— Ич! Не думав, що йога такий небезпечний спорт. Десь як гірські лижі!
Голос молодого травматолога повернув дівчину з задуми.
— Перепрошую?
Він кивнув у бік скрученого рожевого йогамату, що незграбно стирчав з ранця.
— Ну та, стійки на руках вони такі…
Підтримала вона жарт кривим посміхом. Загриміти на щедрий вечір у травмпункт через спорт, а не алкашку, той ще анекдот.
Вони сиділи в оглядовій за вбогим столом одне навпроти одного. Рудий травматолог відклав рентген черепа.
— Кістки цілі, — він окреслив пальцем собі перенісся та промовисто зиркнув на розбухлий ніс горе спортсменки. — Знадобиться тоналка фулкавередж. Матимете боксерські окуляри.
Травматолог дістав ручку з нагрудної кишені синього лікарського костюма, зняв погризений ковпачок і передав їй.
— Підпишіться і можете йти.
Там, куди вказав його палець, поволі вимальовувалася карлючка.
— І дату, ось тут
Палець ковзнув вбік.
31.12 — карбувалось як вирок.
Дівоча рука тремтіла. Завмерла.
Схлипнула. Здоровенна сльоза, зірвавшись з носа, розмочила дешевий папір.
— Вибачте я тут… — вона боязко підняла сині очі на травматолога, — зіпсувала… бланк.
Кирпатий лікар усміхнувся, хотів було махнути рукою, але не встиг. Сльози потоками пустились її щоками. Хлюпнула, вдихнула повні легені та жбурнула у нього весь накопичений за рік біль.
— Чому, саме зараз?! Я ж мала … до бабусі. Я обіцяла, — вона стиснула кулак і ручка хруснула. — Чому саме я маю батрачити тридцять першого?! А ще ці кляті подаруноньки, кому вони всрались? Гасаєш, як навіжена, обираєш…
Пхнула йогамат, що майже розкрутився.
— А ще ті курви, О-ї, заняття в останній день року, круто! — передражнила вона. — Жодна не прийшла… — дівчина розмазала сльози та крізь зуби продовжила: — одна я чемна дівчинка. Завжди правильна, завжди всім винна! І тренер: знайдіть баланс, внутрішній спокій і перенесіть вагу на руки… Лайно! Спокій?! Внутрішній?!
Вона спробувала шмигнути носом, але через ватку стало гірше.
— Вагу на руки, значить… А на пику, нє? Вічність місила сніг добираючись до вас. Як же все остогидило. Хочу до бабуСІ-і-і-і…
Кучерявий травматолог зірвав одноразову хірургічну шапочку та втер гіркі дівочі сльози:
— Бабуся, то святе! — кидає шапочку та відбирає постраждалу ручку. — Чемна дівчинка, кажеш…
Лікар по мокрому перекреслює цифру тридцять один і незграбно перевернуто від себе малює тридцятку.
— Ось, ще ж день маєш, ну! — чухає прозорою ручкою триденну руду щетину й усміхається. — З новим роком.
— Навзаєм… пане…
— … Миколаю. Зви мене Миколаєм.
А святий Миколай знається на тоналках))) Дякую. Класно! ❤️
Статус зобов’язує! Має ж він орієнтуватись у тих всіх замовленнях, що йому надходять. 🙂
Ще не зустрічала таких тренерів, які 31.12 проводять заняття)) але це ж фантастика)
А викладачів, що приймають екзамен? )
Екзамен 31го Жах!
Це має бути твір хорор!!!
У нас усе навчання було горором )
А от досвід здачі екзамену 31-го в мене особисто є))
Співчуваю, мені вдалося справитися раніше, а ось іншим теж так не пощастило )
Люди йоги не такі як всі вони живуть іншими цінностями та реаліями.
Я йогою займаюся вже багато років з різними тренерами. Навіть найбільші фанатики на Різдво, НР і Великдень заняття не проводять. Хоч і не сперечаюся, що такі люди можуть існувати)
“Хочу до бабуСІ-і-і-і…”… І я… І я хочу. Нема тепліших рук, ніж руки бабуні. Дякую ❤
Так! ТАк! Так! У бабусі наче як інший всесвіт. Там точно можна відпочити.
Авторе, вітаю!
Бідолашний святий лікар Миколай… Це ж скільки у нього ще буде на прийомі чемних дівчаток і хлопчиків. І всім витирай сльози. І всім додаткові дні…
Ні, щоб хоч хтось попрохав у нього додаткову розсудливість!
На те він і святий )))
Розсудливість то до бога. Миколай приносить маленькі радості та дива слабким та знедоленим. Він про втіху, а не про мудрість та чесноти.
Йой! Якось не задумувався, що Бог не святий.