1 Січня, 2022

Заголовок

Від

Дядько стояв на порозі пологового, ледь не розмахуючи немовлям, і горлав просто в очиська телекамер:

– Дивіться на нього! Це він – новий Месія! Я знав, що він народиться саме в мене, бо мені було видіння! Ми спеціально обрали час зачаття, щоб мій син народився на Різдво, і сьогодні, в святкову новорічну ніч, я представляю його вам, люди, всьому світові! Це – наш Спаситель!

Журналісти вправно записували, шукали найвигідніший ракурс. Медсестри чемно, проте наполегливо відсували їх від дверей, примовляючи: «Дайте іншим вийти, всі додому хочуть!».

Молодий хлопець, який вибрався з пологового за їхньою допомогою, обережно тримав на одній руці немовлятко в рожевій шапочці, а другою міцно вхопив жінку, що боязко переставляла ноги на ожеледиці.

– Обережніше, Марічко, не впади. Тримайся за мене.

– Я тримаюся, не хвилюйся. Пильнуй маленьку.

– То що, як назвемо її?

Молодик був із тих людей, які не загадували заздалегідь, і ім’я майбутній донечці не підбирав – як і його дружина. Вони вважали, що не можна називати людину, не зазирнувши їй у вічі.

– Сусанною, – впевнено відповіла Марічка.

– Сусанною? Дивне ім’я. Чому?

Марічка відвела погляд.

– Ти сміятимешся з мене.

– Та ну, зізнавайся!

Вони сіли в таксі, назвали адресу. Таксист слухав радіо, там галасливий дядько торочив про народження Спасителя. Марічка притулилася до чоловіка й пошепки сказала:

– Бо мені янгол порадив.

– Янгол?!

– Ну от, я ж казала…

– Стривай, який янгол? Коли?

– Після того УЗД, на якому мені сказали, що буде дівчинка. Підійшов просто на вулиці. Сказав, щоб нічого не боялася, назвала дочку Сусанною та обов’язково навчила її любові, бо інакше світ пропаде. І що її історія скінчиться… краще. Добріше, так він сказав.

– Тож, до тебе він теж приходив… – замислено промовив хлопець.

– Теж? Що ти маєш…

– Я бачив його. Він сказав, щоб я не хвилювався, що дочка насправді моя, але… не тільки. «Ти ж Йосип, вона Марія, такі речі мають повторюватись». Я спитав, чому зараз, чому тут, чому… дівчинка? Він сказав: бо ліхтар треба запалювати проти ночі, бо саме тут вона потрібна, бо так справедливо. Тоді був хлопчик, тепер дівчинка, все людство охоплене.

– Приїхали, – оголосив таксист. – Зі святами вас! У вас їх аж два…

– Дякуємо, пане, – відповіли молоді батьки хором і засміялися.

Сусанна Йосипівна ворухнулася на руках у батька.

– Ну, хоч не в яслах, – сказав він, відчиняючи двері під’їзду. – Ходімо, побачиш свою першу ялинку, доню.

Небо підморгнуло яскравою зіркою.