Заголовок

          У кабінеті стояв ґвалт. Здавалось, тут сидять не учні, а велетенська машина з вироблення шуму. Хулігани десятого «Б» знову вивели з себе вчителя історії і тепер насолоджувалися зірваним уроком. Тільки староста класу намагалась усіх заспокоїти, але що вона могла зробити? Троє розбишак підключили смартфони до колонок і врубили музику, горлаючи на весь поверх.

          Тінь пробігла по стіні класу. Хулігани замовкли і вирячились у вікно. Дивна кудлата лапа зачепилась за підвіконня і зішкрябала фарбу довжелезними гострими кігтями. Велетенська туша закрила сонце. Темрява. Дзвін — скло розбилося. Один з уламків влетів точнісінько в колонку. Та загарчала і замовкла. В класі запанувала тиша.

Щось схоже чи то на мавпу, чи на гілку велетенського дерева, стрибнуло всередину. Крізь зелене хутро на учнів дивились маленькі злі оченята. Чудовисько зупинило погляд на дівчині в сірій кофтині. Вона знаходилась найближче і тремтіла, наче миша перед котом. Звівшись догори, монстр простягнув довгі кігті. Сильні лапи відштовхнулись від парти, ще мить і… Але якась сила змусила монстра завмерти.

Чоловік у червоному одязі встрибнув у розбите вікно. Впевненим рухом меча він розрубив велетенську мавпу. Кудлата туша впала поряд з партою. По класі розповзся потворний запах гнилі і вологої шерсті.

— Якого біса тут робить лісовик? — вигукнула дівчина, що сиділа на останній парті. Вона підвелась і попрямувала до хлопця, граційно, наче кицька.

— А я звідки знаю? Його товариші напали на охорону порталу, а цей прослизнув до Сірого світу.

— Якби я охороняла портал, такого б не сталося, — дівчина невдоволено блимнула зеленими очима, — Він хотів вбити Христину. Але нащо?

— Цю дівку? Вона часом не з наших? — хлопець повернувся до сірої кофтинки, —Ти знаєш, чому лісовик тут?

Дівчина захитала головою. Христина гадки не мала, звідки взялася ця потвора і що тут робить. Вона щільніше застібнула сіру кофтинку і шморгнула носом.

— Ну гаразд, не плач, — хлопець зробив рух мечем і той зменшився до розмірів долоні. Сховавши зброю до кишені, хлопець присів перед дівчиною, намагаючись її заспокоїти, — Тихіше, ну що ти! Ларисо, допоможи заспокоїти твою подругу.

— Ми не дружимо, але добре, — дівчина дістала хустинку, вишиту золотими нитками і простягнула Христині, — Ось, тримай.

Витерши сльози, Христина уважніше роздивилася хлопця. Одяг, здається був спеціальною формою. Черевики непропорційно великі, але колір ідеально збігався з червоними брюками і курткою, всіяною золотими застібками. Переконавшись, що дівчина заспокоїлась, хлопець звернувся до Лариси.