігався Стефана, скошував увесь час очі на його захисний артефакт на грудях, відчував, сволота, загрозу.

Але двоє давніх неприятелів, людина й перевертень, мусили об’єднатися й укласти союз проти їхнього спільного ворога, вищого демономорфа, який з’явився в королівстві нізвідки, але вже вбив купу народу. Навіть постраждали воїни у загонах Стефана, й було знищено кільканадцять перевертнів Красса.

Рішення про співпрацю й навіть союз давалося представникам двох ворогуючих кланів нелегко. Але останньою краплею для його прийняття був наказ самого короля, який особисто запросив на аудієнцію обох вожаків і наказав забути суперечки й оголосити перемир’я на час полювання на демона.

— Кажуть, ховається в Чорному лісі. Але мої хлопці його не чують, — скривився Красс. — Я сам особисто шукав, усі явні й приховані стежки перевірив. Немає. Проте вчора на галявині знайшли залишки чергової жертви.

Красс поморщився від неприємних спогадів, пригадуючи, як перетворився на вовка, винюхував та вишукував, а потім наткнувся на ще свіжий труп. Демон неначе сміявся над ним, ходив поруч, але верховний перевертень його не відчув ні на мить. Це був виклик не лише йому як голові клану перевертнів, але й як звіру досвідченому й майже непереможному. Красс добре це усвідомлював.

— Та ясно, що в лісі, — хитнув головою Стефан, бо наказав своїм воїнам оточити ліс з усіх боків. Він був не дуже великий, прилягав до невеликого поселення, де розмістилися зараз табори обох вожаків. — У якому саме місці?

— Тут, на галявині, було знайдено останню жертву, — озвався Красс, показуючи на дерева та кущі праворуч.

Стефан кивнув, дістав із кишені магічний манок і повідомив:

— Цілий день маги робили. Лише один свист зробити можна. І прийде. Не схиб, Крассе. Де твої? Ця тварюка, якщо набереться сили, варта цілої армії. Ти ж розумієш: якщо ми зараз його не зупинимо, він стане ще сильнішим і просто зітре з лиця землі і твоїх, і моїх.

— Ми готові, — кивнув перевертень.

Якраз це він добре розумів. Читав літописи. Було таке вже у їхньому королівстві тисячу років тому: приходив демономорф, і загинули майже всі люди та перевертні. Лише об’єднавшись, змогли прогнати цю поторочу. Правду кажуть, що історія рухається по колу. Знову нащадки давніх мужніх предків мусять об’єднатися, хоч як цього не хочеться робити. Але вожаки кланів недарма ними стали, бо є такі ситуації, коли гордість, ворожнечу і ненависть слід забути, якщо ворог спільний і смертоносний.

Стефан кивнув, дістав меч із піхов, стиснув міцно, а потім приклав магічний манок до губ і сильно дунув.

Пролунав пронизливий і неприємний звук. Здавалося, заполонив простір навколо іскрами, поширився все далі й далі, зазираючи в найпотаємніші куточки Чорного лісу. Але і через п’ять, і через десять хвилин нічого не відбулося.

Чоловіки стояли напружено й чекали.

Повітря навколо раптом стало сіре, ніби сповнене димом, що заважав добре розгледіти того, хто насувався з лісу. Крізь сірі й каламутні пасма можна було все-таки розгледіти високу постать з обличчям, затягнутим чорнотою. Демономорф все-таки з’явився. І якщо б вони зволікали ще довше, і він отримав очі та рот, було б пізно. 

Стефан і Красс стали пліч-о-пліч.

— Разом, — сказав Стефан.

— До кінця, — підтвердив Красс, і його голос був уже більше схожий на рик, він почав перетворення.

Демономорф рушив уперед, до того, хто його покликав, напевно, радіючи легкій здобичі, бо двоє живих, хоч і озброєних істот, не були для нього проблемою, швидше цікавою пригодою на полюванні.

Але на узліссі раптом з’явилися ще учасники майбутнього бою: зграя перевертнів Красса та загін воїнів Стефана. Вони оточили демона, стискаючи кільце, і тепер уже він був загнаний у пастку. Проте першим і напав на двох найближчих воїнів, відкидаючи їх геть ударом чорного магічного батога. Битва почалася.

Чудовисько ревіло, здіймаючи клуби чорного диму, але з кожним ударом мечів людей і пазурів перевертнів слабшало…

Коли Стефан завдав останнього, вирішального удару і зніс йому голову, демономорф просто зник, розлетівся тисячами чорних іскор, що миттєво згасли.

Стефан і Красс, задихані й закривавлені, подивилися один на одного.

— Схоже, ми непогана команда, — втомлено всміхнувся Стефан.

— Не звикай, — буркнув Красс, але його жовті очі світилися вже без злості, а ікла та пазурі повільно зникали.

Вони знову потиснули один одному руки. І цього разу без застережень і недовіри.

Союз був тимчасовий, і обидва це знали. Але спільна битва стерла частину старих образ і показала: навіть найзапекліший ворог може стати тим, на кого можна покластися у вирішальну мить. Між ними з’явилося розуміння, якого раніше не було, і це вже було схоже на початок дружби, що здатна пережити навіть давню ворожнечу.