Заголовок
За вікном – мороз. Зима. Але снігу немає – звідки на Марсі сніг на далекій від полюсів широті?
Вона відривається від перегляду новин у Марсонеті і дописів в місцевій соціальній мережі. Зітхнувши, констатує:
– Завтра – наш земний Новий рік. А у нас навіть ялинки нема…
– Люба моя, – каже він, не відволікаючись від аналізу метеорологічних даних на екрані великого комп’ютера, – на Центральній базі ялинку напевно спорудять, і ми туди днями обов’язково злітаємо. А тут, на станції… Навіть не уявляю, з чого її можна було б зробити.
У нас справді «не хороми»: житловий відсік, складський модуль із їжею та іншими припасами, наукова лабораторія, кухня, душ та туалет – стандарт для марсіанського дослідницького пункту. Ще вид з ілюмінаторів на гору Олімп красивий…
– Наступний рік – рік Тигра, – вона розглядає у дзеркалі своє відображення, – а в мене в гардеробі навіть немає нічого смугастого… В чому я буду зустрічати свято?
– Якось ми не подумали про це, коли два роки тому відлітали із Землі, – відповідає він з легкою іронією. – Нічого, потерпи. Наш контракт закінчується за три місяці. Повернемося додому, купимо тобі щось смугасте.
…Вночі тихесенько пробираюсь у душ, знаходжу на полиці тюбик, який вона використовує, коли миє волосся на голові. Відкриваю ковпачок і на підлозі в кухні акуратно виводжу задуманий мною візерунок. Тепер потрібно тільки уявити, що я – циліндр, що котиться…
…Ранок починається передбачувано.
– Боже мій, ти тільки глянь, що це бусурман витворив на кухні! – обурюється вона. – Ще й сам вимазався! Я ж тепер його не відмию ніяк – моя чорна фарба для волосся фарбує намертво!
– Зате тепер він не просто рудий, а рудий у чорну смужку! – регоче він. – Отже, маємо свого домашнього тигра! Можна навіть загадувати бажання до Нового року!
Ось за це я й люблю мого Господаря – за розуміння тонкощів моєї душі. Хоча годує мене всілякими смаколиками, звичайно ж, Господиня.
Тому, коли мене вже вимито, висушено, нагодовано, а вони сідають на диван, щоб подивитися святковий концерт, який транслює Земля для космічних поселень, я укладаюсь між ними, згортаюся, клубочком і починаю мурчати.
Бути першим котом на Марсі – «мурсіянцем» – добре і почесно, але й про звичайні котячі обов’язки забувати не варто.